Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

юридичних обов’язків, які повинні встановлюватися «на основі та на виконання Конституції і законів України», а відтак, на основі конституційних обов’язків. Згідно з ст. 92 Конституції України основні обов’язки громадян регулюються виключно законом.

Для конституційних обов’язків людини і громадянина в Україні характерним є їх тісний зв’язок з вимогами міжнародно-правових пактів про права людини. Так, за Основним Законом України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23). Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68). Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ст. 13). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41). Кожен має право на повагу до його гідності (ст. 28). Повна загальна середня освіта є обов’язковою (ст. 53).

Контрольні запитання

1. Дайте визначення прав і свобод людини і громадянина.

2. Вкажіть на відмінності між різними поколіннями прав і свобод людини і громадянина.

3. Охарактеризуйте види прав і свобод людини і громадянина, їх систему в Конституції України.

4. Дайте визначення і класифікацію юридичних обов’язків людини і громадянина.

5. Проаналізуйте гарантії прав і свобод людини і громадянина.

Розділ 27 Громадянське суспільство і держава

§ 1. Формування концепції громадянського суспільства

Формування концепції громадянського суспільства розпочалося у період буржуазних революцій в Європі. Хоча ще в епоху античності згадувалися схожі терміни, але їх зміст був дуже різноманітним. Так, у давньоримській літературі громадянське (civil) суспільство розглядалося як протилежність нецивілізованому, варварському суспільству, в давньогрецькій — як форма античного полісу у сенсі громадянської общини.

Однією з найхарактерніших рис грецького полісу було нерозривне поєднання суспільства та держави як вищої форми колективізму. Для греків була неприпустима ідея відділення приватного інтересу особи від інтересів полісу, а у разі їх конфлікту пріоритет віддавався останньому. Аристотель, підкреслюючи це, писав, що бажаним є й благо однієї людини, але прекрасним та божественним є лише благо народу та держави. Особа повністю залежала від полісу. Тому знаменитий вислів Аристотеля про «zoon politikon» (людина — істота політична) розуміється як особа, котра не може існувати поза державою. Аристотель навіть вважав, що той, хто не становить елемент держави, є або твариною, або божеством. Схожу концепцію ідеальної держави Платона, відповідно до котрої держава розглядається як самодостатня цінність, якій не можуть суперечити інтереси окремою людини, в ХХ ст. навіть порівнювали з концепцією тоталітарної держави.

Політико-правова думка Середньовіччя, яка багато в чому заснована на переосмислених концепціях античності, також не виокремлювала громадянське суспільство від держави, а індивідуальні інтереси та права особи нерідко розглядалися як загроза загальному благополуччю. Тома Аквінський, один з видатних мислителів того часу, сприймав в цілому доктрину Аристотеля про людину як політичну істоту. Вслід за античною традицією він вважав державу (на відміну від сім’ї, стану або поселення) найдосконалішою соціальною системою, яка задовольняє всі прагнення людини. Метою державної влади, яка проголошувалася божественною, є встановлення порядку. Тома Аквінський через гріховність людини не вважав суспільство здатним самостійно та автономно від держави врегулювати власні відносини. На його думку, якщо не буде зовнішньої спрямовуючої сили людська спільнота знищить себе через протилежні інтереси.

Зміни суспільних відносин Нового часу спричинили зміни й у сприйнятті зв’язків між людиною, суспільством та державою. З ХVІІ ст. поступово визрівають ідеї, на яких сформувалася концепція громадянського суспільства. Дж. Локк став одним з перших мислителів того часу, який визнав первинність суспільства перед державою. За його думкою, суспільство завжди передує формуванню держави, тому саме воно є «природнім», а держава — лише певним штучним утворенням, наслідком реалізації народного суверенітету. Отже, держава — інструмент суспільства, її головною метою є його захист. А. Токвіль одним з перших теоретично систематизував емпіричні спостереження за новим типом суспільства та оцінив його нові риси на прикладі США. Зокрема, він підкреслив особливе значення об’єднань громадян для задоволення індивідуальних інтересів кожного громадянина, а через це й для ефективного розвитку держави та суспільства.

Т. Пейн проголосив ідею автономності та обмеження втручання держави у справи суспільства. Громадянське суспільство, на його думку, є сферою самореалізації приватних інтересів, воно здатне більшість своїх проблем розв’язати самостійно, а тому потребує мінімуму зовнішніх до нього державних інститутів. Він проголосив державу необхідним злом, яке чим менше, тим краще для суспільства.

На подібному ідеологічному підґрунті в Європі поступово формується ідея місцевого самоврядування як права жителів міста самостійно та автономно від державної влади вирішувати деякі питання, що стосуються тільки жителів цієї громади. В німецькій думці сформувалася теорія «вільної общини» (Е. Мєйєр, О. Лабанд, О. Рєсслер), відповідно до якої общини за своєю сутністю самостійні, не створені державою, а лише нею визнані, і тому мають право самостійно управляти своїми справами.

Вперше цілісну концепцію громадянського суспільства як відносно виокремленого від держави явища, що має власний зміст і структуру, розробив видатний німецький філософ Г. Гегель. У праці «Основи філософії права» (1820) він на основі англійської, французької та німецької політико-правової думки обґрунтував ідею громадянського суспільства як особливого стану суспільства, сформованого внаслідок його тривалого історичного розвитку, набуття ним під час переходу до Нового часу якісно нових рис.

Концепція Гегеля базується на визнанні первинності заснованого на власних потребах приватного інтересу кожної особи перед суспільним, але якщо його реалізація не створює загрози загальним інтересам. Гегель виокремив громадянське суспільство від сім’ї та держави, підкреслюючи їх різне походження та внутрішню сутність. Громадянське суспільство є сферою реалізації приватних інтересів, а держава — загальних. Для реалізації приватних інтересів створюються різноманітні інститути громадянського суспільства, зокрема корпорації як об’єднання за професійними ознаками. Невід’ємними рисами громадянського суспільства він проголосив свободу та рівність усіх його членів, а також право на власність. Проте у відносинах громадянського суспільства та держави Гегель віддавав безумовний пріоритет державі, яка повинна узагальнювати індивідуальні інтереси та гарантувати свободи громадянського суспільства.

Власні погляди на громадянське суспільство сформулював К. Маркс. Він погоджувався з позицією Гегеля, згідно з якою громадянське суспільство є продуктом історичного розвитку, певною стадією існування суспільства. Але його базова концепція первинності економічних відносин щодо всіх інших невиправдано спростила складний устрій громадянського суспільства обмеживши його лише сферою виробництва, труда та обміну. Маркс виключив