Читати книгу - "Діаболік"

Потім вона поглянула на мене, усе ще зберігаючи на обличчі ту дивну посмішку.

— Якщо ти бажаєш взяти на себе цей тягар, Тайрусе, не в моїх силах зупинити тебе. Об’єднавшись із Ексцесами, ти вже ступив на шлях власної загибелі, тому можеш зробити ще один крок і зв’язати свою долю зі створінням, існування якого противне самій природі. Немезіда дан Імпірінс, це я спланувала смерть твоєї господині — Сайдонії.

Вона. Вона. Земля втекла з-під моїх ніг, і мені здалося, ніби я перестала дихати.

— Мої Діаболіки дізналися про вашу змову проти мене, тому я змусила дівча Пасус діяти і запропонувала ритуал помазання як чудову можливість для реалізації свого плану. Я тільки навчила її, що і як сказати, аби підтвердити твої сумніви. Дурне дівчисько навіть не зрозуміла, чому я хотіла, щоб вона сказала подібні речі, адже все одно збиралася вбити тебе, але до самого кінця не усвідомлювала, що тим самим готує підґрунтя для власної смерті. Оскільки я бажала лише смерті Тайруса, вона була мені більше не потрібна. — Сигна знову проникливо подивилася на Тайруса. — Сподіваюсь ця сповідь вдовольнила тебе?

У мене почало дзвеніти у вухах. У голові запаморочилося, і я була ледь здатна сконцентрувати свою увагу на голосі Тайруса:

— Дякую вам за чесність, — сказав він. — Ви бажаєте, щоб вам вкололи снодійне прямо зараз?

— Я піду на зустріч своїй смерті.

— Розумію, — на обличчі Тайруса з’явилося відчуття поваги до неї. Він взяв її за плечі і поцілував у чоло. — Бабусю, дякую вам за все, чому ви мене навчили.

Із цими словами Сигна високо підняла підборіддя і востаннє обвела поглядом Геліосферу: своїх непритомних Діаболіків, непримиренних ворогів і мене — ту, кому вона пророкувала смерть, на зустріч якій тепер вирушає сама.

— Тепер я бачу, хто насправді найпідступніший із Домітріанів, Тайрусе, — промовила вона наостанок. — Упродовж цих останніх тижнів, я щиро вірила, що ми з тобою рухаємося до однієї мети, що ти, можливо, саме той спадкоємець, який під моїм керівництвом побудує велику Імперію. Але натомість ти планував мою смерть у мене за спиною. Горе вам усім, бо тепер вами править найкмітливіший із лиходіїв. На зорі свого правління він усіяв священний космос жертвами свого віроломства. Достойні діяння для найнебезпечнішого з моїх нащадків. Ви самі накликали на себе цю долю, — і тихо прошепотіла слова, що почула тільки я, — як і я.

Її так тіпало, що це було видно навіть під її пишною церемоніальною сукнею, і вона ледь не випустила з рук препарат, який на подушці подав Лікар нан Домітріан. Вона поклала його в кишеню, і її плечі були напруженими, поки вона йшла до своєї кришталевої гробниці й вмощувалася на своєму ложі. Після чого прозора кристалічна кришка закрилася.

Ми спостерігали, як гробниця Сигни відділилася від Геліосфери і вилетіла в темряву, прямуючи до найяскравішої зірки у Сонячній Системі. Якщо вона долетить до зірки і згорить, це стане добрим знаком для часів правління Імператора Тайруса фон Домітріана. Якщо ж її знищить сила гравітаційного поля системи, перш ніж вона добереться до зірки, тоді всім все одно скажуть, що гробниця досталася небесного тіла.

Мої думки перемішалися, розвіялася впевненість у неминучості смерті. І тепер у моїй голові лунали слова Сигни, бо я відчайдушно хотіла вірити, що це правда. Я хотіла вірити, що один із двох людей, яких я любила в цьому Всесвіті, не вбив іншу.

Але якщо Сигна сказала це тільки заради того, щоб отримати снодійне, якщо вона збрехала...

Одного разу Тайрус сказав мені, що в прийнятну брехню легко повірити. Якщо це була брехня, вона була такою привабливою, що я відчайдушно хотіла в неї вірити.

Тайрус спустився зі свого помосту, сяючи, як сонце — з ореолом волосся, що було укладене згідно з церемоніальними канонами Геліоніки, і вбраний у золоті церемоніальні шати. Але його обличчя, що могло здаватися безжальним, світилося теплотою, а потім він запитав:

— Немезідо, ти чула, що вона сказала?

Я недовірливо поглянула на нього знизу вгору, сумніви душили мене.

— Як я могла пропустити таке?

— Я зробив це заради тебе. Це все було для тебе. Навіть якщо весь Всесвіт опиниться у моїх руках, мені буде здаватися, ніби я втратив усе, якщо тебе не буде поряд. Я шалено в тебе закоханий, і я молюся всім зіркам, щоб ти все ще відчувала до мене те саме.

— Поклянись... Поклянись мені, що ти не причетний до смерті Донії, — затнулася я, коли заговорила.

— Немезідо, клянусь тобі. Я не маю до цього жодного відношення, — промовив він, приклавши руку до серця.

Проте я все ще вагалася. Перед очима промайнуло обличчя Сайдонії, яка благала мене бути обережною. Але після цього я одразу відчула бажання встати і взяти Тайруса за руку. Він був усім, чого я бажала, але при цьому я не могла зганьбити її...

Але Сайдонія хотіла, щоб я була щасливою.

Усвідомлення цього накрило мене. Я згадала, як вона зраділа, коли я відкрила в собі нові почуття, коли я знайшла свою любов.

— Якщо я коли-небудь дізнаюся, що це неправда, — попередила я, — я буду безжальною.

Він посміхнувся.

— Іншого я від тебе і не очікував, любове моя. А тепер візьми мою руку.

Якщо він був