Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

• сила звука залежить від якості дихання, яка зумовлена активною роботою реберних, діафрагмових і голосових м’язів;

• оскільки надлишок повітря утруднює утворення звуку, не слід набирати в легені надто багато повітря;

• поза мусить бути вільною (рівно сидіти, краще — стояти), грудна клітка не стиснута, голова піднята;

• не можна надмірно підсилювати голос — напружувати голосові зв’язки, бо це вимагає напруження і від дихального апарату, що призведе до розладу всього апарату мовлення;

• не слід без належної паузи переходити від афективного до врівноваженого мовлення — у стані афекту дихання не може бути правильним.

Запам’ятай, що перш ніж в слові почати вправлятися, треба клітку грудну розширити злегка й при цьому низ живота підібрати для опори диханню й звукові. Плечі в час дихання бути повинні в спокої, без руху.

Кожен вірша рядок на однім видиху промовляй і простеж, аби груди не стискались під час мовлення, бо при видиху рухається лише діафрагма.

Рядочок читати скінчивши, не поспішай з переходом до наступного: витримай паузу коротку у темпі вірша й одночасно добери частку повітря, та лише користуючись диханням нижнім, стримай повітря на мить І тільки вже тоді читання продовжуй.

Стеж чутливо, щоб кожне слово почуте було: пам’ятай про дикцію ясну і чистоту звуків приголосних; рот не лінуйся відкривати щоб для голосу вільним був шлях; голосу звук не глуши придиховим тьмяним відтінком — голос і в тихім звучанні повинен зберегти металевість.

Перш ніж вправлятись у темпі, висоті й силі, до уваги слід взяти рівність, стійкість звуку: слухай уважно, щоб голос ніде не тремтів і не колихався, видих веди економно — з розрахунку на цілий рядок. Зібраність, дзвінкість, злетність, стійкість, повільність і плавність — ось що слухом уважним спочатку у вправах здобудь.

Дихання виконує фізіологічну функцію — забезпечує життєдіяльність організму. Але водночас воно виступає й енергетичною базою мови. Мовне дихання називається фонаційним (від гр. ήχος — звук). У повсякденному житті, коли наше мовлення переважно діалогічне, дихання не викликає труднощів. Але під час виступу, особливо коли вам доводиться говорити протягом тривалого часу, нетреноване дихання нагадує про себе: пульс пришвидшується, обличчя червоніє, з’являється задишка.

Спробуємо стисло викласти основні положення техніки дихання. Розрізняють чотири типи дихання залежно від того, які м’язи беруть участь у процесі.

Верхнє дихання здійснюється м’язами, що піднімають й опускають плечі та верхню частину грудної клітки. Це слабке, поверхневе дихання, коли активно працюють лише верхівки легенів.

Грудне дихання здійснюється міжреберними м’язами. Змінюється поперечний об’єм грудної клітки. Діафрагма малорухома, тому видих є недостатньо енергійним.

Діафрагмальне дихання здійснюється за рахунок зміни подовжнього (рос. продольного) об’єму грудної клітки внаслідок скорочення діафрагми (при цьому спостерігається скорочення міжреберних дихальних м’язів, але дуже незначне).

Діафрагмально-реброве дихання здійснюється за рахунок зміни об’єму в подовжньому й поперечному напрямах внаслідок скорочення діафрагми, міжреберних дихальних м’язів, а також черевних м’язів живота. Це дихання вважається правильним і його використовують як основу для мовленнєвого дихання.

Розглянемо механізм діафрагмально-ребрового дихання. Діафрагма, скорочуючись, опускається вниз, тисне на внутрішні органи, що знаходяться в черевній порожнині. В результаті цього випинається верхня частина живота, грудна порожнина розширюється у вертикальному напрямі за рахунок діафрагми, що опустилася, нижня частина легенів заповнюється повітрям.

Розширення грудної клітки відбувається під час вдиху внаслідок активної роботи міжреберних м’язів, що розсовують іруд-ну клітку й збільшують об’єм грудної порожнини в горизонтальному напрямі. Легені розширюються у своїй середній частині й наповнюються повітрям.

Підтягування нижніх стінок живота (косих м’язів) допомагає у створенні опори для діафрагми й частковому переміщенні повітря з середньої та нижньої частин легенів у верхню, що сприяє заповненню повітрям усього об’єму легенів.

У чому полягає відмінність фонаційного дихання від звичайного?

Вдих і видих звичайного дихання здійснюється через ніс, вони короткі й однакові за тривалістю. Послідовність звичайного фізіологічного дихання — вдих, видих, пауза.

Для мовлення під час виступу звичайного фізіологічного дихання не вистачає. Мовлення й читання потребують великої кількості повітря, економного його витрачання та своєчасного відновлення. У мовленнєвому диханні видих довший за вдих. Іншою є й послідовність дихання. Після короткого вдиху — пауза для зміцнення черевного преса, а потім довгий звуковий видих.

Звуки утворюються під час видиху. Тому його організація має велике значення для постановки мовленнєвого дихання й голосу, їх розвитку й удосконалення. Існують спеціальні вправи, що розвивають і зміцнюють діафрагму, черевні й міжреберні м’язи.

Наприкінці розділу детально розглянемо деякі з них.

Практичні заняття, наведені в розділі, і самостійна робота над вправами допоможуть удосконалити систему дихання.

Серед ваших знайомих є люди, у яких голос поставлений самою природою, але такі випадки поодинокі. Та й гарний голос за відсутності спеціального тренування з роками псується, зношується. Проте можна сказати, що кожна людина наділена голосом, який може стати сильним, гнучким, звучним.

Голос утворюється внаслідок проходження повітря, що видихається, через гортань, де після стулення й розмикання голосових зв’язок виникає звук — голос. Які особливості голосу оратора?