Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він набрав 999 і назвав адресу. Версія Страйка була така: стежив за Лейнгом у клубі, тоді пішов до його квартири. Тут вони мали суперечку, і Лейнг на нього напав. Ніхто не мусив знати про участь Шпеника чи про те, що Страйк відчинив двері Лейнга відмичкою. Звісно, може щось бовкнути обкурений сусіда Лейнга, але Страйк гадав, що молодик не стане лізти в цю справу, щоб не давати суду приводу оцінювати рівень свого наркотичного сп’яніння і взагалі свої зносини з наркотиками.
— Забери оце і десь викинь,— сказав Страйк Шпенику, скидаючи світловідбивну куртку і передаючи йому.— І газовий балон отам візьми.
— Прийняв, Куше. Точно тобі нормально тут з ним лишатися? — додав Шпеник, киваючи на зламаний ніс Страйка, порізане вухо й руку.
— Та нормально,— відповів Страйк, трохи розчулений.
Він почув, як Шпеник підбирає у сусідньому приміщенні балон, і невдовзі побачив, як його тінь промайнула під вікном кухні.
— ШПЕНИКУ!
Давній приятель повернувся так швидко, що, мабуть, мчав щодуху; він тримав важкий газовий балон піднятим, але Лейнг так само тихо лежав на підлозі в кайданках, а Страйк курив собі біля плити.
— Шоб тебе, Куше, я думав, він тебе вбиває!
— Шпенику, можеш добути машину і завтра вранці відвезти мене в одне місце? Я тобі заплачу...
Страйк глянув на свій голий зап’ясток. Вчора він продав годинник, щоб заплатити за сьогоднішню допомогу Шпеника. Що б ще здати?
— Слухай, Шпенику, ти знаєш, я на цьому зароблю. Дай мені два місяці, й у мене буде купа клієнтів.
— Та нічо’, Куше,— трохи подумав Шпеник.— Будеш мені винен.
— Серйозно?
— Ага,— відповів Шпеник і намірився йти.— Набери, як будеш готовий їхати. Я піду роздобуду машину.
— Тільки не кради її! — гукнув Страйк йому вслід.
Тінь Шпеника вдруге промайнула за вікном кухні, а тоді Страйк почув далеке завивання поліційної сирени.
— Ось і вони, Донні,— сказав він.
І саме тоді Дональд Лейнг уперше й востаннє заговорив до Страйка своїм справжнім голосом.
— Твоя мати,— з сильним шотландським акцентом мовив він,— була брудна хвойда.
Страйк засміявся.
— Може, й так,— відповів він, спливаючи кров’ю і курячи в темряві під чимдалі гучнішу сирену,— але вона мене любила,
Донні. Я чув, що твоїй було чхати на тебе — ти ж полісменів байстрюк.
Лейнг запручався в кайданках, намагаючись звільнитися, але тільки й зміг, що перекинутися на бік зі скутими за спиною руками.
62
A redcap, a redcap, before the kiss...
Blue Oyster Cult, “Before the Kiss”[52]
Карвера тієї ночі Страйк не бачив і підозрював, що той скоріше коліна собі прострелить, ніж зараз постане з ним лицем до лиця. Двоє незнайомих поліціянтів зі Скотланд-Ярду допитали його в кімнаті при відділенні невідкладної допомоги; там само Страйка піддавали різним процедурам, яких вимагали його рани. Вухо зашили, порізану долоню забинтували, наклали пов’язку на спину, де його вдарив мачете. Втретє за життя Страйкові вправили ніс (було боляче), повернувши йому таку-сяку симетрію. У перервах Страйк чітко виклав поліції хід думок, що привів його до Лейнга. Він наголосив, що два тижні тому в телефонній розмові передав усю інформацію підлеглому Карвера, а ще намагався все пояснити самому Карверу під час їхньої останньої розмови.
— Чому ви це не записуєте? — спитав він поліціянтів, які мовчки сиділи і дивилися на нього. Молодший з двох щось надряпав у записнику.— Крім того,— провадив Страйк,— я написав
листа і відіслав його детективу Карверу рекомендованою поштою. Він мав його отримати ще вчора.
— Рекомендованою поштою? — повторив старший поліціянт, чоловік із сумними очима й вусами.
— Саме так,— підтвердив Страйк.— Хотів, щоб точно не загубився.
Поліціянт зробив детальніший запис.
Версія Страйка була така: гадаючи, що поліцію не переконали його підозри щодо Лейнга, він продовжував за ним стежити. Пішов слідом за Лейнгом до нічного клубу, бо боявся, що він там обере нову жінку, а тоді рушив за ним до квартири і там вирішив діяти. Про Алісу, яка з таким апломбом зіграла роль його етажерки, і Шпеника, чиє активне втручання однозначно вберегло Страйка від ще кількох різаних ран, він не сказав нічого.
— Вирішальний фактор,— сказав поліціянтам Страйк,— це знайти отого хлопця, Ричі, що його ще називають Дікі, у якого Лейнг брав мотоцикл. Гейзел вам про нього розповість. Саме він постійно надавав Лейнгу алібі. Гадаю, то якийсь дрібний злодій, який, мабуть, думав, що просто допомагає Лейнгу зраджувати Гейзел чи обкручувати махінації з допомогою на інвалідність. Він, здається, не дуже розумний. Гадаю, швидко розколеться, коли зрозуміє, що йдеться про вбивство.
О п’ятій ранку лікарі й поліція вирішили, що більше їм від Страйка нічого не треба. Поліціянти запропонували підвезти його, але Страйк відмовився, гадаючи, що вони просто бажають якнайдовше протримати його під контролем.
— Ми б не хотіли, щоб це вийшло на загал до того, як ми зможемо переговорити з рідними,— сказав молодший полісмен, чиє біляве волосся світилося у тьмяних вранішніх сутінках, коли троє чоловіків прощалися у дворі лікарні.
— Я не піду до преси,— сказав Страйк, широко позіхаючи і шукаючи по кишенях останні цигарки.— У мене сьогодні інші справи.
Він уже був пішов, аж тут дещо згадав.
— А що там за зв’язок між церквами? Брокбенк... чому Карвер вирішив, що то він?
— О,— мовив полісмен з вусами. Він, здається, не дуже хотів ділитися інформацією.— Там один, що працював з молоддю, перевівся з Фінчлі до Брикстона... Це ні до чого не привело, але,— додав він з тінню задерикуватості,— ми його взяли. Брокбенка. Вчора подзвонили з притулку для безхатніх.
— Добре,— кивнув Страйк.— Преса любить педофілів. Я б з нього почав, коли будете спілкуватися з журналістами.
Жоден з полісменів не усміхнувся. Страйк побажав їм доброго ранку і пішов, пригадуючи, чи має якісь гроші на таксі. Він курив, тримаючи цигарку в лівій руці, бо анестезія у правій уже майже минулася. Зламаний ніс щипало від ранкової прохолоди.
— Шо? Йоркшир? — спитав по телефону Шпеник, коли подзвонив повідомити Страйкові, що має машину, а детектив пояснив, куди треба їхати.— Йоркшир?!
— Мессем,— відповів Страйк.— Слухай, я тобі вже казав — я тобі заплачу скільки скажеш, щойно будуть гроші. Там весілля, на яке мені конче треба потрапити. Часу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
