Читати книгу - "Маленький світ"

стомилися. Дарку неси розкладачку, я буду спати на кухні.

— Гаразд, зараз постелю. А де будуть спати вони?

— А ось де! — вона вхопила м’який кухонний рушник, і склала його у кілька разів. Потім постелила посеред столу коло коробочки у якій сиділи емби. — Як вам таке ліжко? — посміхнулася вона до Форо.

— Дякую, чудово! — закричав той у відповідь. А потім стрибнув на м’яку постіль та розкинувся на ній не приховуючи задоволення. Тей ще не збирався відпочивати, і ходив по поверхні столу роздивляючись усе навкруги. Особливо його дивував холодильник. Це був ніби будинок у будинку, і у ньому весь час горіло світло.

Потім він з цікавістю спостерігав, як Емма розстилає собі постіль. Вона зняла з голови стрічку, і золоте гладеньке волосся розсипалося по плечах. Такого волосся він ніколи не бачив, навіть її зріст дивував його менш ніж те чарівне волосся. Він так і застиг, роздивляючись дівчину.

— Ти ще не хочеш спати? Запитала вона, помітивши його погляд.

— Ні. Я стомився, але не можу заснути.

— Дивись! — вигукнула вона. — Он хто найбільше стомився! — вона покинула гребінець та з посмішкою схилилася над Форо. Він спав. Потім вона сіла поруч, і схиливши голову роздивлялася ембів.

— Скажи Тею, чи хотів би ти жити у світі людей?

— Я не знаю, що тобі відповісти. Усі мої рідні лишилися у Ембірі, хоча з рідних у мене лише сестра. Там мої друзі, моє життя, і змінити його так кардинально я не готовий. Та й як би я міг тут жити, я для вас ніби комаха?!

— Жаль, що нема такого засобу, який би зробив тебе великим, хоч на деякий час.

— Ти справді цього хочеш?

— Так. Я б показала тобі свою країну з усіма її красотами. Хочу щоб ти згадував про неї добре.

— Еммо, я бачу все це у твоїх очах, і здається дивився власними очима. У тебе гарні очі, в них багато тепла.

— Дякую. На добраніч. Завтра багато справ.

Вона сама не розуміла, чому його слова так чіплялися їй за серце. Ось він, малесенький, ніби іграшка, але здається його словами говорить справжній чоловік. Емма засоромилася, сама не розуміючи чому. За кілька хвилин постукав Дарк, і запитав чи все добре. Потім побажав доброї ночі, і пішов. Емма потушила світло та загорнулася у простирадло. Через вікно та прозору фіранку на ньому проходило розсіяне світло вуличного ліхтаря. Вона чула і бачила, що Тей не спить, і сама чомусь довго не могла заснути. Піймала себе на думці, що хотіла б ще з ним говорити. Про що-небудь тільки б він говорив до неї. Непомітно заснула. Їй наснилося, що роса з диво-квітки вже зібрана, і емби вирушають додому. Вона все щось хотіла сказати Тею, та ніяк не могла. То заважав хтось, то сміливості не вистачало. Аж раптом помітила, що вона з Теєм однакового зросту. А потім з’явилася дівчина, й тримаючи його за руку потягла за собою. Тей намагався гукати Емму, щось говорив. Та вона нічого не почула, надто гамірно було навколо.

Схопилася Емма спітніла, і захекана. Малі емби тихо спали на рушнику, Дарк теж ще не прокидався. Емма підвелася і виглянула у вікно.

«Дивний сон. Що ж мені Тей сказати хотів? І що це за дівчина?» — думала вона, намагаючись розгадати те, що бачила.

— Доброго ранку! — почулося зовсім тихо позаду.

Емма повернулася та посміхнулася до Тея. Він стояв на краю столу, і дивився на неї.

— Доброго ранку! Хочеш подивитися у вікно?

— Так, надворі вже зовсім видно.

— Сідай! — Емма поклала поруч долоню. Тей якось нерішуче торкнувся її пальців, а потім обережно сів. Вона поставила його на підвіконня, і присіла поруч на стілець.

— Яке велике сонце! — вигукнув він. — А як багато будинків, і всі вони різні. Люди самі їх будують?

— Так. За допомогою машин.

— Це диво, ви дуже талановиті істоти! У Ембірі всі будинки однакові, тільки кольорами та з середини відрізняються, а ваші дивовижні. Дивися, звідси люди здаються такими ж малими, немов емби. Як це може бути?

— Це тому що ми дуже високо над ними знаходимося.

Емма посміхалася поклавши голову на лікоть. Пасмо її волосся впало на підвіконня. Тей помітив це та підійшов ближче.

— Яке ж тільки гарне у тебе волосся! Ніяк не можу намилуватися.

— Хіба у дівчат Ембіри не таке волосся?

— Ні, воно темне та кучеряве.

— Чи є у тебе дівчина, яка чекає на тебе вдома?

Емма запитала, а сама згадала свій сон. Щось бентежило її у ньому, і хотілося зрозуміти, що то була за дівчина. Чому Тей так покірно йшов за нею.

— Ні, окрім сестри, дівчини я не маю. Хоча усі мої однолітки або одружені, або ж готуються до того. Ось і на Форо вдома чекає наречена. Вона вже навіть квіток лілії знайшла у потрібній кількості, а Форо все ніяк не наважиться.

— А скільки квіток лілії треба, щоб одружитися?

— Багато. Хоч вони і не малі, але треба достатньо. щоб їх пелюсток вистачило на сукню нареченої.

— Сукня з пелюсток?

— Так. Що тебе дивує? Хіба ваші дівчата не шиють сукні?

— Звісно, шиють, тільки з тканини.

— Але ж тоді сукню хтось міг би одягти ще раз, а це неможливо! Сукня з пелюсток біло-рожевої лілії — символ незайманості та дівочої цноти. Кожна дівчина збирає квіти на своє весілля. Подруги та мати нареченої усю ніч зшивають з них вбрання. За день воно згасає, і наречений знімає з неї по пелюстці, спалюючи у вогні. Він у неї один єдиний, і іншого ніколи не буде, так як не буде ще раз весільної сукні, так як жінка вже ніколи не стане дівчиною.

— Дуже гарна традиція, «один, і іншого не буде…» — мабуть це правильно, — промовила Емма.

— А що буває інакше?

— Ну, як тобі сказати, у людей трішки не так.

Вона піднялася, і загадково подивилася десь далеко, крізь вікно. На підвіконні лишилася золота її волосинка, Тей помітив це, і швидко намотав її собі на руку. Потім підніс до носа і вдихнув запах, він здавався чарівним! Емма не помітила того, і повернулася готувати сніданок. За кілька хвилин у сковорідці шкварчала яєчня, а на столі парувала чашка з чаєм.

На рушникові сидів Форо і широко позіхав, принюхуючись до невідомої апетитної страви. Раптом двері відчинилися, і на порозі з’явився Дарк.

— О, яєчня! А як пахне, аж шлунок підводить!

Для ембів Емма поставила на стіл тарілку з кількома крихтами яєць та знову якимось дивом