Читати книгу - "Планета Pixar"

кажеш, — промовив Стів, — що ми сидимо на гачку в тієї невеликої суми коштів, яку приносить RenderMan, а воно насправді не допомагає компанії рости?

— Саме це я і маю на увазі, — підтвердив я.

Стів хотів довідатися більше.

— Якщо RenderMan, програма-лідер у галузі, вкрай потрібна студіям щоразу під час створення фільму, чому б нам не підняти ціну? — допитувався він. — Замість трьох тисяч доларів за копію давай будемо брати шість або десять тисяч. Якщо ми справді їм потрібні, вони заплатять.

Це могло би бути правдою, якби програмне забезпечення RenderMan було аж так необхідне студіям. Та проблема полягала в тому, принаймні для більшості проектів, що такої необхідності не існувало.

— RenderMan може бути найліпшим програмним забезпеченням у своїй лінійці, — відповів я. — Але є й інші варіанти. Вони, звісно, такі собі — серединка на половинку, та способи замінити дорогу програму існують. Виробничі бюджети, що виділяються на створення спецефектів, зазвичай дуже обмежені. І якщо це не Стівен Спілберг, який хоче зобразити динозаврів у «Парку Юрського періоду», або не Джеймс Кемерон, який створює кіборгів у «Термінаторі», продюсери просто погодяться на нижчу якість.

Стів забіг наперед.

— То ти пропонуєш, щоб ми перестали продавати RenderMan? — запитав він.

— Можливо, — невпевнено відповів я.

Це було надто вагоме рішення, ідея, на якій я не хотів зараз надто наполягати.

— Побоююся, що продаж RenderMan відволікає увагу. Ми спрямовуємо працю кількох наших найкращих спеціалістів на підтримку клієнтів. Можливо, їхнім умінням знайшлося б краще застосування.

Ідея полягала в тому, щоб залишити RenderMan для використання лише в Pixar і припинити витрачати значні зусилля на продаж програми й підтримку її споживачів.

— Яким би не було наше рішення щодо RenderMan, воно не відіграватиме жодної ролі в питанні розробки стратегії зростання чи виходу на публічний продаж акцій.

Стів сприйняв цю інформацію. І не виказав жодних ознак розчарування. Розмову ми продовжили, прямуючи далі. Як на той час, усе йшло добре.

Протягом тижнів, проведених за вивченням Pixar, я часто зустрічався з Едом. Його кабінет розміщувався поруч із моїм, тож був привід для неформальних розмов — і ми нерідко перетиналися, щоб побалакати. Від Еда я довідався про історію Pixar, культуру й технологію компанії. Якщо чесно, завдяки цим розмовам і бесідам з іншими співробітниками я дізнався, що Pixar насправді — місце із дуже теплою і приємною атмосферою. Ед, Пем та інші ключові працівники дотримувалися відкритого і привітного тону розмови, тому попри недовіру до нового фінансового директора, яка існувала на початку, спілкуватися з людьми в компанії мені стало значно легше.

Якось, коли ми розмовляли з Едом, він порушив питання патентів, якими володіла Pixar. Судячи з опису, вони посвідчували право на окремі основні властивості RenderMan. Головний прорив програми полягав у здатності розмивати зображення. Це надавало картинкам, змодельованим на комп’ютері, подібності до фільму з грою акторів[8]. Без цієї властивості картинки, створені за допомогою комп’ютера, виглядали надто чіткими й досконалими, якщо порівнювати їх із зображеннями, які ми зазвичай бачимо в кінострічках. Вирішення цієї проблеми зробило можливим комбінування комп’ютерної графіки з кадрами, що містили натуральні рухи. Таким чином вдалося розпочати нову еру в спецефектах, створених на комп’ютері.

Кожному, хто розробляє технології для рендерингу, доведеться впровадити цю властивість, а зробити це без порушення патенту, який належить Pixar, надто складно. Зокрема нашу технологію нелегально використовували дві компанії — Microsoft і Silicon Graphics (це підприємство було ключовим постачальником обладнання для галузі комп’ютерної графіки).

Тож мені спало на думку: нарешті бодай якась можливість заробити трохи грошей для Pixar. Якщо ці патенти були й справді настільки важливими, компанії, котрі їх використовують, будуть змушені заплатити чималу суму за ліцензію. Це принаймні на якийсь час зніме зі Стіва тягар фінансування, хоча оплату стягнути буде не надто легко. Ми не могли так просто зателефонувати в Microsoft і сказати: «Агов, ви порушуєте наші патенти, тому заборгували нам мільйони доларів». Щоб розпочати подібну розмову, слід було ретельно підготуватися до судового процесу з ними, а це означало, що нашим юристам потрібно було подбати, аби позов про порушення патенту набув ваги. Це нагадувало приготування до битви. Якщо суперник не бачитиме, як ми скупчуємо війська на кордоні, він просто проігнорує нас.

Ми з Едом обговорювали ймовірні ризики від претензій щодо порушення патенту, висунутих на адресу Microsoft і Silicon Graphics.

— Можливо, цим кроком ми втягнемо Pixar, а особливо наших розробників, у тривалу тяжбу, — казав я. — Чи не забиратиме судова тяганина забагато уваги?

Така перспектива не лякала Еда.

— Вони порушують авторське право, — наполягав він. — Ми винайшли цю технологію, і я не бачу причини, чому хтось може використовувати її без оплати, особливо коли Pixar переживає важкі часи у фінансовому плані. Коли юристи впевнені, що справа виграшна, я за неї обома руками.

Наступним кроком було обговорення ідеї зі Стівом.

— То ти кажеш, що Microsoft і Silicon Graphics порушують піксарівські патенти? І ми маємо повне право вимагати від них сплати ліцензійної винагороди?

— Так, — відповів я. — До того ж жодна із цих компаній не може по-справжньому зашкодити нам. Так, ми користуємося комп’ютерами виробництва Silicon Graphics, але є альтернатива. Втім, я сумніваюся, що вони пожертвують продажами через судовий процес. З іншого боку, доведеться витратити гроші на те, щоб наші правники підготували справу, і час, щоб втягнути Microsoft і Silicon Graphics у юридичну баталію, а це відволікатиме, бо нам слід зосередитись на інших питаннях.

Microsoft був давнім прокляттям Стіва — ще з часів його роботи в Apple, коли компанії змагалися за лідерство у комп’ютерній галузі. Тож перспектива висунути претензію про порушення піксарівського патенту до Microsoft, здавалося, неабияк запалила Стіва.

— Ми мусимо за це взятися, — сказав він. — Pixar роками працювала над розробкою технології. Чому хтось користується нею задарма? Треба заборонити їхні програми, які порушують наші права.

— Думаю, нам краще стягнути з них ліцензійну винагороду, аніж вимагати заборони, — запропонував я. — Їхнє програмне забезпечення насправді не становить загрози для піксарівського бізнесу.

— І яку ж винагороду ми можемо вимагати? — почав міркувати Стів. — Компанії величезні, а наші патенти лежать в основі обробки зображень — ключове питання для цього напрямку бізнесу. Питання на п’ятдесят мільйонів як мінімум.

— Не заперечую, — сказав я.

І це була правда — ми могли б вибити ліцензійну винагороду такого розміру. Але роки роботи