Читати книгу - "На інших вітрах"

— Але хіба це можливо?

Яструб подивився на нього, ніби з чогось радіючи, щось вітаючи, і відповів так ласкаво, що Олдер залишився задоволеним:

— Річ у тім, — сказав він, — що пристрасна любов приходить зазвичай як весна життя, прекрасна, квітуча, проте вона зазвичай веде до нещастя або навіть смерті. І оскільки ця любов вмирає в навищому розквіті своєї краси, саме її оспівують поети і музиканти, саме про неї складають легенди: це любов, якій вдалося уникнути старості. Такою була і любов Молодого Короля і Ельфаран. Такою була і твоя власна любов, Хара. Ні, вона не була сильнішою, ніж любов Морреда. Але чи була любов Морреда сильнішою, ніж твоя?

Олдер, задумавшись, не відповів.

— В абсолютних речах не буває поняття «більше» або «менше», — продовжував Яструб. — Все або нічого — так говорить істинний закоханий, і це так і є. Моя любов ніколи не помре, говорить він. Він стверджує вічність. І має на це право. Хіба може померти його любов, коли це для нього саме життя? Та й що ми знаємо про вічність? Ми здатні лише мигцем її побачити — коли відчуваємо почуття, подібні до палкого кохання.

Яструб говорив неголосно, але слова його обпалювали, в них відчувалася величезна енергія. Він замовк, відкинувся назад і сказав, трохи посміхнувшись:

— Кожен сільський хлопчина-недотепа співає про кохання. Кожна дівчинка на світі мріє про нього. Але Майстри острова Рок майже не знайомі з нею. Крім, напевне, Путівника, який, можливо, знав колись раніше, що таке палке кохання. Я, наприклад, зазнав його дуже пізно. Але не занадто пізно! — Він подивився на Олдера; в його очах як і раніше горів вогонь і певний виклик. — А в тебе така любов була, — завершив він свій монолог.

— Так… — Олдер глибоко зітхнув і сказав задумливо: — Можливо, вони і зараз разом там, в тій темній країні, Морред і Ельфаран.

— Ні, - сказав Яструб зі спокійною впевненістю.

— Але якщо такий зв'язок між людьми справді можливий, то що ж може його розірвати?

— Там закоханих немає.

— Але тоді хто ж всі ці люди? Що вони там роблять? Я знаю, пане мій, ти був там, по той бік стіни, і ходив серед них, розмовляв з ними. Розкажи мені про це!

— Неодмінно, — сказав Яструб і замовк. — Я не люблю говорити про це. Я навіть думати про це не люблю, — пояснив він. Потер скроні, спохмурнів, але все ж заговорив знову: — Ти ж сам бачив… бачив ці зірки, маленькі, злі зірки, які ніколи не рухаються. І там немає місяця. І немає світанку… Там, правда, є дороги, якщо спуститися далі вниз. Дороги та міста. На пагорбі начебто росте трава, але це мертва трава, а далі — тільки пил і камені. Там не росте нічого. Тільки темні міста. І тисячі тисяч мерців стоять уздовж вулиць або бредуть по дорогах, які не мають кінця… Вони не розмовляють. І не торкаються один до одного. Вони ніколи не торкаються один до одного! — Він говорив якимсь тихим, безбарвним голосом. — Там Морред пройшов би повз Ельфаран і голови б в її сторону не повернув! Та й вона б на нього не подивилася… Там возз'єднання неможливе, Хара. Там немає зв'язків. Там навіть мати не притискає до грудей своє дитя!

— Але ж моя дружина прийшла до мене! — заперечив Олдер. — І вона називала мене по імені, вона поцілувала мене… в губи!

— Так, я розумію. І оскільки твоя любов була не більшою любові будь-якого іншого смертного, і оскільки ні ти, ні вона не могутні чарівники, сила яких здатна змінити закони життя і смерті, то у всьому цьому криється щось зовсім інше. Щось відбувається в світі, щось змінюється! І хоча ми дізналися про це через тебе і це відбувається саме з тобою, ти всього лише інструмент, і не в тобі причина того, що відбувається. Але якщо ти інструмент — то в чиїх руках?

Яструб встав і швидкими кроками пройшовся до початку стежки, що бігла по краю кручі, а потім повернувся до Олдера; він був охоплений, навіть майже переповнений якоюсь неймовірною енергією, і напружений, ніби яструб, готовий каменем впасти вниз на свою жертву.

— Хіба твоя дружина не сказала тобі, коли ти назвав її Справжнім ім'ям: «ЦЕ БІЛЬШЕ ВЖЕ НЕ МОЄ ІМ'Я»?..

— Так, сказала, — прошепотів Олдер.

— Але як же так? Ми, маючи Справжні імена, зберігаємо їх, коли вмираємо, забувається лише наше звичайне, повсякденне ім'я… Це таємниця, яку належить вивчити і розкрити, ось що я тобі скажу, але з іншого боку, наскільки ми розуміємо, Справжнє ім'я — це одне зі слів Справжньої Мови. Саме тому лише особливим чином обдаровані здатні дізнатися ім'я дитини і наректи її цим ім'ям. І це ім'я пов'язує істоту — живу або мертву. Все мистецтво Заклинателя побудоване на цьому… І все ж, коли Заклинатель закликав твою дружину її Справжнім ім'ям, вона до нього не прийшла. Ти покликав її простим ім'ям, навіть прізвиськом, Лілі, і вона до тебе з'явилася. Невже вона прийшла до тебе як до людини, яка єдино знала її по-справжньому?

Він гостро і уважно вдивлявся в обличчя Олдера, так, ніби бачив куди більше, ніж просто сидячу з ним поруч людину. Через деякий час Яструб заговорив знову:

— Коли помирав мій Учитель Айхал, моя дружина була тут, з ним поруч; і він, помираючи, сказав їй: все змінилося. Він дивився поверх тієї стіни. Але ось з якого боку — я не знаю. І з того часу дійсно змінилося дуже багато чого — з'явився король на троні Морреда, і на Рокові не стало Верховного Мага. Але було і щось набагато більше, набагато важливіше. Я бачив, як дитина закликала дракона Калессіна, Найстаршого, і Калессін прилетів до цієї дівчинки і називав її дочкою, як називаю її і я. Що це означає? Чому дракони з'явилися в небесах над західними островами? Король послав за нами, спорядив корабель в порт Гонт, просячи мою дочку Техану приїхати до нього на пораду з приводу драконів. Люди бояться, що стара угода порушена, що дракони прилетять і будуть спалювати поля і міста, як вони робили це до тих пір, поки Еррет-Акбе не зійшовся у битві з Орм Ембаром. І тепер на межі життя і смерті одна з душ відмовляється від зв'язку з власним ім'ям… Я цього не розумію! Мені відомо лише