Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"

class="p1">— Я чищу гармати. Це дев’ята, — з цими словами він пожбурив лантух на підлогу.

— Ой!

Пан Джонсон почав виборсуватися з-під простирадл. Його ноги були спутані, тому він тричі впав, аж поки спромігся випростатися перед Сіґі, побагровілий і розлючений.

— Ідіоте! — заверещав він. — Йолопе! Тупаку! Бамбулисько!

Сіґі відсахнувся, бо пан Джонсон кидався на нього.

— Я ще ніколи не потрапляв до такого готелю!

Пані Еліс поспіхом намагалася врятувати ситуацію.

— Пане Джонсон, мені страшенно прикро. Сіґурд ще не зовсім розуміє готельні інструкції, — почала вона перепрошувати. — Ходіть зі мною, і я обіцяю зробити вам велику знижку під час розрахунку.

Легенько підтримуючи пана Джонсона попід руку й відводячи його вбік, вона люто зиркнула на Сіґурда:

— А ти чекай тут і нікуди не йди!

Залагодивши все з паном Джонсоном, пані Еліс одразу побігла шукати свого чоловіка. З ним відбулася серйозніша розмова.

— Кіфе, з мене вже досить. Я не збираюся все життя давати нашим гостям знижки через того абсолютно безнадійного вікінга.

Пан Еліс заспокійливо пригорнув до себе жінку.

— Не журись. Я оце, здається, маю непоганий задум.

Пенні Еліс поглянула на чоловіка.

— Ти ж пам’ятаєш, як я завжди нарікав на те, що мушу забирати гостей з вокзалу і привозити сюди? То оце я й подумав, що можу навчити Сіґурда керувати автом, і він зможе це робити сам!

— Ти певний, Кіфе? Тобто гадаєш, що Сіґі з цим упорається?

— Та звісно, що тут такого! Він буде в захваті. Почуватиметься як риба в воді.

— Хотіла б вірити, що так воно й буде, — пробурмотіла пані Еліс, передчуваючи біду.

Перший урок водіння Сіґі отримав на паркувальному майданчику готелю. Пан Еліс заздалегідь подбав про те, щоб там не було жодної іншої машини. Сіґурд зі страшенно гордим виглядом умостився на передньому сидінні. Він тихенько гудів собі в бороду — «бррр-дрррр» — і шкірився, мов божевільний, до пані Тиблетоватої, котра стояла біля чорного ходу, дивлячись на нього.

— Уяви собі, що це корабель, — давав йому інструкції пан Еліс. — Оце кермо керує стерном.

Сіґурда це спантеличило.

— Нема весел. Нема вітрил. Нема корабля. Нема флоту.

Пан Еліс витер собі чоло.

— Ну, можливо, й нема, — погодився він, зміркувавши, що задум навчити Сіґурда керувати автом був, певно, не таким уже й чудовим. Він набрав повні груди повітря. — Послухай-но, завдяки цьому керму машина поїде, куди тобі заманеться. Ясно?

— Всьо буде чотко, шеф, — вишкірився Сіґурд.

— Ну от, повертай ключ і заводь мотор, — показав пан Еліс на замок запалювання.

Сіґурд крутнув ключем, і двигун ожив. Як і сам Сіґі. Він захоплено вигукнув, заплескав у долоні, підстрибнув на сидінні і знову загудів — «бррр-дрррр». Пан Еліс намагався не звертати на нього уваги.

— Це ручне гальмо. Зніми його ось так. Постав ногу на педаль зчеплення і натисни її. Правильно. А тепер ми перемкнемо цей важіль коробки передач на першу швидкість. Бачиш ту іншу педаль? Це педаль газу. Легенько на неї натисни, одночасно відпускаючи зчеплення, і гей-ой-ай-яй-я-я-я-я-я-я-я-яй!..

Раптом їх понесло. Смикаючись і стрибаючи, машина рвонула кудись по майданчику. З-під її коліс вилітали камінці, градом осипаючи пані Тиблетовату. Пан Еліс ухопився за кермо, намагаючись скерувати авто в якомусь певному напрямку. Нарешті двигун заглухнув, і машина різко зупинилася.

Сіґурд відчинив дверцята, вистрибнув з авта й оскаженіло почав виконувати на паркувальному майданчику танець тріумфу. Пані Тиблетовата долучилася до цього танцю, а пан Еліс сидів відсапуючись у машині й дякував Богу за те, що залишився живий. Зненацька Сіґі знову опинився на сидінні водія.

— Ще раз, — вигукнув Сіґі. — Я їду швидше.

— Вгамуйся, — відповів пан Еліс. — Менше емоцій. Гаразд, заводь двигун і цього разу ми перемкнемо на другу передачу.

— Вдруге перелячу! — перекрутив на свій лад Сіґурд.

— Тобі видніше, — буркнув пан Еліс, а двигун тим часом завівся, й маленьке авто застрибало майданчиком. — Натисни зчеплення, — заволав пан Еліс, перекрикуючи гуркіт старенького двигуна. — А тепер перемикай на другу передачу.

— Вдруге перелячу! — знову перекрутив Сіґі, а швидкість авта зросла відразу на тридцять кілометрів на годину.

— Повільніше, Сіґі! Не газуй! Забери ногу з педалі! Слідкуй за поворотами! Зміни швидкість! Повільніше! Повертай ліворуч! Не праворуч! Ліворуч! Зміни швидкість! Кермуй! Обережно!.. — пан Еліс безпомічно щось вигукував, а його авто неслося дедалі швидше й дедалі ширшими колами.

— Бррр… дрррр… бррр… — верещав Сіґурд, оскаженіло шкірячись.

Пан Еліс затулив руками очі. Слова «вдруге перелячу» тепер викликали в нього справжній переляк.

Саме цієї миті Сіґурду набридло кружляти колами, і він смикнув кермом у протилежний бік. Цей поворот був настільки різким, що авто мало не перевернулося. Пана Еліса пожбурило на бічні дверцята, а коли він знову поглянув уперед, то з острахом побачив, що їх несе прямісінько в готельний сад. Машина з оглушливим тріском підскочила на бордюрі, й ось вони вже мчали по траві. Пан Еліс зробив останню спробу оволодіти кермом і врятувати їх обох, але було вже запізно.

— Бррр… дррр… бррр… — ще встиг прорепетувати Сіґурд, поки авто, зробивши останнє прискорення, промчало галявиною й пірнуло капотом прямісінько в готельний ставок.

— Вода! — повідомив Сіґурд. — Плюсь-плюсь! Я виходжу.

Він виліз зі свого сидіння прямо у ставок і побрьохав до берега. Авто занурилося ще трохи глибше. Пан Еліс вибрався з пасажирського сидіння й поплентався слідом за вікінгом у бік готелю.

Сіґурд з величезним розчаруванням подивився на напівзатоплену машину.

— Це авто ні до чого, — мовив він, хитаючи головою. — Не плаває. Погане авто. Я йду чистити гармати для пані Еліс.

Пан Еліс розпачливо дивився, як Сіґі чалапав до готелю. Він знав, що скоро сюди повернеться пан Трип, але вже не мав сили щось вдіяти.

3. Смертохрап!

Майже годину аварійний евакуатор витягав авто з готельного ставка. На щастя, крім того, що авто було мокре, воно не зазнало великих ушкоджень. Звичайно, воно тепер не заводилось, і його довелося відбуксирувати до гаража, щоб там добряче висушити. А Еліси так і не могли придумати, чим їм зайняти Сіґурда.

Тім запропонував, щоб Сіґурд заносив гостям у номери їхні валізи, але пані Еліс засумнівалася в цьому:

— Я думаю, почасти проблема в тому, що Сіґі не вміє нормально розмовляти з людьми. Адже він, як не крути, походить з X століття. Йому, мабуть, так важко.

Її чоловік ледь усміхнувся й поцілував дружину в щоку.

— Яка ти поблажлива. Сіґурд витворяє такі жахливі речі, а ти все йому вибачаєш.

— Тому що він опинився в часовій пастці. На відміну від тебе, Кіфе. А от якщо ти негайно не підстрижеш живопліт, ТОБІ