Читати книжки он-лайн » Любовні романи 💘💔💋 » Дев’ять з половиною тижнів

Читати книгу - "Дев’ять з половиною тижнів"

177
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 33
Перейти на сторінку:
друзів, по тому, як він сидів у кріслі, мов бос, я могла здогадатися, у якому він настрої. Я обожнювала його жарти й манеру їх розказувати — повільним, утомленим голосом, із неймовірно незворушним виглядом. Його улюбленими були історії про мого діда, я ж любила його оповіді про три роки, проведені в Індії…

Ми ніколи не ходили кудись увечері, а з друзями зустрічалися лише вдень. Кілька разів він відмовлявся від запрошень телефоном, артистично закочуючи очі під лоба, і серйозно пояснював, як він завалений роботою, а я тим часом не могла стримати сміху. Протягом більшості вечорів я була прив’язана до дивана або журнального столика на відстані руки від нього.

14

Сьогодні середа, ми знайомі вже три тижні й зустрічаємося під час обідньої перерви. Це буде єдиний ланч, який ми проведемо разом у робочий день, хоча дорога на таксі між нашими офісами коштує лише один долар п’ять центів. Це простий міський ресторанчик: шумно, як і на вулицях, сяють флуоресцентні лампи, похмурий натовп ворушиться біля входу в очікуванні вільного місця, аби сісти. Ми сідаємо одне навпроти одного у світлі ламп, він замовляє сандвічі з ростбіфом та вино.

Сьогодні вранці я здобула невеличку перемогу: проект, який я протискувала впродовж кількох місяців, ухвалили. Я радісно розповідаю про це: «Сама по собі ця справа не така вже й важлива, але я все одно в захваті, адже протягом усього часу здавалося, що…» Він притискає свій великий палець по діагоналі до моїх губ. Його долоня ніжно пестить мою щоку. «Я хочу дізнатися це в найменших подробицях. Сьогодні ввечері у нас буде вдосталь часу. Не закривай рота».

Він прибирає руку від мого обличчя та занурює великий палець у мій келих із вином; напій, темно-червоний у склі, стає рожевим і прозорим, обволікаючи його шкіру. Він змочує мені губи. Його палець рухається повільно, мій рот стає млявим від його дотику. Тепер він торкається моїх верхніх зубів, зліва направо, а тоді нижніх — справа наліво. Зрештою його палець лягає спочити на моєму язику. Без жодної тривоги, навіть трохи ліниво я думаю: «Ми у всіх на очах…»

Слабкий тиск на мій язик змушує мене почати смоктати його великий палець. Після аромату вина я відчуваю солоний присмак шкіри. Коли я зупиняюся, він знову ніжно тисне й продовжує робити це, аж доки мені не стає солодко й гаряче внизу живота і я не заплющую очі.

Він усміхається й виймає палець із мого рота. Він затримує долоню над моєю тарілкою й каже: «Витри мене». Я обгортаю його руку своєю серветкою так, ніби хочу зупинити кровотечу. Замість сандвіча на тарілці, якого я ще не торкнулася, перед моїми очима постає картина: я прив’язана до ліжка, я прив’язана до стола в їдальні, я прив’язана до ніжки раковини у ванній, моє обличчя зашарілося від пари, поки він приймає душ; я слухаю плескіт води, від бісерин поту свербить верхня губа, мої очі заплющені, мій рот відкритий; прив’язана й роздягнена, прив’язана й зведена до єдиного несамовитого бажання — бажання ще.

«Не забувай, — каже він. — Я хочу, щоб ти час від часу впродовж дня пригадувала, як це відбувається з тобою…» А потім: «Пий каву». Я пристойно, мов дочекавшись його дозволу, роблю ковток ледве теплого напою. Він виводить мене з ресторану. За дві години я здаюся й телефоную йому. Закляття лишилося непорушним. Я дивилася на календар, я виглядала з вікна, дивлячись на стільники вікон через дорогу. Я не відповідала на дзвінки. Його секретарка холодно попереджає мене, що він має ділову зустріч за п’ять хвилин, і тоді я чую його голос. «Ти не можеш так вчиняти зі мною», — шепочу я в слухавку. На мить запановує повна тиша. «Сьогодні на вечерю я готуватиму креветок, — повільно промовляє він. — Подумай про це».

15

Той ланч став поворотним пунктом. Відтоді стало очевидно, — для нас обох, — що моє життя було поділене чітко навпіл: ніч та день, з ним та без нього. Змішувати ці половини було помилкою, може, навіть дуже небезпечною. День за днем, тиждень за тижнем дві частини мого життя поступово наближалися до все більш повного балансу. Чим повнішими, яскравішими, фантастичнішими були наші вечори, тим швидше моє робоче життя ставало ілюзією.

Це була доволі приємна гра уяви. Насправді мені було в ній комфортніше, ніж у тих махрових реаліях, коли мій офіс, мої клієнти, моя робота мали для мене важливе значення. Як і має бути в ілюзії, я відчувала легкість, розслабленість, спокій. Одного дня я завойовую нового клієнта, другого — досягаю примирення з колегою після довгих місяців суперечок. Я працювала невпинно, але ніби в підвішеному стані. Мізерні неприємності, через які в минулому я могла б роздратуватися, — не передзвонили, клієнт довго вагається з прийняттям рішення, кавова пляма на рукаві через півгодини від початку робочого дня, — більше не мали жодного значення.

Справжню сутність мого існування замінили зовнішня незворушність та неймовірна рівновага. Ланчі проходили спокійно, ніби пропливаючи повз мене, змінюючи одне одного, і спокійні дружні бесіди зі спокійними товариськими людьми — друзями, клієнтами, колегами — усе однаково; я переміщувалася по гілках метро, підмічаючи випадкові комбінації світло- й темно-синього кольорів на колонах станцій. На землі ж я бачила таксі приємного жовтого кольору; одного разу нарахувала дев’ять таксі, що вишикувалися в лінію на Парк Авеню. Місто-мрія без сміття й пилу, ніби очима когось напідпитку або очима жінки, що страждає на сильну короткозорість, але хоробро й водночас нерозумно не наділа окулярів. Натовп, що сам привітно розступався, аби дати мені дорогу. Щодня нова кінокартина, жодна не обтяжена сюжетом або ж лише бавилася сюжетом — таким млявим, що не мав жодних зв’язків, не був спроможний привабити мене глибше за свою милу очам поверхню; завжди за декілька годин від реальності, тайм-аут від того, що дійсно мало значення, що дійсно відбувалося в моєму житті; чарівний перепочинок перед бентежним і невблаганним дійством, що розгорнеться вночі.

Ночі були яскравими й запеклими, мов леза, наточені так гостро, що аж блищали. Інша країна, чиї пейзажі та валюта були прості: спека, страх, холод, насолода, голод, пересичення, біль, бажання, безмежна, всеохопна хіть.

Там був і гострий перець, що змушував мене боротися за кожен ковток повітря, і електричний розряд чилі, що обпалював мені горло, і «Шаблі», мов золото, що ніжно змащувало мої голосові зв’язки; простий

1 ... 12 13 14 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’ять з половиною тижнів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев’ять з половиною тижнів"