Читати книгу - "Дике полювання короля Стаха"

королем, і хоч повстав проти божої влади, але хіба не благословив би бог і його владу, якби він захопив трон дідів своїх.

І приїхав король Стах до Болотяних Ялин, і тут йому палац вогнями прикрасили і бенкет влаштували. І він пив і бавився з паном Романом та іншими панами, а панів тих було, може, сотня і ще три десятки. А вночі поїхали вони на полювання, бо ночі ясні стояли, а в такі ночі болотяна рись покидає очерети, і ходить по нашій рівнині від Болотяних Ялин аж до урочищ Кургани і Пнюхи, і ловить не тільки худобу, а й самотніх людей — а тому і ненавидять її всі, тому й знищують, що вона — людожер: вовк обмине, і лісова рись найчастіше обмине, а болотяна не обмине.

І гості всі роз'їхалися, а Роман з королем Стахом, і старим своїм вірним доїжджачим Аляхном Вороною, і дрібним шляхтичем Дубатовком поїхав на болотяну рись. А ніч зробилася така, що ледь місяць світив, і похмуре все було, і стрибали по болотах, незважаючи на осінь, болотяні сині вогники.

А вогні людські погасли в хатах, і, може, навіть бог, черрез незрозумілу мудрість свою, погасив вогні і в деяких душах людських. І відбилися від загонщиків своїх пан Роман і король Стах.

Не встигли вони й оглянутися, як стрибнув з купини лемпарт болотяний, збив ударом своїх грудей у груди Романового коня і вирвав у коня того шмат живота з кишками разом, бо такий уже звичай болотяної рисі. І упав пан Роман, і відчув жах смертельний, бо звір палаючими очима пінився у його лице, і був він, звір цей, ширший за нього і довший.

Але тут король Стах скочив зі свого коня просто на спину звірові, схопив його за вуха, відірвав морду від лежачого і кордом, коротким мечем, полоснув його по горлянці.

Лемпарт відкинув його ударом лапи, і Стах відлетів, а звір насів на нього, помираючи, але тут і пан Роман скочив на ноги і розбив череп страшидла своїм бойовим келепом. Так і лежали вони утрьох; і пан Роман допоміг королю підвестися, поцілував у губи і сказав:

— Квити ми з тобою, брате. Ти мені життя врятував, а я твою душу врятував щиро.

А потім зустріли їх мисливці, і вирішили вони ніч промести разом у лісі, і ще пити й гуляти, бо ще не досить було для їхньої душі, і серця їхні після бійки з лемпартом просили вина. І розклали вони вогнище в лісі заповідному І почали пити. А темрява стояла така, коли зник місяць, що відійди далі від вогнища і не побачиш пальця на руці. Взяли вони бочки вина, що привіз Роман, і пили, забавлялися. І ніхто не знав, що вино те було отруєне, тільки Роман, Ворона і Дубатовк загодя себе до тієї отрути привчили.

І всі пили, тільки король Стах пив мало.

Стривай, Романе. Що ти робиш, Романе? За землю свою хотів кістки свої скласти цей чоловік. Що ж ти божу колю собою замінити хочеш? Панства свого тобі шкода, а чи подумав ти, що топчуть волю народу твого, мову і віру його, душу його? Не думаєш ти про це, заздрість і славолюбство у серці твоїм.

і так вони пили, поки не стали в людей з полювання короля Стаха заплющуватись очі. Але король усе говорив, якими щасливими він зробить усіх, коли сяде на трон дідів своїх.

І тоді пан Роман узяв свій корд, узяв його за рукоять обіруч, і, підійшовши до короля Стаха ззаду, підняв корд над його головою, а потім опустив цей корд вістрям на потилицю короля Стаха. Той клюнув носом, потім підвів голову, подивився в очі Романові, і лице його, залите кров'ю, було як волання жахливе до бога про помсту.

— Що ж ти зробив? Ти ж побратим мій, брате.

А потім, намагаючись підвестися, крикнув:

— Багатьох людей позбавив ти зараз щастя. Навіщо продав ти свій народ, відступнику?

Роман вдруге вдарив його мечем, і той упав, але дар мови ще не втратили його вуста:

— Тепер тримайся, зраднику. Прокльон мій на тебе і на твій чорний рід! Нехай стане каменем хліб для вуст твоїх, нехай безплідними будуть жінки ваші, а чоловіки захлинуться власною кров'ю!

А потім сказав він жалісливим від слабості голос але твердо:

— Продав ти свій край, колишній побратиме. Але не помремо. Ми ще з'явимося до тебе, і до дітей твоїх, і до нащадків твоїх, я і моє полювання. До двадцятого коліна мститимемо ми безжалісно, і не сховаєтеся ви від нас. Чуєш, до двадцятого коліна! І кожне з колін твоїх тремтітиме болючіше і жахливіше, ніж я зараз біля ніг твоїх.

І опустив голову. А його остовпілі мисливці нарешті схаменулися і схопилися за ножі. І вони билися двадцять проти трьох, і бій був жахливий. Але троє здолали двадцятьох і побили всіх.

А потім вони приторочили трупи і поранених, які жалібно стогнали, до власних коней і настьобали їх, і коні помчали якраз до Велетової прірви, не розбираючи дороги.

І ніхто не помітив, що в тілі короля Стаха ще була іскра життя. Коні летіли в ніч, і блідий місяць освітлював їх довгі гриви, і десь попереду бігали по купинах сині вогні.

І з цього жахливого табуна долинав голос короля Стаха:

— Дияволу віддаю душу свою, бо не допомагає бог. Тримайся, Романе, ми прискачемо до тебе кінні! Тремти, Романе, трясися, одвічний вороже! Ми прийдемо! Ми помстимося!

І ніхто не знав, що правда була в цих словах, що зброєю диявола, правди, помсти і кари став король Стах. Не за те помстився він, що вбив його Роман. Вбивство ніколи так не карається, якщо це не вбивство побратима.

Недовго вони прожили на світі. Доїжджий Ворона перший побачив тіні Стаха і його прибічників через два тижні. Не розбираючи дороги, мчало дике полювання по найжахливішій драговині, лісом, по воді. Не бряжчали вудила, не дзвеніли мечі. На конях сиділи мовчазні вершники, і болотні вогні котилися попереду дикого полювання короля Стаха прямо через драговину.

Аляхно з'їхав з глузду. Загинув після того і Дубатовк. Гетьман литовський розсіяв селянські полки, які залишилися без керівника, у бою загинув Ярош Штамет. А Роман Яновський був живий і сміявся.

І одного разу він був на полюванні і повертався сам через вересові пустки додому. Місяць блідо світив на верес. І раптом забігали десь позаду сині болотні вогні, і долинув з