Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

class="p1">— Так будьте ласкаві, якщо те — то б до митрополита…

А парубок стоїть та каже:

— А що мені дасте, як я її так заховаю, що і поки світу сонця, то не вилізе? Не треба буде й до митрополита посилать.

Піп як почув, то аж баньки вивалив…

— А як же ти зробиш? Хіба можеш?

А багатий бух йому в ноги:

— Зроби, будь ласка! Що схочеш, те й бери, тільки зроби, щоб більше не вилазила.

— Зроблю. Оддай мені тільки ті гроші, що чортяка порозкидала, більш мені нічого не треба.

— Бери, зроби милость, я ще й рад буд.

— Добре, так ходім же.

Пішов у погреб, витяг тещу з скрині, взяв на плечі.

— А ходім, люди добрі, подивитесь, буду ховать; уже після мене не вилізе.

Прийшли на гробовище: положив тещу в труну, накрив віком, загріб землею, обійшов тричі гробок, переступив, плюнув на гробок.

— Оце, — каже, — ніколи не вилізе.

А багач од радості аж плаче:

— Спасибі, дай Бог здоров'я, іди бери гроші ті, що чортяка порозкидав по погребу; бери, куди хоч тільки й дінь.

Пішов парубок додому.

— А беріть, дядино, мішок, і ви, дядьку, та ходім.

Пішли. Нагребли три мішки, принесли, та ще раз пішли та по мішку набрали — принесли.

— Тепер ходім, дядьку, візьмем і скриню.

Принесли і скриню, зсипали в неї гроші.

— Тепер, дядьку, замикай; буде з тебе?

— Буде, небоже.

— Тепер давай розпрощаємось з вами.

— Давай, небоже.

Став бідний брат хазяйнувати. Купив волів, купив корову, купив пару коней добрих. Купив земельки: та як пішов хліб родить, то за рік так піднявся, що на все село багачем став. А багатому брату пішло все вниз та вниз. Згоріло в нього два млини, згоріла клуня, погорів і хліб, усе чисто. Пішов до бідного брата:

— Купи, брате, худобу.

— Продай, — каже.

Продав усі воли, усі коні, попродавав і вівці… Через два роки дожився до того, що осталася тільки одна хата.

Дванадцять апостолів

Жив собі на світі один різчик. Добрий був майстер. Гарний був і п'яниця…

Якось замовив йому один монастир виточить з дерева дванадцять апостолів. Дав йому монастир і липи, доброї липи.

Ну, заходився різчик біля роботи. Зробив він дев'ять апостолів, а останній матеріал пропив, пропив липу на трьох апостолів. Опохмелився і думає: «Що ж його робити? Приїде з монастиря комісія приймати роботу, а матеріалу нема. Безпремінно повісять!»

А була в цього різчика добра жінка, красива й розумна.

— Не журись, — каже, — чоловіче, якось воно та буде!

Вдяглася жінка гарненько, взяла відра і пішла по воду повз попів двір.

А піп був удівець…

Поздоровкалася привітно:

— Здрастуйте, батюшечко!

Слово за словом, а піп питає:

— Чи не можна прийти сьогодні увечері?

— А чого ж не можна, приходьте, батюшечко, — і назначила попу якусь там певну годину.

Таким же побитом пішла жінка й повз дияконів двір.

Загледів диякон, ахикнув… Слово по слову… Назначила й дияконові певний час.

Потім жінка пішла повз двір старости. Довго й не балакали.

— Прийду, — каже староста, — до тебе сьогодні увечері.

Повернулася жінка додому, розповіла чоловікові: так, мов, і так, будь увечері напоготові.

Прийшов і вечір.

Чоловік сховався в сінях. Дожидають гостей…

Недовго ждали, ось уже й піп стукає у віконце.

Впустила жінка попа в хату. Витягла вареників з печі, подала чарку…

Захмелів піп, став залицятися до жінки. Тільки-но обняти хотів, аж тут чоловік у двері — стук-стук!..

— Ой лихо мені! — скрикнула. — Де ж вас заховати, батюшечко?

І показала:

— Роздягайтесь, батюшко, наголо та ставайте з апостолами в ряд!

Нікуди подітися попові, покорився, став з апостолами в один ряд.

Тільки-но збулася попа, аж ось і диякон у хаті. Посадила за стіл, почастувала чаркою. Тільки що хотів диякон обійняти, коли чоловік у сінях — стук-стук!..

— Роздягайтесь хутчій та становіться в ряд з апостолами, — наказала жінка дияконові. Став і диякон.

Аж ось і староста:

— А здорова будь, молодице, в хаті!

Та тільки-но хотів зачепити молодицю, а тут чоловік у сінях — стук-стук! Мусив і староста роздягатись наголо та ставати в ряд з апостолами.

Ну, поставали всі троє і стоять, грішним тілом світять.

Аж ось і комісія з монастиря — просто до різчика у двір: ігумен, настоятель і ще якийсь там чин. Приїхали гроші платить, роботу забирати.

Зайшли до хати. Пішли по ряду апостолів — усіх дванадцять. Обдивляються. Дійшли аж до того краю, де староста стоїть.

— Гарна робота! — хвалить ігумен. — Як живий!

— Тільки навіщо апостолові, — каже ігумен, — грішне тіло? Чи не можна без нього?

— Можна й без нього, — озивається різчик, — для нас це пусте діло, вмить одріжемо!

І вже бере різчик у руки долото… Ex, як почув це староста, як зірветься з місця та — плиг у вікно! А за ним диякон, а за ним піп…

А різчик як закричить:

— Держіть їх! Держіть усіх, а то розбіжаться! Держіть, а то я за них не одвічаю!

Ну, тут ігумен став просити різчика, покинь, мовляв, долото, чоловіче, нехай уже буде так, як є…

Отак визволила жінка свого чоловіка з біди. А то б повісили, неодмінно повісили б!

Двом помогло

В одному селі люди перестали ходити до церкви. Стогне піп, немає доходу. З боку церкви жив крамар, йому теж від цього гірше стало. Мало людей заходить в крамницю, а тому й виручки мало.

Одного разу крамар приходить до попа та й каже:

— Знаєте, батюшко, що?

— А що? — каже піп.

— Давайте об'явимо «чудо Господнє»: ніби у вас в церкві ікона обновилась. Будуть люди йти, і вам буде виручка, і до мене будуть у крамницю заходити.

— Оце добре ти придумав, — зрадів піп.

На другий день піп почав розповідати скрізь, що в церкві обновилася ікона і милує людей.

Повалили люди до церкви. А крамар мерщій в город та накупив ладану, свічок, оливи.

Пішла торгівля. Зажили піп з крамарем.

Одного разу заходить в крамницю чолов'яга на милиці.

— Здрастуйте, — привітався він до крамаря, — дайте, будьте ласкаві, ладанцю.

Крамар важить ладан та й питає дядька:

— До ікони приїхали?

— Еге, — відповідає той. — Кажуть, що у вас тут ікона обновилася та й людей милує.

— Обновилася й людей милує, — відповідає крамар.

— Та й що ж, і помагає воно людям?

— Якже, якже, помагає! — каже крамар.

— Чи всім же помагає? — питає дядько.

— От за це не скажу, чи всім, чи ні, — каже крамар. — Знаю, двом добре помогло.

Дивакуватий Панас