Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"

class="p1">«Цікаво, — подумав аґент, — скільки у тебе, здоровило, братів? Сто тисяч чи двісті?»

Аґент показав клонові кишеньковий прилад.

— Бачиш, це навігатор.

— Так, пане. Я вже бачив навігатори. Вони допомагають ходити печерами.

— Правильно кажеш. У моєму навігаторі міститься карта усіх печер планети, — він увімкнув прилад; над диском навігатора спалахнула тривимірна призма голографічної схеми. — Бачиш оцю червону крапочку? Це місце, де ми з тобою зараз знаходимось. Перехрещення тридцять другого і триста дев'ятого тунелів на третьому рівні рудника «Темне сузір'я». Розумієш?

— Так, пане, я бачив навігатори.

— Тим краще. Покажи мені на цій схемі, як дістатись до Підземного міста.

— Куди дістатись, пане?

— Мені потрібно до Підземного міста. Там живуть ті, хто не підкоряється імператору.

— Весь Всесвіт підкоряється імператору, пане. Окрім злих бридких ящерів, які живуть далеко-далеко звідси.

— Ти, напевне, вважаєш себе дуже мудрим, клоне? Дуже мудрим і дуже хитрим? Так?

— Я простий шахтар, пане. Я шукаю цінні камені і метали. Мудрість та хитрість мені без потреби.

— Ти можеш не боятись мене, клоне. Я не бажаю зла ані тобі ані твоїм братам. Я не видам тебе Службі. Моя мати теж була клонкою. Тисяча чотириста двадцятої серії. Вона працювала на фермі.

— Я нікого не боюся, пане. Мені залишилось жити три роки, потім мене демонтують. Так чого ж мені боятися?

— Я можу зробити так, що ти проживеш до ста років.

— Сто років? Овва! Хіба ж ви безсмертний Велудуман, пане?

— Я не Велудуман, але я маю могутнього патрона. Він живе далеко, на іншій планеті. Він може наказати своїм технікам, і вони вимкнуть твої молекулярні обмежувачі. Ти житимеш дуже довго. До кінця життя в тебе будуть смачна їжа і красиві жінки. Ти ж сильний чоловік? Тобі подобаються красиві жінки?

— У нас є красиві жінки, пане. Вони з нової, тисяча чотириста п'ятдесят п'ятої серії. Дуже красиві. Вони навіть вам, пане, сподобаються.

— А в тебе є мрія?

— В кожного є мрія, пане.

— Я можу здійснити твою мрію, клоне, якщо ти покажеш мені шлях до Підземних.

Клон уважно подивився на «Ягда», потім замислився.

— Не сумнівайся, я правду кажу, — дотискав аґент. — Мій патрон може все.

— Пане, назвіть мені ім'я вашого патрона.

— Навіщо? Ти його ніколи не чув.

— Ми прості рудокопи, але ми вчились у Знаючих.

Або це здалось «Ягдові», або інтонація голосу клона змінилась. В ньому з'явилось щось неввічливе, навіть зловісне.

— Ти вчився у Знаючих?

— Так, вчився. І якщо ти, напівкровко, зараз спробуєш мене обдурити, називаючи неправильне ім'я, то я про це дізнаюсь. Якщо дуркуватимеш, твоє життя припиниться на цьому місці.

— Але ж… — аґент присів на базальтову брилу. Він вже шкодував, що попхався до цих клятих печер без зброї. Але його так інструктували: «До Підземних треба йти неозброєним». Ось і прийшов.

— Або ти називаєш мені істинне ім'я твого патрона, або тобі смерть, — сказав клон і зняв з пояса плазмовий різак. — Це буде твій вибір, напівкровко. Людині завжди потрібно надавати вибір. Це справедливо, це подобається Велудуману, Держателеві Склепіння. Навіть якщо ти мовчатимеш, то все одно помреш. Ти сказав: «Підземне місто». І тепер для тебе немає шляху назад. Роби вибір.

— Якщо я помру, тебе негайно демонтують.

— Я не боюся смерті. Я вірю у Велудумана, передвічного і благого Держателя Склепіння. Але спочатку нехай спробують мене знайти.

— До твого тіла вмонтовано датчика.

— Знаючі вимкнуть його.

— Вони такі могутні? Чому ж ти в них не попросиш здійснити твою мрію?

— Це гріх.

— Просити?

— Мріяти про нездійсненне. Але ти не кажеш мені імені. Якщо так, тобі доведеться померти, напівкровко. На знак поваги до твоєї матусі, яка працювала на фермі, я дам тобі півхвилини для одної молитви. Починай молитись своїм богам.

— Почекай! Добре… Мого патрона зовуть лорд Теслен. Еарлан Теслен.

— Лорд? Він не лорд, напівкровко. Його викреслили зі списку лордів.

— Навіть так… Й звідки така поінформованість, клоне?

— Ми не усі такі примітивні, як ви думаєте. Знаючі давно вимкнули у деяких із нас обмежувачі інтелекту. А прилади цього не бачать. Погані прилади. Ми дивимося трансляції з Арпікрану і Землі, навіть ходимо у Вірті. Ти назвав правдиве ім'я і тому залишишся жити. А тепер скажи мені: навіщо Тесленові Підземні міста?

— Йому потрібні ваші Знаючі.

— Навіщо?

— Він хоче з ними домовитись.

— Вони вороги імператора.

— Він теж.

— Але вони ворогують з імператором в різний спосіб.

— Він — великий адмірал Зоряного Флоту. Він переміг ящерів на Білих Зірках. Йому видніше.

— То була погана перемога. Майже увесь флот загинув. Залишився один-єдиний крейсер з твоїм адміралом. Краще б тобі не згадувати про Білі Зірки.

— Не тобі судити.

— Так. Не мені. Але Знаючі сказали: погана перемога. Багато горя, мало користі.

— Ти приведеш мене до них?

— А твій патрон здійснить мою мрію?

— Так.

— Присягни на імені твого патрона.

— Присягаю від його імені. Від імені Еарлана Теслена. Так про що ти там мрієш?

— Ще присягни іменем Велудумана, Держателя Склепіння.

— Але ж я не вірю у вашого Велудумана.

— Велудуман від початку Всесвіту тримає всі склепіння у всіх світах. Він триматиме їх до кінця часів. Він чує усіх. Ти ж не хочеш, напівкровко, щоби стеля цього тунелю впала на твою тупу голову? Правда ж?

— Ні, не хочу.

— От, бачиш. Тоді присягай.

— Добре. Присягаю іменем Велудумана… Так що ти там хотів, клоне?

— Я хочу клон жінки імператора.

— …?

— Я повторюю тобі: я хочу одружитись на генетичній копії імператриці Гірінни Модести… Й чого ж це ти так на мене дивишся, воїне Теслена? Ти ж сам казав, що я сильний чоловік. Це правда. Я дуже сильний. Жінкам подобається, коли я їх кохаю. Вони завжди йдуть від мене задоволені і щасливі. Вони потім знову й знову приходять до мене. Я сильний. Я хочу мати за жінку якісну копію імператриці, щоби вона також раділа моїй силі. Хочу мати від неї дітей, подібних до Гірінни. Я бачив її в телевізорі, коли минулого року вони з імператором прилітали на Арпікран. Нам усім це показували на великому екрані. Гірінна Модеста дуже красива жінка. Вона красивіша за жінок тисяча чотириста п'ятдесят третьої та тисяча чотириста п'ятдесят п'ятої серій. Вона красивіша навіть за жінку Зару з тисяча чотириста шістдесят восьмої малотиражної серії, з якою тепер живе доктор Мангус. Імператриця мені відразу сподобалась. Вона мені сниться, і в моїх снах вона кричить від задоволення, коли я її кохаю… — клон закріпив плазмового різака на своєму поясному кронштейні і тяжко зітхнув. — Ось такою є моя заповітна мрія,