Читати книгу - "Сонячна машина"

в вино або що небудь подiбне. От тодi вона знатиме напевне, що бог є, що вiн саме такий, яким його малює пан пастор, що вiн клопочеться про людей, що йому страждання їхнi не байдужi. Можна про це думати? Можна ставити боговi такi умови чи нi?

Старенький пастор ощелешено, безпорадно слухає бурхливий потiк слiв, дивиться на гаряче, потемнiле вiд пiднесення лице й чує, що вiд цеї пришелепуватої й нещасної дiвчини болi в шлунку стають нестерпнi. Вiн одкидаєтбся на рiвну спинку стiльця, набирає повнi груди повiтря и крутить головою з таким явних виразом неможливостi далi слухати, що Труда замовкає й починає чекати: коли вiн пересердиться, вiн дасть їй вiдповiдь на всi її питання, вона, здається, була досить одверта.

Але старенький заплющує круглi, опуклi очi i з виразом тупого страждання сидить непорушно й мовчки.

В кiмнатi вже темнiє. Перед розп'яттям три свiчечки догорiли до краю, поспускавши набiк нагорiлi гнотакну, як перетомленi собачки язики. На дитячо-рожевiй лисинi пастора та на опуклих баньках заплющених очей мляво ворушиться свiтло свiчок. Пастор трудно здiймає повiки.

— Приходьте, дитино моя, iншим разом. Подумайте самi над своїми, словами. Нехай вам поможе господь вибратись iз вашої ковбанi тьми й грiховних думок. Не можу я сьогоднi, доню. Iдiть iз богом.

Труда тихенько пiдводиться i, як вiд заснулої в колисцi дитини, навшпиньках, i озираючись, iде до дверей.

* * *

З нiжним сумом дзвякає замок старовинної скриньки, рiзнофарбним переливом блискає фамiлiйна велична таємна релiквiя. I так само, як щоразу, принцеса Елiза вiд погляду на неї почуває себе самотньою на свiтi, покинутою серед чужих людей маленькою дiвчинкою, безпорадною й безсилою. I знову вже стоять в очах страшнi, виряченi очi батька — чи вiд жаху смертi, чи вiд тиску повiтря при падiннi — розсiчена крилом апарата голова брата, знову та сама тоскна млоснiсть пiд грудьми.

Але як тiльки холоднуватi краї брильянтiв нiжно й гостро торкаються її шиї, як тiльки загоряються стрiлчастими спектрами в дзеркалi, так дивним дивом на неї спадае звичайний, величний, строгий спокiй. Неначе якийсь незримий, гiпнотизер ззаду владично кладе їй руку на голову й розтоплює у своїй волi всi її згадки, самотнiсть, тоскнiсть. Вона несе на шиї коронку Зiгфрiда, емблему влади кращих, благословення вiкiв, символ вищостi, вибраностi, вiдзначеностi перстом вищих силЯк же може вона бути самотня, безсила?

До кабiнету графа на засiдання берлiнської органiзацiї друзiв увiходить не князiвна Елiза, а королева — на засiдання i свого кабiнету мiнiстрiв. Увiходить так просто, так ясно, з такою певнiстю за кожний свiй рух, з якою рiдко входили монархи, що за їхнiми спинами стояли мiльйоновi армiї. I для кожного в неї знаходиться вiдповiдне до значення стану його слово, погляд, посмiшка.

I чергове зiбрання берлiнської органiзацiї, одне з нуднуватих досi, безживних зiбрань, раптом стає цiкаве, повне змiсту й ваги. Князь Шванебах, секретар органiзацiї, високий, рiвний i такий серйозний, точний та коректний, неначе зроблений на найкращiй фабрицi, прохає дозволу в принцеси розпочати засiдання. Принцеса дозволяє, але поза чергою вона хотiла б, щоб її зазнайомили iз загальним станом їхньої великої справи тут, у Берлiнi.

Князь Шванебах точно й механiчно-згiдливо нахиляє голову, потiм пiдводить її, розгортає папери i, як рахунковий апарат, починає викладати з себе цифри.

Портрети на стiнах кабiнету слухають справоздання з тою самою непорушнiстю й серйознiстю, що й члени зiбрання, з тою тiльки рiзницею, що князiвна Елiза очi присутнiх на собi. Ловить, а портретiв нi.

Так: становище берлiнської органiзацiї бездоганним назва ти не можна. Але ще одне питання: в справозданнi високоповажного секретаря декiлька разiв згадується Iнарак. Принцеса, розумiється, чула про цю органiзацiю, але їй хотiлось би докладнiше довiдатися про неї.

Буває, що тихого осiннього дня, коли вся природа куняє, раптом звiдкись зiрветься вiтрець i пробiжить по сухих, лисих голiвках будякiв. Будяки сухенько зашелестять, заворушаться й знову застигнуть у старечому дрiманнi. Зашелестiли, заворушилися члени зiбрання, захитали лисими головами. Тiльки Шванебах, не мiняючи нi тону голосу, нi виразу сухого, серйозного лиця, коротко вклоняється й починає давати iнформацiї.

Як вiдомо її свiтлостi, слово «Iнарак» це скорочення назви цiєї органiзацiї: «Iнтернацiональний Авангард Революцiйної Акцiї». Це нелегальна, терористична, соцiалiстична органiзацiя, що має за своє завдання боротися з iснуючим ладом. Рiзниця її з iншими соцiалiстичними органiзацiями та, що вона в основу своєї програми кладе етичний момент, її швидше мож на назвати сектою, анiж справжньою робiтничою органiзацiєю. Їхнiй статут вимагає вiд їхнiх членiв строгого аскетизму, абсолютного уникання в якiй-будь формi експлуатацiї чужої працi, безумовної правильностi й чесностi iз своїми членами-товаришами, безоглядної вiдданостi органiзацiї, фанатичної дисциплiни й готовностi щохвилини померти за своє дiло. Деякими рисами ця органiзацiя нагадує органiзацiю первiсних християн, розходячись, розумiється, в усiй основi свого вчення з християнством. Легальнi соцiалiстичнi органiзацiї ставляться до Iнараку негативно, а часом i вороже. А тим часом Iнарак має серед цих органiзацiй багато своїх членiв, якi, будучи легально в тих партiях, мають змогу вести пропаганду серед товаришiв i ховатися вiд полiцiї.

Силу Iнараку рiзно оцiнюють. Однi вважають його за маленьку купку фанатикiв, божевiльних або злочинних iндивiдiв, другi перебiльшують його силу, гадаючи, що сила Iнараку колосальна, що адепти його є серед рiзних шарiв громадянства. Головною методою боротьби Iнараку є терор. Як вiдомо її свiтлостi, вони вбивають видатних капiталiстичних проводирiв, членiв уряду, грабують банки, називаючи це експропрiацiєю, пускають часом у повiтря цiлi будинки. Iнарак є неминуче явище, логiчний наслiдок того соцiально-полiтичного режиму, який установили сучаснi господарi країни, це — природна реакцiя на деспотизм i соцiальний терор королiв бiржi. Iнарак є по всьому свiтi. Центральне Бюро його в Парижi.

Далi князь Шванебах серйозно, дiловито, точно наводить факти i цифри вбивств, експропрiацiй, повисаджуваних у повiтря будинкiв, не виявляючи нi радостi, нi суму. Нарештi, з дозволу її свiтлостi, читає недавно прийняту їхньою органiзацiєю постанову, де кажеться:

«Шляхом таємного входження в органiзацiю Iнараку пропонується поглиблювати невдоволення активних шарiв пролетарiату й посувати їх на найгострiшi виступи. Одночасно не випускати з уваги пiдриву впливу самого Iнараку».

Хижа, загострена горiшня губка принцеси ледве помiтно здригується розумiнням i похвальним усмiхом. Князь Шванебах, схопивши цей усмiх, уперше за ввесь вечiр робить перебiй, виразно й переможно зиркнувши на герцога бравншвайзького, противника цiєї резолюцiї. Герцог у вiдповiдь приплющує очi: вiн не хоче вступати в дебати.

Але князiвна Елiза ловить i погляд Шванебаха, i приплющенi очi герцога. Очевидно, не всi згоднi з такими методами боротьби? Щодо неї, то вона стоїть за все,