Читати книгу - "Зоряні кораблі"

121
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 21
Перейти на сторінку:
я можу бути фізиком?

— Не так страшно. По-моєму, деякі розділи фізики зовсім не потребують багато математики… Чого ти хитаєш головою? — обернувся він до іншого аспіранта, що мовчки прислухався до розмови.

— А все ж таки, яка цікава палеонтологія! — зітхнула дівчина. — Звісно, фізика важливіша. Та мені здається, і тут можна дати багато користі… Знання…

Двері рвучко розчинилися, і до кімнати вбігла струнка, худенька дівчина із сувоєм міліметрівки в руках.

— Друзі, приїхав Ілля Андрійович! Я бачила його в канцелярії. Сказав — зараз до нас зайде. Треба підготуватися! А ви тут балачки розвели з Мишком!

Женя озирнулася на двері:

— Ми з Михайлом говорили про серйозні речі.

— Знаю, про які серйозні речі: кидати палеонтологію, йти працювати над атомною енергією. Так тебе одразу й візьмуть. Геній невизнаний гине! Ану спитаймо в Іллі Андрійовича, як він до цього ставиться. Він, кажуть, коли сердитий, майстер лаятися чорними словами.

— Ти з глузду з’їхала, Томо! — захвилювався Михайло. — Хіба ж можна сказати великому вченому: ми, мовляв, не вважаємо його науку важливою? Ми, його аспіранти!

— А от я спитаю! — затялася Тамара. — Треба ж нарешті поставити крапку на всіх ваших розмовах. Ти замучив ними Женю, та й мені набрид…

У двері гучно постукали. Михайло миттю сплигнув зі столу. Женя мимохіть поправила волосся. Увійшов Давидов, широко всміхаючись, бадьорий і веселий, привітався, коротенько розповів про свою подорож.

— А тепер ви розповідайте. Які досягнення й питання? Почнімо хоча б з вас, Тамаро Миколаївно.

Тамара трохи зніяковіло всміхнулася.

— А можна почати із загального питання до вас, Ілле Андрійовичу? — мовила вона. — Ви не поспішаєте?

Михайло за спиною Давидова якось кумедно, наче з жаху, закотив очі.

— Аж ніяк не поспішаю, — відповів Давидов. — І ви знаєте, я люблю, коли мене питають.

— Ілле Андрійовичу, Михайло… ми всі обговорювали, чи правильно обрали фах. У такий час паші викопні кістки… От Михайло каже — треба було б стати фізиком… І ми слухали доповідь Петрова — не все зрозуміло, але страшенно цікаво! — Тамара вимовила це одним духом, затнулася, зітхнула і похапцем закінчила: — Я хотіла спитати, якої ви думки щодо цього. Що ви нам порадите? Давидов посерйознішав, насупився і, на Тамарин подив, зовсім не розсердився. Він повільно дістав портсигар.

— Вікно відчинено, тож можна курити… Питання серйозне. Я вас розумію. Під час великих переворотів у техніці ті дисципліни, які стоять осторонь, здаються неважливими. І ви, молодь, природно вагаєтесь, незважаючи на те, що вже маєте фах. Я б теж вагався… Але от що я вам скажу…

Давидов запалив цигарку, задумливо глянув на дим, що здіймався вгору.

— Є люди, — поволі почав професор, — байдужі до того, який обрати науковий шлях. Випадок, користь — і вони робитимуть що завгодно. І навіть з великим успіхом, з добрими результатами. Однак я не вважаю їх справжніми вченими. Вибір науки, хоч би там що казали, обумовлений особистими нахилами, здібностями і смаками. Тільки тоді, коли ваш розум вимагатиме знання, хапатиме його, як людина, задихаючись, хапає повітря, тоді ви будете справжніми творцями науки, які не шкодують сил для поступу вперед і які цілком віддаються науці. Я сам спершу вагався. За освітою я інженер, люблю техніку, і все ж таки основні мої нахили — історичні. От я й вивчаю найстародавнішу історію Землі і життя. Погано чи добре, але це заповнює все моє життя, цілком. Може, звичайно, шкода, що я не фізик, не створюю найважливішого для сучасності, але тут ідеться про комбінацію моїх здібностей та інтересів, які дадуть найбільший ефект, якщо гармоніюватимуть з обраним шляхом. І не слід применшувати значення нашої науки. її «завтрашній день» далі, ніж в інших галузей знання, вона стане потрібна пізніше за інші, але таки стане, коли ми зможемо безпосередньо взятися до людини. Наш організм-це історично створена найскладніша комбінація еволюційних нашарувань од риби до вищих ссавців. Зрозуміти біологію людини по-справжньому, не вивчаючи всіх еволюційних східців, не можна. А від цього цілком залежить медицина майбутнього, збереження людини як виду і ще багато чого. Ці питання поки що далекі від нас, але наближаються з кожним днем. І ми готуємо для них точну основу знання. Кинути нашу справу не можна ще й тому, що людині, яка будує майбутнє, потрібний високий рівень культури, знання й широкий світогляд. Наука має свої закони розвитку, що не завжди збігаються з практичними вимогами сьогоднішнього дня. І вчений не може бути ворогом сучасності, проте й не може жититількисучасністю. Він мусить іти попереду, щакше він залишиться тільки чиновником, без сучасності — фантазер, без майбутнього — тупак. А ще Петро Великий це добре розумів. Пригадайте його указ про неодмінне збирання викопних кісток — і це за тих важких часів, у бідній і безкультурній країні!

Давидов погасив цигарку і з неуважності кинув її на підлогу. Аспіранти цього не помітили. Женя перехилилася боком через стіл і дивилася на Давидова. Тамара стояла з переможно піднесеною головою, а Михайло похмуро потупився.

— Тепер про інший бік вашого питання, — вів далі Давидов. — Тут теж не слід перебільшувати. Говорити про загибель цивілізації і безнадійно опускати руки не можна — так роблять багато інтелігентів на Заході, намагаючись виправдати свою бездіяльність. І без того тепер там культура дуже відстає від техніки. Люди здобувають дедалі більшу владу над природою, забуваючи, що треба виховувати й переробляти саму людину, яка часом недалеко відійшла від своїх предків за рівнем суспільної свідомості. А ви, радянська молодь, хочете бути бійцями за культуру, за майбутнє щастя людства. Тож вірте у могутність нашої країни і без вагання йдіть обраним шляхом! Можливо, що попереду, хоч, може, й не дуже скоро — нова грізна війна, вирішальний бій старого з новим. Роблячи нашу справу, ми боротимемось за нашу культуру. Благородне завдання — відстояти її од варварства, озброєного останнім словом техніки. Далі, чи уявляєте ви собі як слід, що таке тепер атомна енергія? Більша частина елементів з числа всіх дев’яноста двох мають надзвичайно стійкі ядра. Щоб їх розбити, треба витратити енергії більше, ніж ми одержимо від їхнього розпаду. І це не випадково. За мільярди років формування нашої планети, як і інших планет, у процесах зміни матерії стався ніби добір — усе нестійке розпалося, перейшло у стійкі форми. Тепер

1 ... 12 13 14 ... 21
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряні кораблі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряні кораблі"