Читати книгу - "Тінь перемоги"

залізної руди на Балтиці загрожувати не могли. Прорив чужих флотів у Балтійське море - це прорив у пастку.

А радянському флоту нікуди прориватися не треба. Він уже тут. Він мирно чекає у своїх базах.

Для оборони Радянського Союзу мати флот на Балтиці зовсім не потрібно. До 1940 року Радянський Союз мав зовсім невелику ділянку морського узбережжя. Понад двісті років Петербург був столицею імперії, тому на цьому шматку берега всі російські царі, починаючи з Петра, зводили укріплення. Весь берег був перетворений на суцільний ланцюг морських фортець, фортів, укріплених районів і берегових батарей.

Берегова батарея - це щось більш значне, ніж батарея польової артилерії. Берегова батарея могла мати гарматні башти з лінкорів або крейсерів. Під цими баштами - лабіринт бетонних казематів. Добра корабельна башта крейсера або лінкора важить кілька сот тон. Іноді - і пару тисяч тон. На відміну від корабля, ту ж гарматну башту, встановлену на березі, можна захистити броньовими плитами будь-якої ваги. Під гарматної баштою можна звести каземати з фортифікаційного залізобетону з перекриттями будь-якої товщини. І треба сказати, що в районі Пітера російськими царями було укладено в землю достатньо бетону і сталі. Більшовики додали.

Берегова оборона Балтійського флоту на 21 червня 1941 року мала 124 берегові батареї, на озброєнні яких було 253 гармати калібром від 100 до 406-мм і 60 гармат калібром 45 і 76-мм. (Червонопрапорний Балтійський флот у битві за Ленінград. Москва. «Наука» 1973 Стор. 8.)

Характеристики гармат берегової оборони вражають. Приклад: 305-мм тригарматні баштові установки жбурляли снаряди вагою 470 кг на дальність 43,9 кілометра. Вогнева продуктивність однієї гарматної башти - 6 пострілів за хвилину. Це майже три тони металу. А 406-мм гармата одним пострілом кжбурляла снаряд вагою 1108 кілограмів на дальність 45,5 кілометра. Ця гармата була здатна здійснювати наступний постріл через 24 секунди після попереднього. («ВИЖ» 1973 № 3, стор. 78)

Крім берегових батарей і фортів у районі Ленінграда була зосереджена дуже значна кількість морських гарамат на залізничних транспортерах. Ці гарамати перебували в бетонних укриттях. Навколо Ленінграда розгалужена мережа залізниць. Гармати на залізничних транспортерах могли здійснювати маневр і вести вогонь із заздалегідь підготовлених і прихованих вогневих позицій, потім швидко їх залишати. Основна гармата залізничної артилерії - 180-мм гармата: вага снаряда 97.5 кг, скорострільність 5 пострілів за хвилину, дальність 37,8 кілометра. Проте були й набагато більш потужні гармати: 203, 254 і 356-мм. 356-мм гармати на залізничних транспортерах стріляли снарядами вагою 747,8 кілограма на дальність 44,6 кілометра.

Безпосередні підступи до Ленінграда прикривали три морські укріплені райони: Кронштадтський, Іжорський і Лузький. Підходи до міста прострілювались перехресним вогнем гармат величезної потужності з різних напрямків. Кожна батарея, кожен форт, укріплений район і морська фортеця мали запас снарядів і продовольства, яких їм вистачило на всю війну. Нікому не спало б на думку тут висаджувати десант або штурмувати місто.

Крім цього Балтійський флот мав 91 зенітну батарею, загальне число зенітних гармат — 352.

Навіщо до всього цього мати на Балтиці ще й флот?

3.

Якщо ми маємо намір оборонятися, то бойові кораблі в Балтійському морі не потрібні. У разі потреби, навіть не маючи бойових кораблів, можна було завантажити міни на баржі і швидко перекрити ними гирло Фінської затоки.

В оборонній війні радянському Балтійському флоту робити нічого. Так і сталося: всю війну він не діяв. У разі нападу противника радянський Балтійський флот гранично вразливий. Противник може просто блокувати радянський флот, виставивши на мілководних підступах до баз кілька сот мін. Саме це і сталося в червні 1941 року. Кораблі, особливо великі, в оборонній війні змушені притискатися бортом до борту в мілководній і вузькій затоці. У сліпій кишці. Навіть - в апендиксі.

У 1939 році Гітлер вступив у Другу світову війну проти всього світу, маючи всього лише 57 підводних човнів. Противниками гітлерівського флоту були надпотужні флоти Британії і Франції, потенційно - США. Гітлерівському флоту довелося вести нерівну боротьбу в Атлантиці і на Середземному морі. На Балтиці в Гітлера майже нічого не залишилося. Влітку 1941 року німецький флот мав на Балтійському морі 5 навчальних підводних човнів і 28 торпедних катерів, частина з яких - навчальні. Все інше - допоміжні сили: мінні загороджувачі, тральники, катери різного призначення. (Ф. Руге. Война на море 1939-1945 гг.., М., Воениздат 1957, стр.209)

Миролюбний товариш Сталін дивився на сутичку Німеччини, Франції та Британії і нарощував міць свого Балтійського флоту.

Навіщо?

4.

Ще в 1933 році Сталін сказав: «Балтійське море - пляшка, а корок не в нас». (Свідчення Адмірала флоту Радянського Союзу І. С. Ісакова. «Знамя. 1988. № 5 С.77)

І ось Сталін із трьох своїх лінкорів чомусь два тримав на Балтиці. У закоркованій пляшці. У 1941 році тільки на Балтиці Сталін мав 65 підводних човнів, включаючи крейсерські. Ніхто в світі не мав такої кількості підводних човнів, зібраних в одному місці.

Давайте ж подивимося на карту очима німецького стратега. Яке завдання може поставити Сталін своїм лінкорам і підводним човнам у закритій акваторії Балтійського моря? Тільки одне: топити німецькі транспорти з рудою. Іншої роботи тут немає.

Крім підводних човнів і лінкорів Сталін мав на Балтиці 2 крейсери, 21 лідер і есмінець, 48 торпедних катерів та інші сили.

На Балтиці німецький флот своєї авіації не мав. («ВИЖ» 1962, № 4 стр. 34) Радянський Балтійський флот мав у своєму складі 656 бойових літаків, в основному бомбардувальників і торпедоносців. (Бойовий шлях Радянського Військово-Морського флоту С. 537)

Знову запитаємо: навіщо? Навіщо така кількість торпедоносців і бомбардувальників, якщо великих бойових кораблів у Гітлера на Балтиці практично немає? А відповідь та ж: це не проти бойових кораблів. Це проти транспортів з рудою.