Читати книгу - "Марсіянин"

Коротко кажучи, я можу обдурити регулятор, щоб він висмоктав увесь кисень із Габу. Тоді я зможу зайти у скафандрі (щоб було чим дихати) і робити, що завгодно без страху бути підірваним. Слава!

Я використаю бак з О2 щоб випорскнути невеличку хмарку кисню у гідроген і зроблю іскру двома дротами і батарейкою. Це підпалить гідроген, але горітиме лише та частина, на яку вистачить кисню.

Я робитиму це знову і знову, контрольованими спалахами, поки не спалю увесь гідроген.

Єдина малесенька вада цього плану - це вб’є мою земельку.

Болото може бути родючим ґрунтом, тільки якщо у ньому живуть бактерії. Якщо я позбудусь усього кисню, бактерії помруть. У мене немає поряд 100 мільярдів маленьких скафандрів.

Та все ж це вже половина розв’язку проблеми.

Час зробити перерву у розумовій діяльності.

Капітан Ллюїс була останньою, хто користувався цим ровером. Вона планувала їздити ним і у Сол 7, але натомість полетіла додому. Її особистий дорожній набір все ще у задній частині ровера. Понишпоривши там я знайшов білковий батончик і особисну флушку, мабуть щоб слухати музику під час кермування.

Можна попоїсти і дізнатись, що шановна капітан узяла послухати.

Журнал: Сол 38 (2)

Диско. Побий тебе Господь, Ллюїс.

Журнал: Сол 39

Ну, наче придумав.

Ґрунтові бактерії звичні до зим. Вони стають менш активними і потребують менше кисню. Я можу знизити температуру у Габі до 1С, і вони впадуть у сплячку. Таке відбувається на Землі постійно. Так вони можуть жити кілька днів. Якщо ви питаєтесь, як же вони переживають тривалі періоди холоду на Землі, то відповідь - ніяк. Бактерії з глибших шарів ґрунту, де тепліше, розмножуються і розповсюджуються вище щоб замінити мертвих бактерій.

Їм все ще знадобиться кисень, але не багато. Гадаю, 1% вмісту вистачить. Така концентрація дозволить бактеріям дихати, та цього не досить для підтримування вогню. Отже гідроген не вибухне.

Але це приводить до ще однієї проблеми. Це план не сподобається картоплі.

Брак кисню її не турбуватиме, а от холод уб’є їх. Тому доведеться пересадити їх у горщики (насправді, у торби) і перенести у ровер. Вони ще навіть не проросли, тому їм ще не потрібне світло.

Виявилось досить складно знайти спосіб примусити ровер підтримувати тепло всередині, коли він без водія. Та я все ж зметикував. Врешті решт, чого доброго, а часу у мене було достатньо.

То ж ось мій план. Спершу, пересаджую картоплю у торби і несу її у ровер (впевнившись, що він підтримує клятий підігрів увімкненим). Відтак знижую температуру у Габі до 1С. Потім знижую вміст О2 до 1%.Потім випалюю гідроген з допомогою батарейки, дротів і баку з О2.

Авжеж. Виглядає як гарна ідея без ризику катастрофи.

Це був сарказм, до речі.

Що ж, маю йти.

Журнал: Сол 40

Усе пройшло не на 100% вдало.

Кажуть, що жоден план не витримує першої спроби втілення. Не можу не погодитись. Ось що трапилось:

Я зібрався на сміливості повернутись у Габ. Коли зайшов туди, став почуватись трохи впевненіше. Все було там, де я його лишив (а що я чекав? Що марсіяни поцуплять мої речі?).

Охолодити Габ довелось би довго, то ж я відразу запустив процес зниження температури до 1С.

Поскладав по торбам картоплю, разом з тим отримав шанс перевірити, як вона мається. Вона пустила коріння і збирається показати стебло. Тільки я не подумав як перенести її з Габу до роверів. Відповідь виявилась простою. Я поскладав її усю у скафандр Мартінеза. Потім витягнув його назовні до ровера, якого обрав за тимчасову доглядальницю.

Переконавшись, що підлампічений обігрівач лишається увімкненим, я повернувся у Габ.

Коли я зайшов, там було вже досить зимно. Дійшло до 5С. Ловлячи дрижаки і видихаючи з рота пар, я натягнув на себе ще одягу. Добре, що я не огрядний. Я надів одяг Мартінеза ззовні мого, а одяг Фоґеля ззовні Мартінезового. Це ганчір’я було призначення для носіння у довкіллі з контрольованою температурою. Навіть три шари, що були на мені, не зігрівали мене. Я заліз на своє ліжко і укрився коцом щоб зігрітись.

Коли температура дійшла 1С, я прождав ще годину, щоб впевнитись, що бактерії у землі зрозуміли, що час сповільнитись

Наступною проблемою став регулятор. Попри мою пихату впевненість, мені не вдалось з ним впоратись. Він уперто не хотів витягати із повітря забагато кисню. Найнижча межа, якої я зміг досягти, було 15%. Після цього, він рішуче відмовився рухатись нижче, і нічого із моїх дій не могло вплинути. У мене були усі інструкції для втручання і перепрограмування. Та схоже, що протоколи безпеки були записані у ROMи. (прим.п., Read-only memory (ROM) - пам'ять постійного зберігання, енергонезалежна пам'ять, з якої може проводитись тільки зчитування даних)

І хіба на це поскаржишся. Єдине призначення регулятору - це ЗАПОБІГАТИ змінам атмосфери, які зроблять її смертельною. Ніхто у НАСА не думав: “Гей, зробімо можливість зменшення вмісту кисню, що призведе до смерті усіх!”

Довелось застосувати більш примітивний план.

Регулятор використовує різні набори клапанів для взяття зразків повітря і всмоктування повітря для сепарації. Повітря, що розділяється заморожуванням, заходить через один великий клапан на головному модулі.