Читати книгу - "Закон Хроноса"

яскраво, що Шарлотті навіть довелося на мить замружити очі. Потім почувся шум замків, що відкриваються.

Двері трошки прочинили, і показалося неймовірне обличчя. Розпатлана борода, пухкі червоні щоки та плаский ніс із прожилками. Волосся спадало на чоло і майже закривало глибоко посаджені очі. З кошлатої шевелюри стирчало два вуха. Спочатку Шарлотта навіть подумала, що Пфефферкорн тримає мавпу, потім помітила окуляри. Перед ними стояв сам хазяїн. Двері відчинили ще трохи.

Дівчина ледве втрималася від сміху. Чоловік ледь діставав їй до підборіддя. У нього були надзвичайно широкі плечі й тонкі ніжки, занадто слабкі для масивної верхньої частини тіла.

Пфефферкорн, накульгуючи, вийшов за двері й недовірливо оглянув гостей.

— А це хто такі?

Голос, здавалося, долинав із самої глибини його тіла.

— Дозволь представити тобі мою племінницю Шарлотту й сина Оскара. А це доктор Юлій Пфефферкорн.

Шарлотта простягнула руку, але її проігнорували. У ніс ударив сильний запах поту.

— Що таке, Фріце? Ти ж знаєш, ніяких відвідувачів.

— Вони в курсі нашої роботи, Юлію, я показував їм прототип. Ми прямо з міського замка. Є важливі новини. Можна зайти?

Пфефферкорн оглянув молодих людей із явною підозрою, але все ж таки кивнув:

— Добре.

Без зайвих слів він прошкутильгав усередину свого житла.

Гості поквапилися слідом, двері за ними захлопнулися, й заклацнулися замки. Денного освітлення не було, його заміняли лампи. Шарлотті знадобилося досить багато часу, щоб звикнути до темряви, але коли очі адаптувалися, у неї перехопило подих. Їй здалося, що вона опинилася в печері зі скарбами дракона.

8

П фефферкорн провів їх у далекий закуток залу, де, здається, було ще темніше, а пара була ще густішою. Повсюди стояли дивні машини. Таких апаратів Шарлотта ще ніколи не бачила.

— Що це? — запитала вона в дядька, указуючи на щось на кшталт парового двигуна з гусеничними ланцюгами.

— АГТЗ,— прошепотів у відповідь Гумбольдт.— Арктичний гусеничний тракторний засіб. Галузь застосування — важкодоступні місцевості, на кшталт Арктики або тундри.— Він махнув праворуч: — А там свердло, що може пробуравити навіть найтвердіші шари гірської породи. Бурова головка облицьована осколками алмазів. Керувати ним так само просто, як і автомобілем. А ось ця модель Пфефферкорна досі вважалася його найчестолюбнішим проектом — космічний корабель.

Шарлотта здивовано здійняла брови:

— Щоб літати в космос?

Гумбольдт кивнув.

— Машина набирає швидкість, рухаючись угору по дерев’яній опорній рамі, а потім вилітає нагору праворуч під гострим кутом. Бачите? Потрібно набрати гарної швидкості, щоб подолати силу земного тяжіння й вилетіти за межі гравітаційного поля Землі. Щоправда, навантаження для пілотів можуть виявитися надмірними, тому літати зможуть тільки молоді люди. Пфефферкорн іще не знайшов людей, готових вкласти гроші в його винахід, але я впевнений, що колись до нього звернуться.

— А це що? — Оскара зацікавила конструкція, що нагадує велику механічну людину.

— Механічний транспортирувальник, якого назвали МЕХ,— відповів сам винахідник.

— Це моя ідея,— додав Гумбольдт.— Я розповів йому про наші пригоди в Середземному морі. Всередині є місце для однієї людини. Її рухи один по одному передаються машині, відтак можна переносити навіть найважчі вантажі.

На Шарлотту все це справило неабияке враження. Начебто одна людина вгадала всі великі винаходи майбутнього століття. Тепер вона зрозуміла, чому дядько так високо цінував Пфефферкорна. Це була просто фантастична людина.

Потемнілі цеглини, всюдисуща пара, ланцюги й канати, що звисають зі стелі, робили приміщення схожим на середньовічну камеру катувань. Вони прямували у віддалену частину залу. Там стояло кілька столів, завалених кресленнями та планами. Грифельні дошки були поцятковані математичними формулами й рівняннями.

Досі Гумбольдт і слова не вимовив із приводу газетної статті. Схоже, Пфефферкорн із тих диваків, які не звертають уваги на те, що відбувається навколо. Та коли вони дійшли до столів, Гумбольдт усе розповів. Винахідник помітно сполотнів.

— Що ти сказав? Штангельмайєр знає про машину часу?

— А разом із ним іще півміста. Однак він завірив, що змусить Фріца Фердинанда написати спростування. Будемо сподіватися, що це спрацює.

— Та все одно це дуже прикро,— простогнав Пфефферкорн.— Цей репортерисько… Звідки… Як це могло просочитися?

— Ну, це моя провина,— пригнічено зітхнув Гумбольдт.— Я вже давно знаю Фріца Фердинанда. Симпатичний, пристойний хлопець. Завжди добре писав про наші експедиції, в той час як решта, завважте, виставляли нас шарлатанами й фантазерами. Більшістю наших замовлень ми зобов’язані його репортажам. Напевно, його асистент щось пронюхав у моїй лабораторії, поки Фріц Фердинанд розпитував мене про поїздку на Яву.

— Жах! Мене це що, має втішити? — На обличчя Пфефферкорна немов темна хмара набігла.— А що коли тепер Штангельмайєр прикриє нашу лабораторію або, що ще гірше, зажадає щоб йому віддали всі мої розробки?

— Але ж він зовсім нічого не зможе з ними зробити. Не в наш час,— утішив його Гумбольдт.— Ми єдині, хто знає, як активувати машину і як нею керувати. Я розповів Штангельмайєру тільки про дослідний зразок. Він іще нічого не знає про великий.

— Про великий? — не витримала Шарлотта.

— Саме так,— таємничо посміхнувся дослідник.— Що, на вашу думку, розташоване в лісовій хатині?

— Я… але…

Гумбольдт із ледь помітною посмішкою звернувся до Пфефферкорна:

— Бачиш, Юлію, іноді й у мене виходить зберігати таємниці. Навіть цілий загін юних шпигунів у моєму домі нічого не пронюхав. Ти маєш визнати, що іноді я буваю винятковим.

— Так,— але, схоже, Пфефферкорна це не заспокоїло.— А що заважає новому тимчасовому уряду ввірватися до тебе й забрати все силоміць?

— Те, що про це відразу дізнається преса. Репортери нас буквально обкладають. Нинішній уряд не може допустити промах, інакше це викличе невдоволення, а до цього вони ще