Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Це визначення підтримали й інші криміналісти — А.В. Наумов та А.С. Новіченко, Б.А. Курінов, В.І. Малихін, С.А. Тарарухін.

Уточнення сприйнятої ними дефініції стосується чи не єдиного питання( в ході кваліфікації встановлюється відповідність між ознаками скоєного діяння та ознаками складу злочину, чи потрібно довести тотожність названих ознак. При цьому О.В. Наумов та А.С. Новіченко, В.І. Малихін вважають, що при кваліфікації злочину встановлюється саме тотожність між відповідними ознаками, Б.А. Курінов ці поняття використовує як рівнозначні. С.А. Тарарухін же, навпаки, вважає більш прийнятним при визначенні поняття кваліфікації говорити про відповідність між ознаками вчиненого суспільно небезпечного діяння і ознаками складу злочину передбаченого кримінальним законом. Обґрунтовуючи цю думку, він відзначає, що під відповідністю у даному випадку розуміється дещо інше, ніж однаковість (тотожність) різнопорядкових явищ, що порівнюються — абстрактної норми кримінального закону і соціального явища — злочину. Для кваліфікації злочину достатньо і необхідно співпадіння ознак суспільно небезпечного діяння і ознак норми. Однак, саме так розуміє сутність відповідного поняття і В.І. Малихін, який вказує, що тотожність буде мати місце тоді, коли всі ознаки діяння співпадуть з ознаками норми. Тому видається, що ця суто термінологічна розбіжність у формулюваннях різних авторів аж ніяк не впливає на суть розуміння ними проблеми кваліфікації.

Слід відзначити, що поряд з прихильниками дефініції, запропонованої В.Н. Кудрявцевим і підтриманої іншими криміналістами, є й інші її оцінки. Так, М.Й. Коржанський таке визначення вважає незадовільним, оскільки воно, на його думку, неконкретне, неоднозначне, не виключає застосування неналежної норми, тобто не виключає помилки. З такою категоричною оцінкою погодитися важко, хоча б тому, що навіть найочевидніше й найдосконаліше наукове визначення не виключає того, що воно буде проігнороване на практиці, або ж більшість працівників правоохоронних органів ніколи й не знатимуть про його існування. До того ж, М.Й. Коржанський не вказує, у чому ж він вбачає неконкретність та неоднозначність визначення, яке критикує. Тому наведена вище дефініція потребує більш детального аналізу.

Запропоноване В.Н. Кудрявцевим і підтримане іншими криміналістами визначення кваліфікації злочинів видається вдалим, таким, що правильно відображає основні моменти аналізованого поняття. Це, однак, не виключає можливість і необхідність його певного уточнення, розвитку. Дане визначення викликає ряд зауважень:

1. Воно стосується лише офіційної кваліфікації, оскільки юридичне закріплення результатів кваліфікації характерне лише для неї. Разом із тим, ця обставина у визначенні не відзначена.

2. Встановлення відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання і ознаками, передбаченими кримінально-правовою нормою, це лише один із етапів процесу кваліфікації злочину. Починається ж кваліфікація із встановлення кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за скоєне, вибору потрібної статті (частини, пункту статті) чи статей кримінального закону з багатьох існуючих, відмежування потрібної норми від суміжних, близьких за змістом. Однак в аналізованому визначенні вказується лише на завершальні етапи кваліфікації.

3. Не вказано, що при кваліфікації беруться до уваги не всі ознаки вчиненого посягання, а лише юридично значущі. Більшість фактичних ознак діяння індиферентні для кримінального права, при кваліфікації не беруться до уваги, хоча можуть мати істотне доказове значення.

4. Сумнівно, що в ході кваліфікації встановлюється відповідність між фактичними ознаками скоєного і ознаками складу злочину. Склад злочину, як юридична конструкція, створена теорією кримінального права, виступає як знаряддя, інструмент, що використовується при кваліфікації. Кваліфікація ж полягає у встановленні відповідності між фактичними ознаками посягання і законом, який передбачає відповідальність за дане посягання.

5. Невдалим видається формулювання "склад злочину, передбачений кримінальним законом". Насамперед, кримінальний закон передбачає сам злочин, закріплює його ознаки, а не склад злочину — юридичну конструкцію, створену теорією кримінального права. Далі, склад злочину передбачений не лише кримінальним законом, а й, до певної міри, нормативними актами інших галузей права, в ході кваліфікації має місце і їх використання (зокрема, при виборі норми — відмежуванні злочину від аналогічних інших правопорушень, при субсидіарному застосуванні правових норм, зокрема, застосуванні норм з бланкетними диспозиціями). Вказівка на ознаки складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою, може невірно орієнтувати на те, що кваліфікація злочину полягає у застосуванні виключно кримінального закону.

6. З визначення не видно співвідношення понять "кваліфікація злочинів" та "кримінально-правова кваліфікація". У той же час очевидно, що кваліфікація злочину є лише частиною кримінально-правової кваліфікації, і про те, що певне діяння підлягає кваліфікації саме як злочин, можна сказати лише після завершення процесу кваліфікації. Інше означає, що вже на початку кримінально-правової оцінки діяння особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя буде зорієнтований на те, щоб знайти і довести ознаки злочину, матиме місце недоброї пам'яті обвинувальний ухил.

Очевидно, що висловлені зауваження не стосуються самої суті визначення, яке на сьогодні є домінуючим у літературі, а спрямовані на його розвиток і вдосконалення.

Ще одне формулювання поняття кваліфікації злочинів запропоноване М.Й. Коржанським. Він тлумачить це поняття як кримінально-правову оцінку вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найповніше описує його ознаки. Цей вчений підкреслює важливість вказівки на те, що для правильної кваліфікації необхідно вибрати і застосувати лише одну, конкретну кримінально-правову норму з кількох суміжних, подібних, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння. Він вважає зайвим вказувати у понятті кваліфікації на її юридичне закріплення, оскільки воно (закріплення), по-перше, не властиве лише кваліфікації і, по-друге, його повністю охоплює поняття застосування кримінально-правової норми.

Характеризуючи це визначення, слід зауважити, що М.Й. Коржанський вдало відзначає у ньому, що кваліфікація злочину виступає різновидом кримінально-правової оцінки діяння, є складовою застосування кримінально-правової норми. Заслуговує на увагу акцентування на необхідності вибору в ході кваліфікації конкретної норми, яка найповніше підходить до даного випадку.

Водночас аналізована дефініція викликає і певні зауваження. Видається недоліком відсутність вказівки на те, що змістом кваліфікації є порівняння, співставлення фактичних ознак вчиненого діяння і ознак злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Важко погодитися з тим, що поняття кваліфікації не повинно включати вказівку на юридичне закріплення її результатів. Юридичне закріплення результатів кваліфікації дійсно притаманне не лише для неї, але у ході кваліфікації здійснюється у специфічних формах — шляхом формулювання звинувачення та складання формули кваліфікації. Якщо метою кваліфікації є вибір кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за скоєне, то реалізується ця мета саме завдяки складанню формули кваліфікації, тобто у ході юридичного закріплення її результатів. Відсутність же відповідної вказівки у визначенні поняття кваліфікації, робить це поняття, принаймні, неточним.

Не зовсім вдалим є запропоноване М.Й. Коржанським визначення у частині вказівки на кримінально-правову норму, яка найповніше описує ознаки діяння. Адже при конкуренції норм є,