Читати книгу - "Ася"

тому,— почав він з силуваною усмішкою і затинаючись,— я здивував вас своїм оповіданням; сьогодні здивую ще більше. З іншим я, напевно, не зважився б... так просто... Але ви благородна людина, ви мені друг, правда ж? Слухайте, моя сестра, Ася, у вас закохана.

Я весь здригнувся й підвівся...

— Ваша сестра, кажете ви...

— Так, так,— перебив мене Гагін.— Я вам кажу, вона божевільна і мене з ума зведе. Але, на щастя, вона не вміє говорити неправди і довіряє мені. Ах, що за душа в цієї дівчинки... але вона себе занапастить, неодмінно.

— Та ви помиляєтесь,— почав я.

— Ні, не помиляюся. Вчора, ви знаєте, вона майже цілий день пролежала, нічого не їла, а втім, не скаржилася... Вона ніколи не скаржиться. Я не турбувався, хоча надвечір у неї зробив-

ся невеликий жар. Сьогодні, о другій годині ночі, мене збудила наша хазяйка: "Ідіть,— каже,— до вашої сестри, їй чомусь недобре". Я побіг до Асі і побачив її нероздягнену, у пропасниці, в сльозах; голова в неї палала, зуби цокотіли. "Що тобі? — спитав я,— ти нездужаєш?" Вона кинулась мені на шию й почала благати мене виїхати з нею звідси якомога швидше, коли я хочу, щоб вона лишилася жива... Я нічого не розумію, намагаюся її заспокоїти... Вона починає ще дужче ридати... і раптом крізь ті ридання почув я... Ну, словом, я почув, що вона вас кохає. Запевняю вас, ми з вами, розсудливі люди, і уявити собі не можемо, як вона глибоко почуває і з якою неймовірною силою виявляються в ній ці почуття; це находить на неї так само несподівано і так само непереборно, як гроза. Ви дуже мила людина,— провадив далі Гагін,— але чого вона вас так покохала — цього я, признатися, не розумію. Вона каже, що прив'язалася до вас з першого погляду. Того вона й плакала кілька днів тому, коли запевняла мене, що, крім мене, нікого любити не хоче. Вона уявляє, що ви її зневажаєте, що ви, мабуть, знаєте, хто вона; вона питала мене, чи не розказав я вам її історію,— я, певна річ, сказав, що ні; але чутливість її — просто страшна. Вона бажає одного: виїхати, виїхати зараз же. Я просидів з нею до ранку; вона взяла з мене слово, що нас завтра ж тут не буде>— і аж тоді вона заснула. Я подумав, подумав і зважився — поговорити з вами. По-моєму, Ася добре каже: найкраще — виїхати нам обом звідси. І я сьогодні ж одвіз би її, коли б не спала мені на розум думка, яка мене зупинила. Може... хто знає? — вам сестра моя подобається? Коли так, з якої речі я буду її відвозити? От я і зважився, відкинувши геть усякий сором... До того ж я сам дещо помітив... Я зважився... довідатися від вас...— Бідний Гагін зніяковів.— Вибачте мені, будь ласка,— додав він,— я не звик до таких прикрих пригод.

Я взяв його за руку.

— Ви хочете знати,— промовив я твердим голосом,— чи подобається мені ваша сестра? Так, вона мені подобається.

Гагін глянув на мене.

— Але,— промовив він, затинаючись,— адже ви не одружитеся з нею?

— Як ви хочете, щоб я відповів на таке запитання? Поміркуйте самі, чи можу я тепер...

— Знаю, знаю,— перебив мене Гагін.—Я не маю ніякого права вимагати од вас відповіді, і запитання моє — верх непристойності... Але що скажете робити? З вогнем жартувати не можна. Ви не знаєте Асі; вона може занедужати, утекти, побачення вам призначити... Інша уміла б усе потаїти і виждати — але не вона. З нею це вперше,— от що зле! Коли б ви бачили, як вона сьогодні ридала біля моїх ніг, ви б зрозуміли мої побоювання.

Я задумався. Слова Гагіна: "побачення вам призначити" кольнули мене в серце. Мені здалося ганебним не відповідати одвертістю на його чесну одвертість.

— Так,— сказав я нарешті,— ви правду кажете. Годину тому я дістав од вашої сестри записку. Ось вона.

Гагін узяв записку, швидко перебіг її і впустив руки на коліна. Вираз здивування на

його обличчі був дуже смішний, але мені було не до сміху.

— Ви, повторюю, благородна людина,— промовив він,— але що ж тепер робити? Як? вона сама хоче виїхати, і пише до вас, і дорікає собі за необережність... і коли це вона встигла написати? Чого ж вона хоче од вас?

Я заспокоїв його, і ми почали розмовляти спокійно, по можливості, про те, що нам слід було зробити.

Ось на чому ми зупинились нарешті: щоб запобігти лихові, я повинен був іти на побачення і чесно порозумітися з Асею; Гагін зобов'язався сидіти дома і знаку не подати, що він знає про її записку; а ввечері ми вирішили зійтися знов.

—: Я твердо надіюся на вас,— сказав Гагін і стиснув мені руку,— пожалійте і її, і мене. А виїжджаємо ми все ж таки завтра,— додав він, встаючи,— бо ж ви з Асею не одружитесь.

— Дайте мені строку до вечора,— відказав я.

— Будь ласка, але ви не одружитесь.

Він пішов, а я кинувся на диван і заплющив очі. Голова мені паморочилася: надто багато вражень в неї налинуло одразу. Досада мене брала на одвертість Гагіна; досада брала на Асю, її кохання мене і тішило, і бентежило. Я не міг зрозуміти, що примусило її