Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

— Це тільки спочатку все здається таким незвичайним, Томеку. Через кілька тижнів ти так звикнеш до нових умов, що почуватимешся, як риба у воді.

Томек здивовано глянув на батька, а потім — на Смугу. Вони підбадьорливо посміхалися, немовби знали про всі його побоювання.

«Який же я недотепа! — подумав Томек. — Адже я тут не одинокий!»

І він відразу ж повеселішав.

— А як ми знайдемо «Алігатора» в тій гущі кораблів? — запитав він.

— «Алігатор» стоїть на якорі в глибині затоки, — відповів батько. — Через декілька хвилин ти побачиш катер, що очікує нас біля пристані.

І справді, незабаром візник повернув до набережної.

— Приїхали, — повідомив Вільмовський.

Прихопивши з собою речі й пройшовши буквально кількадесят кроків, вони побачили високого, широкоплечого моряка, який, розштовхуючи сильними руками людей, що зібралися на пристані, швидко підійшов до них.

— Добридень, Анджею! Вітаю вас, пане Смуго! — вигукнув він по-польському. — Бачу, що наш варшав’янин уже прибув!

Вільмовський і Смуга привіталися з матросом із засмаглим та обвітреним обличчям.

— Томеку, познайомся з нашим боцманом Тадеушом Новицьким, — сказав Вільмовський.

Рука Томека на мить зникла в широкій, мозолястій долоні боцмана, який, не гаючись, забрав у нього валізку й, узявши його за руку, повів до пристані.

— Ну, юначе, ти лише вчора прибув із Варшави? — з грубуватою фамільярністю спитав боцман, коли вони опинились на тій частині молу, де натовп був трохи рідший.

— Так, пане, — підтвердив Томек.

— А окажи мені, будь ласка, коли ти був востаннє в Лазенках?

Томек трохи подумав, а тоді відповів:

— Рівно п’ять днів тому, перед самим від’їздом я ходив туди помилуватися лебедями.

— Ти дуже любиш Лазенкі й лебедів?

— Дуже люблю! Я тікав із дому, щоб побродити парком і Ботанічним садом. Мені не раз за це діставалось від тітки!

— Так, братику, ми з тобою в цьому дуже близькі! Я радо послухаю новини з нашої милої, старої Варшави. Адже я не був удома вже кілька років!

— А ви також із Варшави? — здивовано спитав Томек.

— Перед цим я жив у Варшаві на Повіслі, братику! Повір, що хоча ти побачиш багато різних див під час блукання світами, такої річки, як Вісла, і такого міста, як Варшава, не знайдеш ніде.

Томек, сам не знаючи чому, відчув раптом величезну симпатію до велетня-боцмана. Не задумуючись ні на секунду, він сказав:

— Перед від’їздом із Варшави я купив декілька листівок із краєвидами міста. Охоче поділюся з вами.

— Це просто чудово, що ми зустрілися, — весело відповів велетень-боцман. — Такому подарункові я буду радий більше, ніж пляшці найкращого рому.

Розмовляючи так, вони підійшли до краю пристані, де на, них очікував великий човен із чотирма матросами. Боцман посадовив Томека поряд із собою біля стерна, й відразу відчалили.

Дорогою Томек уважно читав назви кораблів, шукаючи «Алігатор». Не знаходячи його, звернувся до боцмана:

— Скажіть, будь ласка, чи звідси видно вже наш корабель?

— Глянь на отой пароплав, там, на рейді, із труби якого валить дим, немов із кратера Везувію, — сказав боцман. — Це і є наш «Алігатор».

Томек глянув у вказаному напрямку й добачив не дуже великий пароплав, якщо порівняти його з іншими океанськими кораблями, що стояли на якорі в порту. Човен швидко наближався до «Алігатора». З його борту на блоках звисали канати, до яких прив’язали їхнього човна. Потім до човна спустили мотузяну драбину.

Заохочений боцманом, Томек першим піднявся на борт хисткою драбиною. Ледве-но торкнувся ногами палуби корабля, як до нього підійшов низький, худий чоловік із люлькою в зубах.

— Якщо не помиляюсь, то маю приємність бачити молодого мисливця на диких звірів. Ми чекаємо на тебе ще від учора, — звернувся він до Томека, виймаючи люльку з рота. — Моє прізвище — Мак-Дугал.

— Добридень, пане капітане! — відповів Томек по-англійському, з задоволенням констатуючи, що недаремно старався, вивчаючи англійську мову. — Я — Томаш Вільмовський.

Капітан торкнувся козирка кашкета двома пальцями і подав Томекові руку:

— Боцман Новицький приготував тобі каюту поряд із моєю, так що ми будемо сусідами. Ти дуже хропеш уві сні?

— Тільки тоді, коли сплю навзнак, пане капітане.

— Не біда. Я хроплю в будь-якому положенні, — відповів з усмішкою капітан, воднораз вітаючись із старшим Вільмовським та Смугою, які один за одним піднялися на палубу.

— Чи все готове до відплиття? — спитав Вільмовський.

— Від самого світанку тримаємо котли під парою, — відповів Мак-Дугал.

— Якщо ви готові, то знімаємося з якоря, — наказав Вільмовський.

Вузенькими залізними сходами вони зійшли на верхню палубу, де матроси закріплювали човен, підійнятий із поверхні моря. Мак-Дугал зайняв своє місце на капітанському містку, звідки негайно почав подавати команди.

Незабаром пролунав гудок. Томекові здавалося, що під його ногами затремтіла палуба. Він почув брязкіт ланцюгів, які підіймали якір. Протяжний бас корабельного гудка пролунав утретє. Пароплав затремтів, немовби раптово ожив, і почав рухатися.

— Ну, Томеку, починаємо нашу першу спільну мандрівку, — констатував Вільмовський.

— Дивись, тату! Здається, ніби берег віддаляється від нас, а не ми від нього, — вигукнув Томек.

Легке тремтіння палуби свідчило про те, що запрацювали машини корабля. «Алігатор» швидко рушив уперед і незабаром вийшов із затоки у відкрите море. Стоячи на палубі поряд із батьком, Томек дивився на берег, що дедалі віддалявся…

— Капітан Мак-Дугал сказав, що моя каюта розташована поряд із його, — озвався Томек, коли будинки на березі перетворилися на вузьку кольорову смужку.

— На пароплаві чимало вільних кают, — пояснив Вільмовський, — тому кожен із нас отримав власний куток. Це дуже добре, адже на «Алігаторі» пробудемо декілька місяців.

— А коли припливемо в Австралію, то також будемо жити на кораблі? — поцікавився Томек.

— «Алігатор» буде основною базою нашої