Читати книгу - "Ваше ім'я, майоре?"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Шаповал подякував Затлінгу. В картотеці він швидко знайшов прізвища Миколи Григора та Івана Рубана й попросив Затлінга викликати їх.
Першим привели Миколу Григора. Зросту вище середнього, худющий, аж світиться. На вигляд років сорок п’ять. Насправді ж йому тільки тридцять. Шинеля незграбно висить на його вузьких, гострих плечах, довгі поли її звисають до забруднених кирзових чобіт і заважають йому рухатися. Стоячи біля порога, він дивиться на незнайомця з цікавістю й хоче збагнути, що ж то за один і для чого він його викликав?
А Дмитро Шаповал не квапиться. Він думає над тим, як краще повести розмову з актором, що саме сказати, щоб він повірив йому. Розмова буде без свідків, та хто знає, чи не підслухують стіни.
Шаповал привітно посміхнувся:
— Прошу, Миколо Івановичу, сідайте. Хоч ми ще не познайомилися, та я вже дещо про вас знаю. Тому й хочу повести з вами відверту розмову, як з товаришем за фахом. Я — Дмитро Шаповал, актор з колишнього українського театру. Щоб ви не думали про мене чогось недоброго, зізнаюся: такий же бранець, як і ви. Тільки й того, що не в концтаборі. Але не думайте, прошу, що за тридцять срібних… Боронь боже! Пішов на певний компроміс заради того, щоб мати розв’язані руки для інших справ. Те ж саме пропоную й вам: покинути табір, вийти на волю, врятувати своє життя. Запевняю, воно не купується ціною зради. Навпаки…
— Пробачте, — Микола Григор знизав плечима, — не второпаю, що ви пропонуєте мені?
— Іти до нас, до ансамблю, який ми створюємо.
— Та хіба то ж не зрада? — обурився Григор.
— Ні, Миколо Івановичу. Усе залежить від обставин. Головне — ваша принципова згода, а там домовимося, що нам робити…
— А хто ж мене випустить звідси? — перебив його Григор.
— Про те не турбуйтесь, Миколо Івановичу, є розпорядження коменданта міста.
Микола Григор мовчав, вагався. Щось дуже вже легко можна опинитися на волі.
Шаповал бачив те вагання полоненого і вирішив спробувати ще такий хід:
— Щоб вас, Миколо, не мучив сумнів, хто я й що, передаю вам доземний уклін од вашого товариша Грицька Кропиви. Пам’ятаєте, такого?
— Так, — кивнув Григор і враз пожвавішав. — Де ж він? Що ви знаєте про нього?
— Грицько Кропива, — сказав над самим вухом, — чекає на вас. Правду кажучи, я й приїхав сюди за його рекомендацією.
Микола Григор розмірковував: а що, власне, він втратить від того, що вийде з цього пекла? Хіба ж може бути на світі щось страшніше за фашистський концтабір?
Бранець глянув у очі Шаповала, які світилися непідробною щирістю, і не міг не повірити йому.
— Ну, коли так, я згоден…
— Я був певен, що ви саме так і вирішите, — зрадів Шаповал, потискуючи руку Григора.
Приєднався до них і актор Іван Рубан, колишній командир роти саперів.
Минали тривожні дні, тижні. Лінія фронту переміщалася далі на схід. Не чути вже було в Приморську гарматних пострілів.
А організатори ансамблю діяли. Мистецька група поповнювалася. Скоро актори стали повними господарями колишнього міського Будинку культури. Тут же, в одній з кімнат, зробили гуртожиток для тих, котрі не мали притулку.
Олекса Рябошапка, призначений художнім керівником, екзаменував кожного новачка. Одного разу він сказав Шаповалу:
— Ти знаєш, Дмитре, серед поповнення є кілька чоловік по-справжньому обдарованих співаків.
— То й добре, матимеш з ким працювати, — зрадів Шаповал.
— Так я не про те, — вів далі Рябошапка. — З такими, розумієш, можна і за музичну комедію взятись.
— Завтра, Олексо, комендант слухатиме наш звіт, буде цікавитися, що ми вже встигли. От ти як режисер можеш розповісти про свої задуми.
Комендант прийняв організаторів ансамблю надвечір. Доповідав Дмитро Шаповал. Шварц слухав уважно і схвально підтакував. Він не заперечував ні проти репертуару на ближчий час, ні проти назви ансамблю «Чорномор».
— Гут! — кивнув він лисою головою й зауважив: — Але для початку покажіть щось німецьке, переможне. Щось таке, розумієте, — він підвівся з крісла й жестами рук допомагав поясниш-свою думку, — щось таке, що ближче до солдатської душі: веселе, захоплююче. І… — Шварц затнувся на мить, видно, підбирав слова, — щоб обов’язково був сатира на большевік, на комісар.
То вже була конкретна вказівка. Шаповал і Рябошапка задумалися, що і як вони будуть робити.
Комендант уважно спостерігав за акторами, — це вже його третя зустріч з ними. Він переконався, що головний серед ник Шаповал. «А що коли призначити його шефом ансамблю? — міркував Шварц. — Завжди під рукою буде, і можна пильніше стежити за ним». Потім, повільно обвівши поглядом усіх трьох акторів, твердо сказав:
— У ансамблю має бути один керівник. Я не хочу мати справу з цілою групою. Зрозуміло? Призначаю шефом ансамблю вас, Дмітр Шаповаль.
Степан Іванович, ніби забув, де знаходиться, і вигукнув:
— Правильно, пане коменданте!
Але Шварц ніяк не зреагував на той схвальний вигук. Він посміхнувся, хитро примружившись, і простягнув шефові руку.
Після такого комендантського напуття у Шаповала зіпсувався настрій. Він намагався не показувати своєї пригніченості, бо тепер же він шеф, на ньому відповідальність за весь колектив. З голови не виходила настанова коменданта щодо репертуару: щоб «обов’язково був сатира на большевік, на комісар».
І хоч Шаповал наперед знав, що така настанова неминуче буде, бо інакше оберштурмбанфюреру і ансамбль ні до чого, та все ж тепер питання постало невідворотно. Боляче, бодай і награно, спотворювати те, що було і є для них святим.
У Грицька Кропиви, який складав репертуарний план, раптом народилася ідея: щоб підлестити комендантові, треба негайно поставити п’єсу з німецької драматургії. Своїми думками він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваше ім'я, майоре?», після закриття браузера.