Читати книгу - "Фосфорна квітка"

156
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 39
Перейти на сторінку:
з них висіли в коридорі на побіленій вапном стіні. Надмірна фантазія Вундервальда найяскравіше проявлялася лише з використанням мерехтливих фарб. Добру сотню разів Едвардс із захопленням удивлявся в картину розміром в аркушик учнівського зошита, яка у позолоченій рамці висіла біля сходів. На гребені даху в шаленому екстазі, з транзистором у руці танцює молодик, очі його вирячилися від страху перед літаками та бомбами, що ніби нотні знаки витанцьовують поміж нанесеними штрихом хмарами й падають, а зграя птахів зі стрілами захищає від них Землю.

— Річарде! — вигукнув зверху старий Вундервальд, схилившись на поруччя сходів. — Якщо ви не підніметеся сюди, то захолоне ваша кава. А мені з вами терміново треба дещо обговорити, та й часу в мене обмаль.

Сходячи дерев'яними приступками нагору, Едвардс думав про розкішний Валентінерів дім. Хоч тут, у Вундервальда, на кожному кроці й не впадала в око якась старовинна мистецька реліквія, однак те, що Едвардс бачив зараз, захопило його ще більше. На картинах було зображено карнавал із безліччю тваринних морд, театральна ложа, заповнена гендлярами, велетенський робот з пальцями, подібними до гадюк, над руїнами міста — кістяк, що шиє форму для американського пілота, апокаліптичні вершники у генеральських папахах із закривавленими біржовими бюлетенями в небі поглинутого пітьмою світу.

— Ні, проти цього нічого не вдієш, — сказав він, неспроможний відірвати погляду од картин.

— Дивно, — мовив Цахаріас Вундервальд, що так і стояв, зіпершись на поруччя. — А може, спочатку виключити газ, якого в мене зовсім немає?

Він кивнув на стіл у невеликій світлиці, який був накритий до сніданку. Очевидно, Вундервальд вже трохи перекусив, бо, як і Валентінер, попахкував сигарою, яка кілька разів гасла, і йому довелося раз у раз припалювати її.

— Ми варимо на електроплиті, ви це знаєте, — сказав він і кивнув на плиту в кухні, де над плитою на стінах висіли розмальовані Маргрет тарелі з висловами Брехта, як наприклад; «Спочатку їжа, а тоді вже мораль».

Усе, що робив Вундервальд, було заплутаним, майже неприємним. Він передчував змову з політичних причин проти себе й свого сина. Балачки про газ — то був лише привід, а що за цим крилося, те було важко собі навіть уявити, — йшлося про дуже й дуже високі ставки.

— Валентінерові теж уже анонімно дзвонили, щоб він тримався від мене якнайдалі.

Різким рухом Вундервальд загасив сигару й підійшов до стінної шафи. Там великими газетними літерами, обведеними золотистою рамкою, було написано: МИ, НІМЦІ, ЗА ЯДЕРНУ РІВНОПРАВНІСТЬ ДЛЯ ВСІХ НАРОДІВ, НАМ НЕМА ЧОГО ВИКАНЮЧУВАТИ БОМБИ.

Тримаючи в руці коричневу шкіряну сумку Маргрет, Вундервальд запитав Едвардса:

— Не хочете мені сказати, що ви збираєтеся робити? Гаяти часу не можна, інакше вони притиснуть нас до стіни. — Пошепки він додав: — Порозмовляйте зі своєю дружиною, вона єдина знає, хто це наробив. Сумніву не підлягає ось таке: ми обоє гарненько сиділи собі у Маєрберга, а Маргрет хотіла лиш забрати свою сумку.

Він утупився в Едвардса, що у плащі всівся за стіл.

— Вона лежала ось тут, на цьому самому столі. Я думав, вона мертва.


13

Виходячи з будинку, Едвардс іще раз глянув на червоний ящик під ліхтарем, що наполовину був засипаний снігом. Пауль Вундервальд собі уявив, ніби зможе змінити хід подій прокльонами й галасом, як ото з нічними військовими поставками Бланка.

А поки що тут удень і вночі панувала неприємна одноманітність без проблиску надії на майбутнє. Лише якась школярка полою пальта протерла замерзлу шибку й виглянула з трамвая. Це трохи заспокоювало, однак сподіватися на більше було годі, якщо час школярського світосприймання вже минув.

Таксі зупинилося з протилежного боку вулиці, де мешкав Вундервальд, і Едвардс побачив Маргрет, яка виходила з машини. Він сховався за ріг. Реакція була блискавична, й дружина, здається, його не помітила. Разом з нею було двоє чоловіків, які, жестикулюючи, в чомусь її переконували. У снігу пустували діти; побачивши, що він сховався між старою дровітнею пекарні й муром Генріха Бланка, малюки здивовано глянули йому вслід.

Валентінера Едвардс упізнав одразу; добре придивившись, упізнав і доктора Кендлера; то вони супроводжували Маргрет. Хоч до них було лише кільканадцять кроків, Едвардс не пішов за ними. Зустріч з Маргрет навіть без свідків тепер видавалася непростою. В присутності ж Кендлера він утратив би самовладання, а Валентінера, що безперестанку сякався й покашлював, Едвардс також підозрював і міг напуститися на нього.

— А Бланки, шахруючи, посміюються собі в кулачок! — почув Едвардс лайку. Старий антиквар, човгаючи ногами, пішов до Вундервальдового будинку.

— Безперечно, позов про виселення вони вже подали, від цієї потолочі всього можна чекати.

Біля бокової брами ланцюгового заводу таксі розвернулося; двері будинку художника клацнули й зачинилися. Едвардс подумав, чи не піти йому додому, але цікавість усе-таки взяла гору. Як дістатися до задніх, завжди відімкнених дверей Вундервальдового будинку, Едвардс добре знав, але з-за рогу виглянули діти й гукнули йому:

— Алло, дядько Цахаріас казав, що цими дверима не можна входити, треба тими, що з вулиці.

Він обернувсь і засміявся, але сміх той був недобрий. Едвардс і сам собі здавався смішним, було таке відчуття, ніби його впіймали на гарячому. Чоловік, який не мав зваги глянути в очі власній дружині, що вже однією ногою побувала на тому світі, — як назвати такого чоловіка? Страховидлом, боягузом, блазнем чи симулянтом? Але Едвардс волів самому собі довести, що, взявши себе в руки, він ще здатний до чогось. Сердито махнувши на дітей, Едвардс відчинив задні двері й спустився сходами до підвалу. Звідти чути було все, що говорилося нагорі. У цьому склепі панувала темрява, лише в топці потріскував і зблискував вогонь. Тут Вундервальд опалював свій будинок. А може, це робив і син, який хоч і витав десь поза хмарами, але мав на будинок усі права. Не лише булочки й хліб — що завгодно можна було винести задніми дверима старої пекарні.

Проникнувши цими дверима до будинку, Едвардс почув, що Валентінер збирається оголосити війну всім Вундервальдовим ворогам і що при потребі не пошкодує ні сил, ні

1 ... 12 13 14 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фосфорна квітка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фосфорна квітка"