Читати книгу - "Літературно-критичні виступи. Спогади. Автобіографія, Черемшина Марко"

додатку до статті О. Є. Засенка «Марко Черемшина про Шевченка» (Збірник праць п’ятої наукової шевченківської конференції, с. 271).

Подається за автографом.

 

 

СВОЯ НАУКА

 

Вперше надруковано в «Ілюстрованому народному календарі на звичайний рік 1923», Станіслав - Коломия, 1922, с. 103.

В ІЛ (ф. XII, № 92) зберігається незакінчений чорновий автограф - 1 арк. великого формату, списаний олівцем, без дати, текст до слів: «більший сором мали».

Подається за першодруком.

 

 

МУЖИК-АСТРОНОМ

 

Вперше надруковано в «Календарі «Громада» на рік 1924», Львів, 1923, с. 114.

В ІЛ (ф. XII, № 128) зберігається чорновий автограф - 1 арк. великого формату, без дати і підпису.

Подається за першодруком.

 

 

ПРОМОВА, ВИГОЛОШЕНА В СНЯТИНІ 14 ЛЮТОГО 1926 Р. В ЗАЛІ МІЩАНСЬКОЇ ЧИТАЛЬНІ РАВЛЮКОВІ ВАСИЛЕВІ

 

Вперше надруковано в журн. «Радянська література», 1940, кн. 3, с. 158-159, з приміткою від редакції: «Виписала з протоколу № 521/27 товариства «Просвіта» Наталя Семанюкович. Промова була продиктована автором протоколянтові».

Подається за першодруком.

 

 

ФРАГМЕНТИ МОЇХ СПОМИНІВ ПРО ІВАНА ФРАНКА

 

Вперше надруковано в ЛНВ, 1926, кн. 7-8, с. 235-238.

В ІЛ (ф. XIІ) зберігається чорновий автограф (№ 65) - 8 арк. великого формату, без дати, списаних чорним чорнилом, і перший примірник авторської машинописної копії (№ 66) - 6 арк. великого формату, без дати.

Подається за першодруком.

У першодруку зроблено деякі мовні правки: перед прізвищем К. Баденього опущено слово «Шляхтича», товпу змінено на юрбу, кофейні на кав’ярні, а іменно на а саме, і прочим на і іншим, желав би на бажав, так, як Міцкевич на як Міцкевич.

 

 

АВТОБІОГРАФІЯ

 

Вперше надруковано в ЛНВ, 1927, кн. 7-8, с. 193-205, під назвою «Моя біографія» із застереженням «Передрук заборонений» і з такою приміткою редакції: «За ласкавою згодою високоповажної дружини покійного друкуємо сей посмертний твір, гарний, блискучий і простий, як все, що вийшло з-під пера М. Черемшини». Одночасно автобіографія друкувалася в журналі «Життя й революція», 1927, №,6, с. 350-355. Увійшла вона і до першої посмертної збірки письменника «Верховина», 1929, с. 185-197.

Автобіографію письменник написав на прохання українського радянського літературознавця Андрія Васильовича Музички (1880-1966), який у 1925 р. почав працювати над книжкою про творчість Марка Черемшини. В листі з Одеси від 1 січня 1926 р. він просив письменника «подати ласкаво бодай найголовніші дати Вашої біографії» (ІЛ, XII, № 105). У цьому ж листі А. Музичка ставить Маркові Черемшині цілий ряд запитань. Відповіддю на лист і була розгорнута «Автобіографія», яка і до сьогодні є найголовнішим джерелом вивчення життєвого шляху співця Гуцульщини. Дані цієї «Автобіографії» були широко використані А. Музичкою у його книжці «Марко Черемшина (Іван Семанюк)», що вийшла у 1928 р. Про те, що «Автобіографія» є розгорнутим листом А. Музичці, свідчить і прикінцевий абзац тексту: «Наприкінці зраджу Вам, що ще ніхто не жадав від мене такої обширної автобіографії та що Ви, ставлячи мені стільки багато питань, робите з мене важну парсуну, із-за чого я ще готов згоноріти, як тото котє у гуцульській співанці: «Сидить коте...» У жодне з видань ці слова-звертання до адресата не вводилися, текст «Автобіографії» передруковувався за першодруками - ЛНВ і «Життя й революція». Із просторих цитат «Автобіографії», наведених у книжці А. Музички, стало очевидним, що тексти першопублікацій і автографа не ідентичні.

Невідомо, яку копію передала для публікації в ЛНВ Н. В. Семанюк,- в архіві ЛНВ вона не збереглася. Ця копія мала бути ідентичною з копією, яку одержала і редакція журналу «Життя й революція». Але хто її готував, за яким джерелом, чи робилися тут доповнення і скорочення - встановити зараз важко.

В ІЛ (ф. XII, № 148) зберігається чистовцй автограф «Автобіографії» - 15 арк. великого формату, переписаних фіолетовим чорнилом, без дати. Тут же лист до А. Музички від 22 січня 1926 р. З листа видно, що «Автобіографію» Марко Черемшина написав у середині січня 1926 р.- 14 січня одержав лист-замовлення, а 22 цього місяця вже відіслав готовий текст. Безперечно, що сам автор не призначав «Автобіографію» для друку. Певно, що, переписавши її начисто, Марко Черемшина залишив для себе чорновик, але в архіві письменника він не зберігся. Копію для публікації в ЛНВ передала дружина письменника вже після смерті автора. Тому за основний текст «Автобіографії» Марка Черемшини треба брати чистовий автограф, виготовлений на замовлення А. Музички. Він має назву «Автобіографія», а не «Моя біографія», відсутня присвята «Моїй дружині Наталії». Текст першодруку скорочено: не згадуються імена деяких вчителів майбутнього письменника, товаришів з часів навчання у гімназії та університеті, праця серед віденських робітників, а також робітників у Делятині, про соціаліста Нарольського тощо. Інше, як уже згадувалося, й закінчення. Звертає на себе увагу й така істотна відмінність між автографом і першодруком. У чистовому автографі: «Коли так гляну назад себе, то не можу замовчати, що багато я батьків бачив, але щоб котрий батько так глибоко і безмежно любив свою дитину, як мої дєдя мене любили, цего я не бачив». У першодруку цей текст перероблено: «Коли так гляну назад себе, то не можу замовчати, що багато ясного, промінного вносила мені в життя моя дружина...» В автографі відсутнє також речення: «Жінкам не вірю, а свою жінку люблю понад усе».

В ІЛ (ф. XII, № 9) зберігається рукопис автобіографії, написаної Марком Черемшиною у 1901 р. на замовлення всеукраїнської антології «Вік», у 3-му томі якої вміщено два його оповідання. Вперше ця автобіографія повністю опублікована у виданні 1960 р., с. 425-426. Подаємо текст цієї автобіографії:

 

«Родився я в році 1874 на карпатському поконечу в галицькому селі Кобаках над Черемошем. Моя стариня мужики. Мій дьидя Юрій Семанюк вже за свого парубоцтва даскалував по черзі майже у кожному селі нашої галицької і буковинської Гуцульщини.

Дитиною взяв мене мій дід по нені Дмитро Олексюк за годованця, і мої найкращі спомини з хлоп’ячих літ - се життя у діда, старосвітського, бувалого гуцула, звісного з-за гостинності на