Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"

і він скака...

І з-під хмар ти закричала:

«Що то за блоха?»

 

Піднімаємось ми вище,

Меншає земля.

«То не він, бува, чорніє?» -

Усміхаюсь я.

 

«Це вже жарти, мій соколе,

І фантазії плід...

Там сиділа, мабуть, муха

І лишила слід».

 

1908

 

«Нехай тобі минуле наше…»

 

 

Нехай тобі минуле наше

В весняні ночі не встає

І в сон з-під тріснутої чаші

Отрути чорної не ллє.

 

Забудь його, мене не згадуй...

Живи, втішайся, допивай,

Хвилин плитких ти не пригадуй

І вороття їх не чекай.

 

Коли ж від стум . . . . . . . . . .

Намучиться душа твоя,

Не плач... Я тим уже не стану,

Ким був колись для тебе я.

 

17.12.1908

 

«Тебе я більше не шукаю…»

 

 

Тебе я більше не шукаю,

Ти мов для мене нежива,

Хоч, може, в серці я ховаю

І образ твій, і всі твої слова.

 

О, як бальзам кривавій рані,

Твої слова душі моїй...

І вічно в холоді, в тумані

Вони бринітимуть: о милий мій...

 

Любить тебе мені несила,

Признанням серця ти не край:

Друга його давно розбила,

Друга його намучила украй.

 

Тобі, тобі й малого досить?!

Ти, як голубка, ніжна вся...

Але душа моя голосить

В палких кігтях тернового вінця...

 

Не клич! Бо крик несамовитий

Розвіє сни твої навік...

Постій - стомлюсь, в борні розбитий,

Я сам прийду, впаду до ніг твоїх.

 

1908

 

«Іди собі, іди, не оглядайся…»

 

 

Іди собі, іди, не оглядайся,

Іди... Тепер не треба втішних слів...

Я маю досить сил... Життя коротке,

Воно біжить і доганяє смерть.

 

Ось і прожито вік... Як сон приснився:

Початок радісний - гіркий кінець...

Нічого це... Життя коротке,

Уже мені могилу рить пішли.

 

Так... рийте глибше, глибше,

Ви знаєте: я хочу забуття,

Ніщо мені нехай не шкоде спати:

Ні шум дерев, ні людські голоси.

 

Я вік прожив, прожив свій вік, і досить,

Не хочу я, щоб навіть снився сон мені.

Він болі викличе і спогади розбуде...

Так глибше ще, ще глибше... Що, готове?!

 

1908

 

«І сонне знов життя пливе…»

 

 

І сонне знов життя пливе,

Слабе,- не стримує, не зве...

Туманний день... нудьга безкрая...

І дум осінніх сіра зграя...

 

[1908]

 

«Віки цвинтар народний спить…»

 

 

Віки цвинтар народний спить,

І пусто серед нього...

До бою пташка продзвенить -

І знов не чуть нічого.

 

Чекай! Зблисне колись Перун -

Мільйони труб заграють,

Мерці піднімуться із трун

І косами замають.

 

1908

 

«В сльозах твої небесні очі…»

 

 

В сльозах твої небесні очі,

І ти сама, як янгол на землі.

Прийми мою молитву чисту,

Уклони набожні мої.

 

Нехай Господь на промінь здатний

Накине жемчуг сліз твоїх

І серце, змучене землею,

Приспить в святих руках своїх.

 

Прости мене, Пречиста Діво,

За кожну краплю чистих сліз,

Що я тебе з землі брудної

У рай небесний не відніс.

 

1908

 

«А може, я тебе шукаю…»

 

 

А може, я тебе шукаю,

І не знайду, і не знайду,

І серце в тернах розриваю,

І все кудись лісами йду...

 

І... може, й ти, в журбі схилившись,

Не спиш вже декілька ночей

І ловиш, хусткою закрившись,

Гарячі жемчуги очей...

 

1908

 

«Туди, де сонце погасає…»

 

 

Туди, де сонце погасає,

Туди, в позлочену блакить,

На крилах радості піднявшись,

На крилах долі полетіть.

 

А тут... а тут - усе покинуть,

Усе минуле залишить.

І там або в проміннях згинуть,

Або воскреснути і жить.

 

2.04.1908

 

1909

 

 

«Голосе серце, сльози ллє…»

 

 

Голосе серце, сльози ллє...

Чого ж ти, серденько моє?

Минуле щастя пригадало,

А жалю-болю не приспало.

Приспи свій біль, приспи і жаль,

І потім линь в [зманливу] даль.

 

«Ой раде б я муку весь вік колихати,

Ой раде б я болі і жалі приспати,

Так впились в мене, як чорні гадюки,

Неприспані болі, незабуті муки.

Ой уп'ялись гадюки у глибоку рану

І сичать про щастя, про мою кохану».

 

1.01.1909

 

«Мовчить, дрімає літня ніч…»

 

 

Мовчить, дрімає літня ніч,

Ніде не чуть ні звука.

І в серці тихше і ніжніш -

Моя любов і мука.

 

Прийди, засвічені зірки,

На стежку впали тіні,

І тут не діждуться квітки

І співи солов'їні.

 

Нема тебе - сумує ліс,

Вгорі чорніють хмари,

На квіти впали роси сліз,

З пітьми встають примари.

 

12.01.1909

 

«Повірили в мрії і сон золотий…»

 

 

Повірили в мрії і сон золотий,

Повірили в щастя каштани,

І бризнули кров'ю на цвіт молодий,

І сонцю підставили рани.

 

Даремно! Глузує, пече їх