Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

- І все ж таки,- сказав Саїд,- я тебе запевняю, що все, мною розказане, єсть єдина правда, і ось я тобі божуся своїм життям і бородою пророка.

- І не нахаба?! Божиться бородою пророка, коли у самого підборіддя голе, як коліно. Так я тобі і повірю.

- На жаль,- зітхнув Саїд,- у мене немає свідків, та хіба ви самі не знайшли мене зв’язаного і кинутого серед безлюдної пустині?

- Ну, це ще не доказ! - відповів Кулум-бек.- Я так думаю, що на тебе напав другий розбійник, дужчий за тебе, подолав тебе, зв’язав і кинув на поталу.

- Хотів би я бачити того аби навіть тих,- сказав Саїд,- хто без допомоги петлі, повалив би мене на землю. Ви як торговець, може, і не знаєте, на що здібна одна людина, яка справді уміє володіти зброєю. Але ви спасли мене від смерті, і я довіку цього не забуду. Хотілось би мені знати - що ви, нарешті, думаєте робити зо мною? Коли ви не хочете мені зробити позички на дорогу, то лишається мені одно: жебрати, але жебраком я не був і не можу бути. Хіба до каліфа звернутись...

- Ось як! - крикнув з усмішкою торговець.- Ви вважаєте можливим звернутись ні до кого іншого, як тільки до ясновельможного каліфа?! От тобі й жебрак! Ха-ха-ха! Не завадить вам, однак, знати, мій пане-господарю, що з каліфом можна говорити тільки через мого двоюрідного брата Мессуру, а варт мені сказати лише єдине слівце, щоб він знав, який нахабний брехун думає потурбувати спокій каліфа. А проте мене зворушує твоя молодість, Саїде! Ти ще можеш стати порядною людиною. Хочеш, я візьму тебе в свою крамницю?! Коли ти через рік не захочеш більше служити, я заплачу тобі скільки слід і пущу на всі чотири вітри. Підеш, куди схочеш,- в Алепо, Медіну, Стамбул чи Бальсор, нарешті, хоч до самих невірних. Поміркуй і скажи мені не пізніше обіду. Згоден - добре, а ні, то я виверну з тебе все, що ти коштував мені в дорозі і тут, у Багдаді, зніму з тебе убрання (бо грошей у тебе немає ж?) і викину на вулицю. Можеш тоді звертатись до кого хочеш.

Кулум-бек сказав, повернувся і вийшов з хати. Саїд випровадив його очима, повними презирства. Що було робити? Єдине - тікати, але вікно було загратоване, а двері замкнені. І Саїдові лишилось тільки згодитись служити. А проте у його жевріла надія як-небудь колись перебалакати з каліфом.

На другий день Кулум-бек одвів Саїда в свою крамницю на базарі. Він показав йому весь крам і наказав йому стояти біля дверей з хусткою в одній руці і з покривалом у другій, закликати чоловіків і жінок, показувати їм крам, хвалити його перед покупцями і умовляти їх що-небудь купити. І тільки тепер Саїд зрозумів, чому так Кулум-бекові хотілось залучити його до себе. Сам він був маленький і товстий дідок, з кривими ніжками і маленькими очима, і коли він закликав покупців, рідко хто міг здержатись від сміху. І старі, і малі глузували з його, а жінки навіть прозвали його «гороховим опудалом». Зате кожний охоче дивився на молодого, стрункого Саїда, який з гордістю закликав покупців і умів потрапити на кожний смак. Коли Кулум-бек помітив, що людей стало заходити в його крамницю втроє більше, він став ласкавіший до Саїда, став годувати його краще і пошив йому досить гарне убрання.

А Саїд думав лише про те, як би йому швидше угледіти рідний Бальсор.

Одного дня була така сила покупців, що довелося усіх хлопців, що служили в крамниці, послати розносити куплений крам. Аж ось приходить ще якась жінка. Вона швидко відібрала, що їй було потрібно, і попросила віднести крам додому.

- Не турбуйтесь, пані,- сказав Кулум-бек,- через півгодини я усе вам відішлю, або самі найміть когось на базарі і звеліть однести.

- Який же ви після цього торговець? Хто ж таки доручить бог зна кому іти з крамом? А що як той парубок зникне куди-небудь за куток? Ні, раз я у вас купила, ви самі і мусите принести мої покупки додому, і, будьте певні, нікого не піду я наймати.

- Ну, в такім разі, пані, почекайте півгодини, а то зараз нікому.

- Нічого сказати. Гарна у вас крамниця, коли немає в ній ні одного зайвого парубка,- докоряла жінка.- А це ж хто такий стоїть без діла? - спитала вона, угледівши Саїда.- Ану лишень іди сюди, хлопче, та забирай крам.

Кулум-бекові дуже не хотілось пускати Саїда, але він все ж таки мусив пустити, наказавши, щоб він якомога швидше повертався в крамницю.

- Ну йди ж,- додав він,- а то ця стара відьма ще почне ганьбити мене на весь базар.

Саїд пішов за старою жінкою, але вона ішла швидше, ніж того можна було сподіватися від неї. Нарешті вони спинились перед розкішним будинком, і стара постукала. Розчинилися двері, і вони почали іти вгору по великих мармурових сходах. Пройшовши декілька кімнат, вони опинилися в пишній залі. Таких розкошів Саїдові ніколи не доводилось бачити. Тут стара стомлено упала на подушки канапи, показавши Саїдові де покласти крам, дала йому щось у руку і звеліла іти додому.

Саїд був уже біля дверей, коли чує - хтось дзвінким срібним голосом кличе його:

- Саїде!

Він, здивований, оглянувся і... застиг... На канапі замість старої баби сиділа молода дівчина надзвичайної вроди, оточена колом невільників і невільниць.

Саїд склав руки на грудях і низько вклонився.

- Саїде, мій хлопчику,- сказала дівчина.- Багато ти натерпівся лиха, покинувши батьківську оселю раніше двадцяти років, але незабаром доля тобі усміхнеться і тут, на чужині. Скажи мені, чи зберіг ти срібного свистка?

- А звичайно,- крикнув Саїд, виймаючи ланцюжок із-за пояса.- Скажіть, чи не ви та добра фея, що зробила мені цей подарунок?

- Так. Я була подругою твоєї матері, я буду і твоїм другом, мій хлопчику. Ах, чому твій батько не послухався моєї поради. Не зазнав би ти такого лиха.

- Що робити? Від долі не втечеш! Але тепер, сподіваюсь, ви запряжете в це кріселко який-небудь східний вітер і відвезете мене за декілька хвилин до мого батька в