Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

буде влити таке в горло жертві світляків — і знак проявиться навіть удень! — гордо заявила відьма. — Проте треба тоді примусити кожного підозрюваного це скуштувати...

— Рецепт ми давненько придумали, але поки ще не мали нагоди його випробувати, — додала Рома.

— А тобі я чаю запарити можу, — кинула Дикоросла. — Бо виглядаєш так, ніби всю ніч по лісах бігала.

Варта всміхнулася. Подруга й не підозрювала, які близькі до правди її слова.

— З того, що ти пропустила: світляки запропонували нам домовленість, — хмикнув Тайфун. — Я їх послав. Але Люцем каже, що маємо час на роздуми до півночі. Цікавить твоя авторитетна думка.

— Ну? — Варта зняла рюкзак, пожбурила його в куток та впала на гігантську смугасту подушку біля дивану.

— Вони хочуть домовитися з нами, — Тайфун уперся обома руками в журнальний столик — там лежала розгорнута карта Львова.

Варта запримітила на карті червону краплю в центрі — місце, де вбили Софікоду.

— На, випий усе й одразу! — до них підсіла Дикоросла і накрила краплю чорним глиняним горнятком. У ньому парувало щось темно-брунатне з ароматом, який дуже віддалено нагадував чай.

— Не перебивай, відьмо, — Тайфун визвірився на неї, але дівчина лише грайливо провела пальцями по його короткому жорстокому волоссю і засміялась:

— Слухаюся, генерале!

Варта взяла горня до рук і сьорбнула напій, який обпікав губи.

— Так от... Люцемові вишкварки точно знають, хто їхній смертник, інакше б він такого не пропонував. Хочуть опівночі зустрітися й обмінятися жертвами, а далі грати на везіння. Хто перший знайде потрібну точку, — Тайфун напружено розглядав карту, ніби одна червона крапля на ній мала вказати на місцезнаходження другої.

— Я думаю, що це дурна ідея, — втрутився Макс. — Я говорю за Аллі й усіх алхіміків теж. Вони проти. Ви ж бачили, що зробили із Софі.

Варта знову ковтнула чаю і похлипнулась.

— Лишенько таке, — співчутливо хитнула головою Ружичка. — Алхіміки тепер дуже злі й на жодні поступки чи домовленості з Люцемовою бандою не підуть.

— Це так, — погодився Ферум сухо. — Ми хотіли триматися осторонь від Гри, але тепер, коли честь львівських алхіміків залита кров’ю, світлі нею ще вдавляться.

— Я розумію, — Варта поставила горнятко на стіл і напружено подивилась на карту. У горлі гірчило.

На мить вона подумала: а чи не показав Златан місце з люком і комусь із світлих? Адже саме тому вони могли б запропонувати цю угоду. Звичайно, чеський маг просив йому повірити і переконував, що він на її боці, але — хах! — хто-хто, а він явно мастак плескати язиком.

...Але якщо він не збрехав, то рахунок зрівняється.

«І виявиться, що він не таке вже й брехло», — докинув внутрішній голос.

— Ми повинні погодитися, — видихнула Варта, відчуваючи, як аура злості загорілася довкола брата Аллі.

— Ти думаєш, що говориш, чародійко? Після Софі? — процідив Ферум крізь зуби і зістрибнув із підвіконня. — Чи вам не потрібна підтримка алхіміків під час Гри?

— Твоя сестра просила підтримки на дуелі, — Вартина темрява озвалася у відповідь. — Я не відмовила їй. Тому тепер заткни рота і слухай сюди. Усі слухайте, — вона розправила карту. — Ми дамо згоду. Проведемо обмін. Зіб’ємо світляків зі свого сліду. І поїдемо туди, куди я скажу. До мітки.

— Що? Звідки ти знаєш? — недовірливо спитав Максиміліан.

— Не втрачаю часу, — Варта добре пам’ятала Златанове бажання залишатися в тіні. — Сподіваюся, такий варіант шановних алхіміків влаштує?

— Якби це сказала не ти, я б послав вас, — буркнув Ферум. — Але...

— Добре, що я такий авторитет, — перебила Варта примирливо. — Це не жарт. Сьогодні ми переможемо.

— Відьми з вами, поки нам це нічим не загрожує, — повідомила Ружичка без звичної усмішки.

— Як завжди, — хмикнув Тайфун.

Голова молодшого шабашу склала руки на грудях.

— Так, темний чаклунче! Хоч ми й не можемо смикати за ваші стихійні ниточки, але поки приходиш до нас по цілительське зілля і всіляку пораду, не смій проявляти зневагу! Ще й у моєму домі! На моєму дивані...

— І на моїх подушках, — докинула Дикоросла, осміхаючись. — Гаразд-гаразд, годі сваритися. У нас же є точка! А у світляків? — відьма скрутила дулю. — А фіг їм!

***

— ...Ми обіцяємо провести чесний обмін...

— Бла-бла-бла, — Тайфун неквапом вийшов наперед і встав навпроти Люцема. — Завали, валянок, триндіти, тут тобі не трибуна Верховної Ради. Де жертва?

Представник світляків спохмурнів, але тоді махнув рукою до своїх — вони вивели наперед молодого цілителя на ім’я Мілен. Варта впізнала його одразу: кілька років тому в нього загинула вся сім’я. Молодик тоді дуже наполегливо шукав і собі смерті, у тому числі нариваючись на темних. Але згодом минулося...

— Свідчення? — гаркнув Тайфун.

Мілен задер рукав сорочки вгору...

Дівчина подалася вперед зі свого сховку, щоби роздивитися сяючий візерунок вище ліктя цілителя.

— Он воно яке... — видихнула Дикоросла. — От йому, певне, лячно зараз, — вона зміряла Мілена уважним поглядом. — Якби то була я, то сіла б на першу ж електричку до Мукачева і махнула до бабки, поки все не закінчиться. Хай краще мене там вморить, ніж тут здихати. Та ще й від рук світляних!

— Жертви не можуть покидати місто, — нагадала Варта і тут же відчула зашморг загрози на власній шиї.

— А хто мене спинить? — реготнула відьма.

Варта не знала.

— Кажуть, померти можна, якщо ризикнути, — додала вона.

— Померти завжди можна, — Дикоросла смикнула худорлявими плечима, мовби правила Гри й настанови шановних суддів не були для неї достатньо переконливим аргументом.

Дівчина ще здивувалась, що жертва — цілитель. Адже Златан вважав, що Люцем шукав заміну на дуель саме Міленові, а ті, хто заживляв рани, рідко мали гарні вміння для сутички. Але Дикоросла гортанно зареготала й сказала, що талантів у того світляка більше, ніж здається.

Тим часом Мілен підійшов до Тайфуна. Хоч лідери темних і світлих мали зустрітися з мінімумом охорони, та чаклунка чітко відчувала численні аури світляків, які ховалися поруч. Їхніх теж зібралось багато.

— О, йде! — з боку темних відділилась тінь, і Варта побачила її лише зі спини, їхню другу жертву.

— Ерран, магічка, —