Читати книгу - "Ловці думок, Любов Відута"

коліна й слухала спів, похитуючи головою в такт мелодії.

— Я допоможу тобі, можеш на мене розраховувати, — сказала дівчина, щойно Ештон розплющив очі й перестав співати, — але натомість хочу знати, що ти плануєш робити далі, і думаю, що маю на це право. Якщо ти мені розповіси, з чого почалася оця історія з Клізі, то уникнеш багатьох неприємностей. Ти маєш знати — Чист мій батько, і він помер не своєю смертю. Твій друг довірився моєму батькові, тому в пам’ять про нього і з почуття обов’язку я зроблю для тебе все, що зробив би він. У мене на це свої причини. Якби в «Млині» поруч із тобою сидів не Клізі, а будь-хто інший, то, найімовірніше, я не допомогла б тобі. Не відкрила б справжнього змісту листа, не прикликала б людей, що мають засвідчити достовірність угоди. Вважай, що тобі просто пощастило. Колись, якщо в нас буде трохи більше часу, я розповім тобі причину моєї неприязні до Клізі… Якщо захочеш почути, звичайно.

Ештон, погоджуючись, кивнув головою. Зараз справді був не найкращий момент для оповідей про життєві симпатії чи антипатії. Він розумів, що Арніка недаремно розповіла йому про Чиста. Дівчина небезпідставно вважає, що і Джон, який попросив Ештона оплатити борг, і сам юнак, а тепер і вона наражають себе на небезпеку.

— Нам сюди, — сказав Ештон, піднімаючись зі стежки, подав дівчині руку й потягнув її до дверей. Він погладив охоронну троянду. Арніка підійшла ближче.

Охоронна троянда захвилювалася. Тоді Ештон узяв дівчину за руку і вони вдвох ще раз погладили її листя. Квітка стрепенулася й завмерла, раптово заспокоївшись.

Вони увійшли всередину, а потім юнак досить довго копирсався, відчиняючи свою кімнату. Забув, що під час останніх відвідин замінив замок на сучасніший. Навіть Джонові про це не встиг розповісти. У кімнаті все було, як тоді. Ештон відкрив велику валізу, прикріпив лічильник і утискувач кульок.

— Що за скриньку передав тобі Клізі? — запитала Арніка, слухаючи монотонний стукіт лічильника кульок.

— Це скринька збігів. Джон просив її відкрити. Поки лічитиму кульки, подивлюся, що в ній. — Ештон зняв із маленької шароподібної люстри дві кульки й закинув їх у скриньку, збентежено роззираючись по кімнаті. — Тут на диво багато кульок. Із часу моїх останніх відвідин Джона їх, здається, збільшилося. Не розумію, як це можливо.

— А міг твій товариш докласти необхідну кількість? — Арніка спостерігала за хлопцем, і її дивувало, як він може не зважати на очевидні речі.

— Джон не міг. Я змінив замок. Але краще розкажу тобі про скриньку. Колись ми з Джоном грали в гру «Збіги». Про одні й ті самі речі чи події висловлювали свої враження і вгадували, наскільки наші думки збігаються. У нас є декілька кульок цілковитих збігів. — Ештон розкладав наплічники й здивовано знизував плечима, та продовжував відповідати Арніці. — Тоді ми виготовили три скриньки. Одну Джон надіслав мені на день народження разом із подарунком, інші дві я передав йому. Одну із цих двох скриньок я зараз тримаю в руках. І ось тепер у своїй кімнаті я знайшов кульку, яка, імовірно, могла б цю скриньку відкрити.

Арніка гірко зітхнула — у її торбині лежала подібна скринька, от тільки відкрити її вона не могла, бо не взяла з потаємного місця кульки збігу, тому із цікавістю спостерігала за хлопцем.

Ештон закинув в отвір скриньки потрібну кульку, його й Джонові кульки-спогади збіглися, клацнув замок, і скринька відкрилася…

Спогад Арніки. Нещодавні події

Арніка плакала, сидячи біля бездиханного тіла Чиста. Зламані меблі, перекинуті столи, вивернуті шухляди свідчили про те, що хтось, дуже зацікавлений в одній із оборудок, яку мав провести батько, не знайшов того, що шукав. Можливо, тому Чиста не стало… Арніка пам’ятала все, чого її вчив батько. Знала, що потрібно робити в таких випадках, куди йти, але ноги не слухалися. Дівчина звела заплакані очі догори. Погляд упав на невелику скриньку з вигравіруваним надписом «завжди». У неї перед Чистом були свої зобов’язання. Схлипуючи й витираючи сльози, підійшла до домашнього захисту. Звісно, він був вимкнений. Увімкнула й знову гірко заплакала. Чист замінив їй родину, він був для неї всім…

— Хто?.. За що?.. — навіть подумки не могла виговорити страшне слово «вбив».

Схопила шкатулку з гравіруванням. Що ж, вона ціла: ще б пак — ніхто, крім неї, її не відкриє. Чист подбав і про це. Подумала, що про неї він уже більше ніколи не дбатиме, і ще дужче заплакала…

Здавалося, що саме тепер він їй потрібен найбільше. Арніка була переконана, що ті поради, якими її щодня Чист обдаровував, були безцінні. «Були, були, були», — гулко віддавалося в голові. Здавалося, усі його повчання й настанови вивітрилися з пам’яті й уже ніколи туди не повернуться, як не повернеться той, хто був її батьком і вчителем. Але за мить відчула, неначе сам Чист докірливо зазирає їй у вічі. Схопилася. Хутко закинула шкатулку в торбину і з важким серцем заповзялася виконувати те, що мусила, чого її навчив батько, що робила неодноразово разом із ним і чого не сподівалася робити без нього. Відчула, що їй потрібен ковток води. Рука потяглася до кухлика, та пригадала Чистове: «Коли стається подібне тому, що бачиш зараз, пий із джерела, криниці, та не пий ні краплі з того дому, де перебуваєш».

Відколи рідний дім став «тим домом»? Арніка заплакала, та, облизавши губи, води не торкнулася. Прикликала сусідів і попрохала їх викликати Верховну охорону — саме вона займалася справами, що стосувалися вбивств у вищих кастах. Потім підійшла до Чиста й зняла з його вуха сережку із фіолетовим камінцем. Ще дві сережки батька мали залишатися з ним навічно. Її ліве вухо прикрашала така сама, вона означала належність до однієї з найбажаніших для багатьох укладачів угод каст. Зняла зі свого правого вуха сережку з простеньким білим камінцем, натомість надягла Чистову з фіолетовим, попередньо зануривши її в спеціальний розчин. Дві сережки — ознака того, що вона не випадкова людина в професії, що вона наслідувачка сімейної династії, а це й почесно, і зобов’язує водночас. Якби в Чиста було дві сережки, то вона мусила б одержати спеціальний дозвіл на отримання однієї з них від укладачів угод міста. Якби в неї не було сережки із фіолетовим камінцем, то на Чистову вона не мала б права. Якби… Якби… Якби… Правила й заборони були чіткі, суворі та жорсткі, за їх недотримання карали без поблажливості. Одягаючи сережку, Арніка тим самим зобов’язувала