Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Глава 7.

Я жахливо хвилювалася перед зустріччю з Сергієм. Ми мали обговорити всі робочі моменти,типу розпорядку,зарплатні і того подібного. Проте,переживала я зовсім не про це. Піти працювати нянею, означає повністю змінити своє життя,перечеркнути все,що було і почати спочатку. Але, думаю,що саме це мені зараз і потрібно. Не думайте,я зовсім не в депресії через ситуацію з Тарасом. Ну, що ж тут зробиш, давно не мала стосунків та й розвісила вуха,кинулася на першого зустрічного. Та ще й не повезло, бо він виявився бабієм і козлом. При цьому,наборі ще й не дуже сильним у ліжку. Одним словом, залишилася я біля розбитого корита. Ні мужика,ні оргазму. Тому,й наважилася на цю авантюру. А що, повернутися в лікарню я завжди зможу. 

Я нервово постукувала пальцями по столі, вкотре зважуючи усі за і проти. Як і варто було очікувати, Сергій не відрізнявся пунктуальністю,бо мені довелося чекати його добрих двадцять хвилин. Я вже навіть задумувалася кинути все і піти,але нарешті він з'явився. Значить, назад дороги не має.

-Доброго ранку,Надіє. Вибачте,що запізнився,мав дуже важливу зустріч,-дивно, сьогодні він занадто вихований і ввічливий. А я навіть про всяк випадок підготувала для нього декілька колючих фраз. Що ж,бачу вони мені не знадобляться. Фух, навіть камінь з плечей спав,все ж мені працювати на цього чоловіка.

-Доброго ранку, нічого,я розумію,всяке буває,-видавлюю з себе усмішку,все ж останнім часом приводів для щастя було небагато.

-Ви собі вже щось замовили,бо я не встиг поснідати,-якось занадто він турботливий.

-Ні, тільки каву,-ага, поки його чекала вже і її випила. Да тут,можна було вже два сніданка з'їсти. Але,що це зі мною. Чому я біля нього заводдуся прямо з пів оборота.

-Поснідайте зі мною, ненавиджу їсти на самоті,-кличе знаком до себе офіціанта,а мене вражає його сьогоднішня поведінка.

Я навіть даю йому самостійно зробити для нас двох замовлення. Проте, щось мене насторожує у цій його перемінні настрою.

-У вас щось сталося,бачу ви сіяєте від щастя,-не втримуюсь,бо цікавість бере гору наді мною.

-Так, сьогодні чудовий день. Я виспався,а вчора мені вдалося укласти одну дуже вигідну угоду,а ще провів за ці декілька днів з донькою часу більше, ніж за останній рік,-гордо промовляє він і на цей раз це викликає у мене щиру усмішку.

Коли їжа повністю була поглинена і навіть десерт,лице Сергія різко набуло серйозності.

-А тепер повернемося до робочих моментів. Працюватимете п'ять днів на тиждень. Субота і неділя буде вихідні дні,але не завжди. Про можливі виключення,я буду вас попереджати. Так,як сьогодні субота,ви маєте два дні на збори.

-Які ще збори,-перериваю цей його довгий монолог.

-Ну,речі,засоби гігієни і інші жіночі дрібниці, які вам знадобляться,-уточнює він.

-Не зрозуміла,я,що повинна буду до вас переїхати?

-Чому ж,ви все вірно зрозуміли,-здається,що моя щелепа відвисла на цих словах. І, здається, що я занадто швидко погодилася. Проте, вже пізно відступати.

-Повірте,так буде краще для всіх. Сподіваюся, що ваше особисте життя від цього не постраждає,-скептично запитує він,що мене обурює. Адже, хоч в мене вже і не має ніякого особистого життя,але йому про це знати, зовсім не потрібно.

-А,що ви так переживаєте за мене,-награно кажу це йому. Все ж,наше спілкування навряд чи можна вже виправити.

-Ні, звичайно. Проте,я не хочу, щоб ви кидалися на всіх через це.

-Повірте, на вас кидатися я точно не буду,-по виразу його обличчя я бачу, що потрапила в саму десяточку,-І, давайте,вже змінемо тему, варто обговорити більш важливі питання,ніж моє інтимне життя,-добиваю його,своєю прямотою.

Проте, він не губиться і простягає мені папірець. Я дивлюся на нього,а потім на Сергія.

-Це ваша місячна зарплата, сподіваюся, що вас влаштовує,-мені хочеться закричати. Та, звичайно, влаштовує. Я такі гроші десь за три місяці заробляю. Але,на моєму обличчі панує спокій. Чого я навчилася будучи лікарем,так це тримати всі свої емоції при собі.

-Для початку так,-відповідаю я йому.

Раптом,до мене телефонують. Я спеціально не вимкнула звук,бо до мене в будь-який момент могли зателефонувати з лікарні. Ах,да. Про це я ще хотіла поговорити з Сергієм. Думаю, що з його зв'язками і владою,він може знайти швидко мені заміну. Я нарешті дістаю телефон з сумочки. Правда кажуть, що в цьому предметі жіночого гардеробу, можна знайти,що завгодно. І там ніколи не буде порядку. 

Дивлюся на дисплей і не вірю своїм очам. Настя. Це телефонує Настя. Невже,вона вже повернулася. Не може бути. Я мимоволі пишу від того, що це вона і піднімаю одразу трубку.

-Алло,Настю. Це,справді,ти.

-Ні,це дід мороз. Що за справи,я стою в тебе під дверима з пляшкою,а ти десь лазиш,-так,це вона. Тільки вона після року відсутності, може отак наїжджати на людину.

-Я,я просто...

-Давай та швидко,бо час іде,не хочу постаріти в цьому під'їзді,-перебиває мене вона і вимикається.

А я досі не можу повірити, що це вона. Раптом, Сергій покашлює, щоб привернути до себе увагу.

-Вибачте, тут просто такі справи і,-мнуся, бо мені страшно хочеться вже бігти до неї.

-Нічого,ми, здається,вже більш важливе обговорили. І, якщо хочете,то я можу вас підвезти,-пропонує він,а в мене вкотре відвисає щелепа.

-Це було б дуже добре,-від такої пропозиції гріх відмовлятися. 

На диво, Сергій розраховується сам. Всі мої спроби всунути декілька купюр,він закопує лише одним поглядом. Я навіть на секунду задумуюся,що він не такий вже і поганий. Ми рухаємося до його автомобіля. Як було і очікувано,в нього є водій.

Ми розміщуємося на задньому сидінні і я наважуюся йому розповісти про свою проблему з лікарнею. Проте, знову він дивує мене і запевняє, що все вирішить. Одним словом, день сьогодні складається,як ніколи гарно.

Правда, після цього Сергій занурюється в свій телефон і постійно там щось пише, з кимось розмовляє. Я для нього більше не існую. Він підвозить мене до мого будинку.

-Дякую,вам,до побачення,-вперше,чемно йому так говорю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍