Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

Розділ 6

Стас

-         Чому такий кислий? - цікавиться мій товариш Бодя, попиваючи з келиха невідому речовину з градусами. Навіть не хочу знати, що це. Він кожного разу, як приходить сюди, коштує щось нове. - Невже хтось з цих дівчат зіпсував тобі настрій?

Він киває широким підборіддям у сторону переповненої зали, де мої офіціантки зараз трудяться мов бджілки. Я кривлюсь від його слів і не відводжу погляду від однієї новенької з рудим довгим волоссям.

-         Поки що не встигли, - неохоче відповідаю і роблю великий ковток апельсинового соку. Сьогодні я за кермом, то ж до алкоголю зась. Таке в мене правило.

-         Чудове в тебе життя, - зітхає Бодя ностальгічно. - Навколо тебе кожного дня крутяться такі німфи. Аж очі печуть на все це лише споглядати. Ось би спробувати хоч одну.

-         Ти одружений, забув? - кошусь на нього.

Вже як місяць товариш має законну дружину і скоро на світ появиться його первісток. Жінка в положенні, сексу мало, можливо тому він зараз такий перезбуджений. Зазвичай він не реагує на моїх офіціанток так активно.

-         Ти правий, ще не звик, - робить кислу міну. - Це у тебе воля і свобода.

-         Зі своїми працівницями я не сплю, - сухо відповідаю і продовжую спостерігати за Настею, котра підійшла до столика з трьома здоровенними чоловіками і мило їм посміхається.

-         Ага, а Ліна?

-         Ліна виняток. Спочатку я з нею почав займатись сексом, а потім вона влаштувалась сюди на роботу. Як партнерка, вона мене повністю влаштовує.

Трохи кривлю душею. Влаштовувала, поки мої думки не зайняла ця рудоволоса бестія. Тепер я Ліну часто уникаю і вона це помічає і ображається.

-         Куди ти так уважно постійно дивишся?

Бодя не витримує, підсувається ближче. Порівнявшись зі мною, спрямовує погляд в ту ж саму сторону, що й я. Він бачить Настю і його губи вигинаються в непристойну посмішку. Хочеться закрити йому очі.

-         А це хто така? Новенька? Симпатична, - уявляю, як в нього починають слинки текти. Очі, як у голодного вовка. Невже я теж так виглядаю зі сторони? - Ох, яскрава дівка. Я б з такою повеселився.

-         Навіть не думай, - занадто жорстко говорю і штовхаю його назад на спинку дивана.

Бодя округлює на мене здивовані очі, а потім із розумінням прищурюється.

-         Що, сам накинув на неї око? А кажеш, що з працівницями не спиш.

-         Навіть якщо хочу, не можна, - незадоволено ричу і нарешті залишаю Настю в спокої, дивлюсь лише на Бодю. - Вона племінниця моєї мачухи. Гостює у нас, ось влаштував тимчасово на роботу.

-         О, як в тебе все заплутано, - змахує рукою легковажно. - Ну та й що, що племінниця? Хіба це є показник заборони? Вона що недоторкана?

-         Некрасиво якось буде, якщо я почну до неї чіплятись.

Те, що я вже до неї трохи чіплявся, залишаю в таємниці. Але я виправився і намагаюсь її уникати.

-         А те, що до неї чіпляються інші, це красиво? - дорікає товариш і киває туди, куди я вже декілька хвилин намагався не дивитись.

Ковзаю поглядом по залу і бачу її. Один з мужиків нахабно лапає дівчину, вона щось йому говорить, а потім підстрибує і випускає тацю з напоями з рук. Скло розлітається по підлозі, а випивка розливається на неї і нахабу.

-         Вибач, але мені треба втрутитись, - похапцем промовляю і зриваюсь з місця.

Іди, рятуй свою принцесу, - хмикає Бодя.

 

 

Сьогодні точно не мій день. По-перше погано спала і через це трохи не уважна. До зміни режиму дня важко пристосуватись, для цього потрібно трохи більше часу. По-друге, мала неприємну розмову з мамою. Вона дізналась про роботу і вирішила нагадати, що я не для того залишилась у великому місці, щоб знову працювати офіціанткою. Прийшлось довго доводити, що це не надовго. По-третє, я запізнилась. Через негоду і заметіль, маршрутки сьогодні ходять не регулярно і прийшлось довго чекати потрібного номеру. Моє щастя, що Стас не помітив мого запізнення, а ось деякі дівчата, недобре косились.

А тут ще це. Я як завжди підійшла до столика, привіталась з клієнтами, взяла замовлення. Троє чоловіків зацікавлено мене розглядали, але до цього вже звикла за тиждень роботи у барі.

Та ось конфлікт трапляється вперше. Коли приношу замовлене пиво, раптом один з клієнтів, той, що найближче до мене, кладе здоровенну долоню мені на сідницю.

-         Вибачте, заберіть будь-ласка руку, - намагаюсь ввічливо говорити, як би мені не було неприємно. - Ви заважаєте мені працювати.

-         До такої краси не можливо доторкнутись, - нахабно посміхається він і навіть не збирається забирати руку. Навпаки стискає сідницю пальцями.

Я трохи відходжу у бік, але руки у нього довгі і все одно з легкістю дістає до мене. Якраз збираюсь ставити тацю на стіл, в надії швидко роздати пиво і змитись звідси. Як раптом його рука проковзує між ноги і торкається там, де ще жоден чоловік не торкався. Мене наче б'є електричним струмом. Я підстрибую, випускаю з рук тацю, пиво розливається на мене і чоловіка, келихи дзвінко падають на підлогу.

-         Ти чого така дика? - він підстрибує з місця і починає обтріпувати свою футболку. Шаленим поглядом готовий вбити.

-         А попереджала, - пищу не своїм голосом.

Руки тремтять, ноги ледь тримають.

-         Попереджала вона, - хмикає. - Працюєш в такому місці, а граєш недоторкану.

-         Заспокойся, Іване, - чую, як хтось з колег говорить до нього.

Опускаюсь на почіпки і піднімаю тацю і починаю збирати розкидані келихи. Один розколовся на декілька частин і я швидко кидаю уламки скла до інших цілих. Чоловік продовжує нависати наді мною і щось незадоволено бубоніти.

-         Що тут сталось? - лунає над головою суровий голос Стаса.

Ну все, зараз з мене зроблять винну.

-         Ця дівка розлила на мене пиво і ледь не побила скло на голові, - обурюється винуватець.

-         Я просила забрати від мене руки, - не витримую, піднімаюсь на ноги, намагаюсь себе захистити. - Від такого кожна б випустила тацю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍