Читати книгу - "Весь світ у кишені"

що за кілька днів доведеться вступити з ними у сутичку, його охопив страх.

— А тобі чого хвилюватися? — запитав Алекс якомога спокійніше. — Ти ж не матимеш із ними справи. Так, вони справді міцні. Але ж хіба ми — як вона там казала — тюхтії?

Джипо похитав головою, та тривога його не полишала.

— Ці двоє лякають мене. Добре, що не мені потрібно буде їх ліквідувати.

Кітсон витягнув блокнот і записав час, коли автомобіль проминав найвужче місце.

— А хто тебе просить ліквідовувати їх? — різко відказав Алекс. — Про них подбають Морґан і Блек.

— І дівчина, — додав Джипо. — Вона витягнула найскладніший жереб. Оце маєш — така дівчина і... Досі думаю про її слова, буцімто вона вистрелить, якщо охоронець спробує забрати пістолет. Як гадаєш, вона справді це зробить?

Кітсон також про це міркував і ставив собі те саме запитання. Уявив очі барви морської хвилі, напружений вираз її обличчя — і скривився.

— Не знаю, — молодик став навколішки й поглянув на дорогу. — Час вшиватися. Як гадаєш, зможеш відчинити той броньовик?

— Френк каже, я маю три тижні, щоб попрацювати з ним, — відповів Джипо. — Тоді це легко. Дай мені необхідні інструменти й стільки часу — і я відкрию тобі будь-що. Байдуже, наскільки робота складна: якщо є час, то зробити можна все. Френк обіцяє три-чотири тижні. Звісно, я впораюся.

— Це Френк так каже, — Кітсон не відривав погляду від Джипо. — А раптом щось піде не так? Раптом ситуація загостриться? Скільки часу тобі знадобиться, щоб відчинити панцерник?

Раптова тривога викривила обличчя Джипо.

— Навіщо такі балачки? Френк каже про три-чотири тижні. Донині ж він іще не помилявся, правда? Броньовик міцний. Навіть такий хлопець, як ти, що нічого не тямить ні в замках, ні в металі, здатен це второпати. Він потребує роботи: повільної, неквапливої, розміреної. Швидко панцерника не відчиниш ніяк.

— Йду заберу машину, — сказав Кітсон. — Зачекай тут.

Поки Алекс ішов, Джипо дивився йому вслід. Кругле обличчя італійця було стривожене.

Тоді він подумав про дівчину з холодними, впевненими очима кольору морської хвилі й зверхнім поглядом, яким вона змірила Кітсона, — і відчув приплив певності.

«І навіщо так перейматися через цю роботу? — подумав він, відчуваючи, як пекуче сонце смалить маківку. — Френк же сказав, що все буде добре, а досі все, що він казав, здійснювалося. Та й дівчина на тисячу відсотків упевнена в успіху справи. До того ж мені не доведеться брати участі у найгіршій фазі операції. Потрібно лише відімкнути автомобіль, а Френк пообіцяв, що я матиму на роботу три чи навіть чотири тижні. Будь-кому, хто має хист до відмикання замків, вдалося б упоратися за стільки часу, байдуже, наскільки складне завдання».

Броньований автомобіль «Веллінґ» мчав уперед, до «Станції ракетних досліджень». Ні водій, ні охоронець не знали, що за ними слідкують і ретельно вивчають.

Вони їхали далі, лишивши позаду хмарку білого пилу.

Розділ третій

І

Морґан призначив зустріч на восьму, але Блек прибув трішки раніше. Він приїхав до «Більярдної Лу Стріджера» о сьомій сорок п'ять з однієї-єдиної причини: його годинник поспішав. Він проштовхався крізь залюднений, наповнений димовим серпанком бар до Стріджера, червонопикого товстуна, що спостерігав за грою в більярд.

— Хтось уже прийшов, Лу? — запитав Блек.

— Ні, але ж двері відчинені. Випий поки чогось, — запропонував Стріджер.

— Я буду скотч, — сказав Блек. Поки Стріджер наливав йому, Ед пройшов у куток зали й умостився, натягнувши капелюх на потилицю й послабивши краватку.

Цього вечора Блек почувався невдоволеним і без настрою. Морґанова ідея пограбувати кафе була йому не до душі.

Блек починав із набагато кращого старту, ніж троє інших. Його батько був успішним крамарем, а тому зміг дати синові гарну освіту. Він мріяв, щоб Ед став лікарем, але нудне навчання було не для Блека. За кілька років він несподівано покинув коледж і пішов з дому. Почав продавати машини й водночас відкрив у собі невситиму жагу до жінок. Він витрачав більше, ніж заробляв, а тому, коли опинився по вуха в боргах, вирішив пошукати фінансової підтримки в сейфі компанії, де зберігалося чотири тисячі доларів. Спершу Ед дуже тішився, що замів сліди, а тому був шокований, коли двоє детективів упіймали його ще до того, як він встиг витрати і половину із вкраденого. Тож Ед потрапив на півроку за ґрати. Тоді йому було двадцять два. З того часу Блек ще двічі побував у в'язниці: раз затримався там на два роки, а вдруге — на чотири. Тепер в'язниця жахала його.

Відбуваючи за ґратами востаннє, він познайомився з Морґаном, який досиджував свої п'ятнадцять років — від такого тривалого терміну у Блека кров схолола в жилах. Звільнилися вони водночас, і коли Френк запропонував об'єднати зусилля, Ед хутко погодився. Погодився через Морґанову славу. Досвідчені люди подейкували, що Морґан стане колись «великим босом». Казали, буцімто раніше чи пізніше Морґан зірве великий куш, а коли це трапиться, його справу запам'ятають надовго.

Тепер Блекові було тридцять п'ять. Він знав: якщо не наважиться поставити на карту все, щоб отримати максимальну винагороду, його майбутнє буде вельми туманним. Він відчував, що Морґан достатньо сильний і що він здатен прокрутити справу, яка забезпечить їх грішми до кінця життя.

Сидячи в кутку більярдної та посьорбуючи скотч, Блек подумки витрачав свою частку грошей із майбутньої справи. Двісті тисяч доларів! Він подорожуватиме. Знайомитиметься з дівчатами з усіх країн Європи. Поїде в Монте-Карло й зірве куш. Він би...

Аж раптом до зали увійшла Джинні Ґордон, і всі Блекові марення враз обірвалися. Ледь схиливши підборіддя, вона йшла крізь цигаркове марево, зверхньо роззираючись довкола. Чоловіки в більярдній витріщалися на неї, з розумінням усміхаючись, підморгували одне одному й штовхалися ліктями. Якби Лу Стріджер не забороняв чіплятися до жінок у своїй більярдній, їй би проходу не дали з першої ж миті.

«Сексуальна дівчинка», — подумав Блек, спостерігаючи, як Джинні зупинилася біля дверей. За ними були круті сходи, які вели до кімнатки — Стріджер здавав її для приватних розмов.

Джинні вбралася в чорні слакси, що тісно облягали її сідниці, й сорочку пляшково-зеленого кольору з відкритою шиєю.

«А вона міцний горішок, — міркував Блек, допиваючи скотч. — Звідки вона? Могло б бути весело... Може, мені вдасться