Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наступні кілька хвилин тяглися нестерпно довго. Я ледве дихати могла, вдивляючись у навколишню темряву. Помітила два жовті вогники, що блимнули за кущами, але відразу зникли. Інші вогники з’явилися за кілька кроків праворуч.
– Вони нас оточують! – глухо промовила, вловлюючи на відстані запахи безлічі істот. Вони вже поспішали на допомогу п’ятьом розвідникам.
– Тепер лише питання, чи будуть ці перевертні чекати на інших, – на губах Діора з’явилася жорстка посмішка. Здавалося, він навіть насолоджується тим, що відбувається. – Чи достатньо вони розлючені побаченим?
Ніби у відповідь на його слова від одного з кущів пролунав несамовитий рев. Але напад розпочався не з того боку. Величезний вовк вискочив з-за дерева ліворуч від мене і майже безшумно полетів на нас. Решта вочевидь мали нас відволікати.
Навіть я з моїми загостреними інстинктами ледве встигла помітити цей рух. Зойкнула, усвідомлюючи, що якби не захисне коло, мене навряд чи щось врятувало. Вовк би накинувся і одним клацанням жахливої щелепи перегриз горлянку.
Але зараз, натрапивши на невидиму перешкоду, завив і відскочив назад. Діор обернувся на цей звук. І у світлі каменю амулета, що світився зараз червоним, я побачила випущений арбалетний болт. Потрапив він перевертню прямо в око. Звір безформною тушею впав на землю поряд із захисним колом.
– Мінус ще один, – незворушно констатував Діор і повернувся в колишньому напрямку, де у відповідь на його дії пролунало загрозливе гарчання. – Ну, хто наступний, песики? – знущально звернувся він до вовків.
А сам піднявся з місця і підійшов майже впритул до захисного кола. Я вловила, як від цього руху спалахнула вогнем окреслена перешкода.
– Ні, Діоре! – з жахом заволала.
Невже цей йолоп вийде назовні? І що мені робити, якщо його роздеруть на шматки? Коло самознищиться після того, як помре той, хто його накреслив? Мені тоді й кількох хвилин не протриматися! А якщо коло не зникне, то доля на мене чекає не менш жахлива. Сама я за його межі вийти не зможу. Помру болісною голодною смертю. І той, і інший варіант анітрохи не приваблював.
На щастя, Воїн не став іти далі. Стояв нерухомо і посміхався, кидаючи безмовний виклик супротивникам.
І двоє не витримали. З моторошним виттям вискочили з-за кущів і помчали до нього. Два один за одним випущені болти зупинили їхнє стрімке наближення.
– Мінус два, – спокійно сказав Діор.
Два розвідники, які залишилися, розсудливо не висовувалися, очікуючи інших. Воїн, на моє полегшення, повернувся до вогнища і знову сів на місце. Але продовжував тримати арбалет напоготові.
– Вони точно не подолають захисне коло? – прошепотіла я.
– За це можеш не хвилюватися, – не дивлячись на мене, відповів Діор. – Жодна нечисть без моєї згоди не вийде і не зайде за його межі. Але моє завдання – не відсидітися у безпеці, а знищити зграю.
– Тільки не кажи, що ти таки вийдеш! – пробелькотіла я.
Воїн промовчав. М’який шелест безлічі лап звірів, які змикалися навколо нас, перервав нашу розмову. Я відчувала їхню лють, бажання роздерти нас живцем.
– Діоре, не треба! – схлипнула я, побачивши, як він підхоплює з землі пояс зі зброєю і закріплює на талії. – Не залишай мене тут саму!
– З тобою нічого не станеться, – роздратовано промовив він, метнувши на мене невдоволений погляд.
– Ти не можеш бути в цьому впевненим! – з запалом заперечила я. – А якщо тебе вб’ють? Що мені тоді робити?
– Не вб’ють, – його відповідь просто вибісила.
– Слухай, Діоре, у тебе в роду часом Дарнадарів не було? – запитала я похмуро.
Воїн з подивом вигнув брови, а я лише відмахнулася. Усі чоловіки однакові! Якщо він таки виплутається з цієї халепи, я сама його прикінчу! Це ж треба бути таким самовпевненим впертюхом!
Від хвилювання затисла рота долонею, коли Діор сміливо виступив за межі захисного кола, проте, залишившись у достатній близькості від нього. Тієї ж миті навколо все перетворилося на хаос. На Воїна одночасно кинулося безліч темних тіней.
Він задоволено хмикнув і відступив за коло, посилаючи у супротивників арбалетні болти. Четверо вовків важко осіли на землю. Інші відчули недобре і поквапилися назад під прикриття дерев. Діор метнув їм услід металевий диск, що пропоров наскрізь тіло одного з перевертнів і зачепив того, хто біг попереду. Почулося несамовите виття.
– Мінус п’ять, – посміхнувся Воїн. – Якщо не помиляюся, їх залишилося одинадцять.
Слів, щоб щось йому відповісти, не знайшлося, і я просто кивнула. Полегшення накочувало хвилями, але я все ще не могла відійти від потрясіння.
– Відступають! – якоїсь миті видавила, відчуваючи, як звуки навколо змінюються. – Я чую їхній страх.
– Погано, що страх, – відгукнувся Діор. – Отже, навряд чи вони нас далі переслідуватимуть. Навіть заради помсти. Але нічого, вибору ми їм не залишимо.
– Це ти про що? – похолола я.
– Завтра почнемо шукати їхнє укриття. Вдень перевертні воліють відсипатися. І щоб запобігти знищенню всієї зграї, розділяються на невеликі групки. А то і по одному ховаються. Ми почнемо з пораненого. За слідами крові легше знайти його укриття.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна», після закриття браузера.