Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не подаси. Мої юристи затягнуть процес до нескінченності, якщо знадобиться.
— Думаєш, тільки в тебе є хороші адвокати? Не всі на тебе працюють.
— Не всі. Але ти їх собі дозволити не можеш.
Підтискаю губи від цього аргументу. Дамір має рацію. У мене немає ні знайомих юристів, ні коштів, аби їх найняти. А одна я не впораюся.
— Насправді, Еліно, — додає м’якше, — я не про це хотів поговорити. Просто… Відкладімо цю тему на деякий час? Зараз не до цього.
— Добре, — погоджуюся, розуміючи, що нічого не доб’юся від Даміра. Краще почекати, вхопити потрібний момент і тоді подати на розлучення. Можливо, мені вдасться зібрати потрібну суму на адвокатів, щоб протистояти чоловікові. — А про що? Що такого важливого сталося?
— Мені потрібно, щоб ти з’явилася зі мною на одному заході.
— Ти жартуєш? Мій батько помер, Даміре! А ти хочеш, щоб я з тобою по вечірках ходила? Не можу повірити! Який же ти нахабний, самовпевнений, бездушний…
— Годі, Ель.
Обриває мене, і я замовкаю. Здебільшого через скорочення, яким мене давно ніхто не називав. Тільки мама, коли була живою. Але після, «Елею» стала моя сестра, і тепер надто незвично чути це.
— Це не вечірка, а благодійний аукціон, — Дамір пояснює. Тягнеться до моєї долоні, але я відсмикую її. Чоловік зітхає. — Там будуть друзі твого батька. У мене поки що немає доступу до справ фірми, я не розумію, наскільки все погано. Мені потрібно поговорити з людьми, дізнатися від них деталі. Аби зрозуміти, як зробити так, щоб ви не втратили все. На мене чекає великий обсяг роботи, хотілося б підготуватися заздалегідь.
— А тобі яке діло, Даміре? Якщо так складно, то просто не займайся цим.
— Я зараз забезпечую твою сім’ю…
— Досить!
Підскакую на ноги. Чути про те, що мачуха й Евеліна моя сім’я — щоразу боляче. Бо це не так. Алевтина Юріївна завжди мене недолюблювала, але мені здавалося, що із сестрою ми можемо бути подругами. Це було до того, як вона почала лізти до мого чоловіка. Тому…
Немає в мене більше сім’ї.
Я одна.
— Досить називати їх моєю сім’єю, — вимовляю здавлено. — І я не просила їм допомагати. Не прикривай мною свою турботу про Евеліну, це підло й низько.
Адже я бачила.
Їхні обійми в кабінеті, коли ми ще з Даміром були разом. Їхні погляди. Їхні дивні стосунки. Стільки тих «їхніх», що мені дурно робиться.
І на похорон він також приїхав з Евеліною. Не потрібно прикидатися й робити з мене дурепу.
— І що це означає? — Дамір теж підводиться. — Поясниш?
— Не вдавай, що… не… розумієш.
Закінчую з паузою, жадібно втягуючи повітря. Тиск підскочив через різкі рухи. До горла підкочує клубок нудоти, а в голові починає паморочитися. Таке буває, нестрашно. Але я не хотіла показувати свою слабкість перед чоловіком.
Вдавлюю пальці в стіл, намагаючись утримати рівновагу. Перед очима миготять чорні плями, голову обпікає жаром. Повітря сперте, задуха тисне з усіх боків.
— Еліно, — чоловік опиняється поруч, обіймає мене, підтримуючи. — Обережно. Тобі погано? Щось потрібно?
Дамір допомагає мені сісти на стілець, а потім зникає. Чую дзвін скла, мені в долоню сунуть келих із водою. Намагаюся сфокусувати погляд, але все розпливається. Роблю кілька ковтків прохолодної води, нудота відступає.
— Ти як? Легше? — чоловік присідає навпочіпки переді мною, уважно вивчає. — Тобі потрібні якісь ліки? Ти знаєш, чому тобі стало погано?
— Це через спеку. У будинку парко, тому я і пішла гуляти. І голова боліла, я ж казала. Зараз мине.
— Ясно. Скажу Віктору, щоб підігнав машину. Поїдемо в лікарню.
— Ні! — подаюся вперед, стискаючи долоню Даміра. Не можу допустити, щоб мене обстежили. І назвали мій справжній «діагноз» чоловікові. — Даміре, будь ласочка, не треба. Мені стане легше, чесно. Кілька годин — і все мине. Уже минуло.
— Еліно, я пам’ятаю, що тобі було погано й раніше. Може, це затяжні наслідки після аварії? Що б це не було, тобі краще обстежитися. Ох, здається, я зрозумів.
— Зрозумів?
Ні.
Ні, будь ласка!
Я один день тут живу, а вже божеволію. Я не витримаю такої напруги протягом усього життя. Але ж якщо Дамір дізнається про вагітність, він точно не дозволить мені піти. І навіть якщо я доб’юся розлучення, то чоловік боротиметься за дитину. Мені в будь-якому разі доведеться залишитися.
— Так, — Дамір киває, хмурячись. — Ти боїшся лікарень, правильно?
— Так! Дуже. Залишимося вдома? Якщо ще раз стане погано, тоді…
— Ні, Еліно. Тобі потрібно обстежитися. Але я буду поруч із тобою весь час, немає чого боятися. Ми поїдемо просто зараз, це не обговорюється, — тисне на мене, заводячи мене в глухий кут.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер», після закриття браузера.