Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

7.

Юля

Прокинувшись наступного ранку, одразу розумію, що пити зовсім не вмію. Голова розколюється, а в роті жахливий присмак. Та якби ж це було найгірше, що чекає мене цього ранку! 

Коли розумію, що кімната зовсім не моя, хочеться вирвати на голові все волосся. І куди ж мене занесло, чорт забирай?! 

У кімнаті, крім величезного ліжка і шафи, більше нічого немає. Ненавиджу мінімалізм, наче в музей потрапила. Розправляю зім'яту сукню і на носочках виходжу в коридор. Одразу розумію, що квартира нова й зовсім нещодавно закінчився ремонт. Все таке чисте та ідеальне, наче тут взагалі ніхто не живе. У вітальні панорамні вікна від стелі до підлоги. Величезний диван і телевізор практично на всю стіну. Тут одразу й кухня з барною стійкою і крутою вбудованою технікою. Тішить те, що занесло мене до когось явно багатого. Але до кого?

- Прокинулася вже? - чую за спиною голос Макса й від переляку хапаюся за серце.

- Здурів?!- повертаюся до нього обличчям й одразу відвертаюся. Чоловік, здається, забув, що у нього гостя у квартирі, адже розгулює по дому в одному рушнику на голе тіло. - Ти чого голий?! 

- Я тільки з душу, Юле, - не зрозуміло чому веселиться Макс. - А чого ти так злякалася? Ніколи не бачила голого чоловіка?

- Бачила, звісно! - випалюю надто емоційно і здаю себе з головою. Так, похвалитися сексуальним життям я не можу. Але хіба це погано? - Поясни, як я тут опинилася! Хоча ні! Одягнися спочатку! 

Макс тільки хмикає і нарешті кудись йде. А от я вирушаю на пошуки ванної кімнати. Треба хоча б вмитися і привести себе до ладу. На щастя, потрібна кімната знаходиться швидко, і коли бачу власне відображення, заледве впізнаю у цій розтріпаній відьмі з розмитим макіяжем себе. 

Спочатку вмиваю обличчя, але не надто приємний аромат власного волосся дратує, тому швидко знімаю з себе одяг і стаю під душ. Думаю, Макс не сильно розізлиться, що я скористалася його водою і речами. Все ж таки нам жити разом, треба звикати одне до одного. Після душу почуваюся майже щасливою. Сукню закидаю у пральну машинку й вмикаю режим сушки. Сама ж одягаю білий м'який халат і з мокрим волоссям та босими ногами повертаюся у вітальню. 

Макс вже тут, готує щось на плиті та, на щастя, одягнув штани та футболку. Коли він оглядається і бачить мене, на мить завмирає, наче сильно дивується.

- Я скористалася душем і позичила твій халат, - і чому мені так ніяково під його прямим поглядом?

- Без проблем, - відповідає спокійно та повертає всю свою увагу тому, що готується. - Сідай за стіл, зараз будемо снідати. 

- Не впевнена, що мій шлунок цього хоче, - кривлюсь, але на високий стілець таки сідаю. - Можна чаю?

Макс лише головою киває і вмикає чайник. Дістає з шухляди упаковку чаю і закидає один пакетик у чашку. Сама не розумію, чому невідривно слідкую за ним. У Коршуна такі впевнені й плавні рухи. Він високий, підкачаний і неймовірно харизматичний. Доведеться якось звикнути до його сусідства, хоча поки що не розумію, як це буде. 

- Після сніданку поїдемо по твої речі. Не забула про нашу домовленість? - Макс ставить поруч зі мною чашку з чаєм, а сам накладає собі у тарілку яєчню з беконом і сідає навпроти мене. 

- Забудеш тут! - фиркаю. - Тільки поїду я сама. Треба ще автомобіль від Ніки забрати. 

- Послухай, Юле, - Макс відкладає виделку й дивиться на мене таким серйозним поглядом, наче збирається сказати щось жахливе. - Домовмось, що напиватись ти більше не будеш, як і ходити по клубах. 

- Тоді й ти туди ні ногою! - вперто заявляю. - Я пам'ятаю твою вчорашню подружку, Максе! Якщо так не терпиться вгамувати свої бажання, роби це тихо. Ок? 

- Ок! - хмикає Коршун, і далі ми снідаємо мовчки. Випиваю чай і повертаюся у ванну кімнату, щоб дістати сукню з пральної машини. Переодягаюся, а волосся заплітаю у косу. 

- Ось ключі від квартири, - Макс вручає мені зв'язку, коли взуваюся у коридорі. - Після обіду у мене важлива зустріч, яка може затягнутися. О котрій годині ми маємо бути у твого батька?

- О сьомі,  - згадую про день народження татка - і настрій різко падає вниз. Грати у кохання з Коршуном - це останнє, чого мені хочеться. Та я розумію, що доведеться це робити заради фонду, який має стати моїм. 

- Тоді я постараюся завершити всі справи до цього часу, - заявляє чоловік. - До речі, таксі я тобі викликав. 

- Дуже дякую! - не можу втриматися від сарказму. 

Поки їду ліфтом вниз, все думаю над тим, що сталося вчора. І чого я поперлася до Коршуна та його друзів? І чому він привіз мене сюди? 

Таксі дійсно чекає на мене біля під'їзду. Сідаю всередину й називаю адресу Ніки. Дорогою телефоную їй, але подруга не підіймає слухавку. Можливо, вона образилася за те, що я поїхала з Коршуном. Хоча не можу бути впевнена у цьому, адже зовсім не пам'ятаю цього моменту. 

Моя машина стоїть на тому ж місці, де я її залишила. Та їхати я не збираюся, поки що. Заходжу у під'їзд та підіймаюся ліфтом на потрібний поверх. Дзвоню у двері, довго так, що самій набридає, і чекаю, коли ж подруга підніме свій зад з ліжка і відчинить мені. Це якщо вона взагалі вдома зараз!

Коли чую, як у замку повертається ключ, видихаю з полегшенням, але радість моя триває недовго. Коли бачу на порозі не Ніку, а… Кирила в одних штанах і з голим торсом, втрачаю дар мови. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍