Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

Розділ 3 (2)

                                                                             ***

Ханс спромігся надіслати мені сухе повідомлення, що буде пізно. Та й я на той час уже не так гнівалася на нього, розуміючи, що йому зараз не до мене.

По всіх телеканалах показували історичний момент – Гер Йєнсен прилетів на Ртутні острови. Ведучі, аналітики та прості роззяви, кричали з кожного кута, що станеться щось неймовірне. Вся світова громадськість припала до екранів телевізорів, комп'ютерів і планшетів, спостерігаючи, чим закінчиться багаторічний конфлікт материкової опозиції та острівної королівської родини.

Але точний прогноз ніхто не давав. Після вчорашньої ночі на жахливому дивані сьогодні ввечері він мені здавався навіть зручним. Ще кілька днів, і, відчуваю, мене вилами з нього не зженеш.

— Ів, пішли спати. Вже дванадцять давно пробило, а ти досі тут сидиш.

— Спи, Марісо. Хто тобі не дає? Я чекатиму Ханса.

- Я не можу. Диван дуже незручний. Я люблю наші шовкові простирадла та м'які подушки в спальні. А це… б-р-р. Ні я так не можу.

- Я не переступлю поріг спальні. Там досі валяються шматки розбитого дзеркала. Хто знає, що може статися, якщо я туди зайду…

Вхідні двері піддалися, впускаючи чоловіка.

- Ханс! — радісно вигукнула Маріса, наче й не було розмови, щоб іти спати. - Що там? Як там?

Втомлений після безсонної ночі та виснажливого дня, Ханс пройшов у вітальню. Розстебнув верхні гудзики біля горловини сорочки і майже впав поряд зі мною на диван.

- Ну і деньок. Здається, що з мене п'ять шкур зійшло, поки я пережив його, — Ханс обхопив мене за плечі і поцілував у скроню. — Я бачив, що ти дзвонила, та не міг відповісти. Ти ж сама розумієш.

— Знаю і розумію, але злюсь і турбуюся!

- Не варто було. Тепер все буде інакше. Йєнсен прилетів на острови на тиждень. Ми чекали на нього набагато пізніше. Весь цей час відбуватимуться переговори. Якщо все піде гладко, то нарешті вдасться припинити цей конфлікт.

- Конфлікт ... - повторила за Хансом нове слово. Раніше ми говорили «громадянська війна», тепер смерть сотень тисяч прикривають таким незначним словом «конфлікт».

- Так, - продовжував Ханс, не помічаючи мого сум'яття, - до речі, нас запросили на жовтневий бал. Це буде останній день візиту Йєнсена, так що доведеться тобі йти на це свято.

Мене пересмикнуло. Жовтневий бал я не любила, як і всі інші бали, організовані королевою. Відвідувала їх дуже рідко та під страшними погрозами Анни ІІ, що вона прийде за мною особисто. Як герцогиня роду Лоллан я повинна була бути присутнім на всіх світських заходах.

Але в мене з двором не залагодилося давно. Не було в мені цієї гордісті, але моя бабуся виховувала мене в традиціях нашої родини. Я самітник, який віддає перевагу вогню домашнього вогнища яскравим спалахам софітів і настирливим папараці.

Але навіть цю відчуженість мені пробачили б, якби не Ханс Ларсен. Шлюб зі звичайним побутовим магом без титулів та звань, хоч і розумним та сильним політиком, стер би мене зі списку гостей багатьох елітних родин. А початок війни з моїх документів стерло останні сліди блакитної крові, коли, прориваючись крізь блокаду, я змінила своє прізвище Лоллан на Ларсен.

Для двору я померла, і жодної крапельки з цього приводу не шкодувала. Ось тільки не всі хотіли мене відпускати. І королева, яка тісно дружила з моєю бабусею, досі наполягає, щоб я відвідувала всі світські раути.

- Ха-а-а-нс. Ні!

- Відмова не приймається. Ти підеш, жива чи мертва. До речі, можливо, там буде Йєнсен.

- Йєнсен! Це єретик! Я хочу піти! Можна, якщо Ів не схоче, я піду замість неї. Будь ласка, будь ласка, будь ласка, — випрошувала Маріса.

— Марісо, якщо хочеш потрапити, то ти маєш умовити Ів. Без неї ніхто нікуди не піде.

- Ні! Хансе, ти б'єш по хворому місцю!

Я встала з дивана та пішла на кухню. Проти натиску Маріси навіть гори не встоять. Вона з мене душу вичавить, доки я не погоджуся.

                                                                  ***

Отто сидів за столом, уважно вдивляючись у папери. До тридцяти років він обзавівся блискучою лисиною та короткозорістю. Тому завжди ходив у окулярах.

Крістоф стояв біля вікна і дивився на невелике місто Інуїт – столицю Ртутних островів. Він так довго хотів сюди потрапити, і ось він момент його тріумфу!

- Гер Йєнсен, відійдіть від вікна. Це може бути небезпечно, — почувся голос Еріка, бойового мага і за сумісництвом начальника охорони Йєнсена.

- Думаєш, вони ризикнуть на мене напасти, Еріку? Вони готові землю їсти під моїми ногами.

— Але все-таки навіщо зайвий раз ризикувати?

Крістоф залишився стояти біля вікна, дивитись на яскраві вогники.

— Все шито білими нитками, — озвався Отто. - Королева - хитра змія. Цей договір слід переписувати.

- Це не королева. Це Ларсен — безрідний лис на службі синекрових, що заїлися, — відповів Ерік.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍