Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

— Привіт, — я нарешті відмер і віддер свого язика, що присох до піднебіння.

Мілена нічого не відповіла. Вона мовчки гіпнотизувала мене очима, в яких я бачив образу та розчарування. Від її реакції я трохи розгубився. Але взявши себе в руки, обережно поцікавився чи можна увійти, не бажаючи вести розмову посеред коридору. Подумавши кілька секунд, дівчина схвально кивнула і пропустила мене всередину. Я зупинився біля дверей, не наважуючись йти далі. 

— Це тобі, — простягнув Мілені ведмедя, трохи побоюючись дарувати їй квіти. Якщо вона досі сильно злилася на мене, то я міг би отримати цим букетом по обличчю. Звісно, я на це заслужив, але не хотілося б відчути на собі, як боляче колються шипи від троянд.

— Що ти тут робиш? — дівчина з натиском звернулася до мене, тримаючи в руках м'яку іграшку.

— Прийшов просити вибачення, — я винувато заглядав в її очі та шукав в голові потрібні слова, адже заготовлена промова зрадницьки вивітрилася з голови. — Вчора я повівся жахливо. Пробач мені.

Я вручив їй букет, сподіваючись, що нам все ж таки вдасться спокійно поговорити. Мілена поклала ведмедя на диванчик в коридорі, а потім взяла квіти та провела кінчиками пальців по одному із бутонів. Я швиденько пройшовся поглядом по підлозі, з полегшенням видихнувши через відсутність чоловічого взуття. 

— Як ти дізнався мою адресу? — в очах дівчини не було й натяку на примирення. Вона чекала моєї відповіді, а я в цей час придумував більш-менш слушний варіант. Чомусь мені не хотілося відкривати їй правду. Я трохи боявся, що вона вважатиме мене якимось хворим сталкером.

— У мене є зв'язки в певних колах, — відповів завуальовано.

— Зрозуміло. Але чомусь я сумніваюся, що це законно, — вираз обличчя дівчини трохи пом’якшився, і я ледь зміг придушити в собі порив, підійти до неї ближче і стиснути в обіймах.

Мені здалося, що вона не образилася через мою надмірну нав’язливість і це тішило. На радощах, я зібрався з думками й нарешті сказав їй ті слова, заради яких прийшов.

— Мілено, мені дуже соромно за мою вчорашню поведінку, — дівчина підняла на мене свій погляд, в якому прослизнув сум, але нічого не відповіла. — Дозволь мені загладити свою провину і показати тобі, що я можу бути зовсім іншим.

Я бачив, що вона вагалася — постійно ховала погляд, але він знову повертався до мене. Мабуть, думала, як правильно вчинити і не поспішала з відповіддю. Але я радів хоча б від того, що вона обдумувала мою пропозицію, не виставивши мене відразу геть. Я підійшов ближче і взяв її за руку. Мені хотілося так багато їй сказати, але я не міг підібрати правильні слова. Від хвилювання в голові все змішалося. 

— Дай мені ще один шанс, — благав, вкладаючи у свої слова найщиріші емоції.

— Гаразд, — тихенько відповіла дівчина, запалюючи в моєму серці надію.

Тому я вирішив не зволікати та одразу пішов у бій.

— Поїдьмо кудись? Повечеряємо і спокійно поговоримо… про те, що вчора сталося, — я щиро сподівався, що дівчина підтримає мою ідею. Хоча її зовнішній вигляд мав би відразу наштовхнути мене на думку, що у неї вже були плани на вечір.

— Це неможливо, — в голосі Мілени бриніли сумні нотки. — Сьогодні у моєї подруги день народження і ми з друзями йдемо в клуб.

— Ясно, — я натягнув на обличчя маску байдужості, хоча всередині відчув гірке розчарування. Мені дуже не хотілося розлучатися з дівчиною. — Ок. Тоді не заважатиму тобі збиратися. Я подзвоню завтра і домовимося про зустріч. Згода?

Мілена кивнула, а я легенько стиснув її в обіймах і ніжно поцілував в губи. Мій поцілунок був майже невагомим. Я стримував себе і спеціально не заходив далі, щоб не повторити вчорашніх помилок. Я вирішив поступово завойовувати серце дівчини, не лякаючи її своїм натиском. З неймовірним зусиллям, я відірвався від солодких губ, і відразу пішов до дверей, щоб не піддатися спокусі.

— Ярику! — Мілена звернулася до мене, і я завмер на місці. Обернувся, сам не знаючи чого очікувати. Невже вона передумала? — Я хочу дещо тобі розповісти. 

Я приготувався слухати, але дівчина не поспішала ділитися. Вона повільно підійшла до мене і поклала свої долоньки на мої плечі. В той момент я навіть не дихав. Вдивлявся в прекрасне обличчя і терпляче чекав.

— Це стосується того чоловіка, з яким ти бачив мене у майстерні, — від її слів все моє тіло напружилося і стислося, немов пружина. Я не знав, що Мілена збиралася сказати, але як хлопчисько боявся почути те, що мені не сподобається. Я хвилювався від своєї майбутньої реакції й не хотів руйнувати хиткий мир між нами. — Не сердься, прошу.

Мабуть, Мілена відчула зміну в моєму настрої, хоча я з усіх сил намагався триматися спокійно. Я страшенно переживав, що вона попросить ховатися від її коханця або що-небудь в цьому дусі. 

— Той чоловік — це мій батько, — дівчина ледь стримувалася аби не засміятися, а мені було зовсім не смішно.

Що?! Від пережитого шоку я мало не збожеволів. Я уважно вдивлявся в її обличчя й хотів пересвідчитися, що мені не почулося. 

— Це правда?! Чому ти відразу не сказала мені, що то твій батько? — я не випускав Мілену із рук, в очікуванні чесної відповіді. — Тобі подобалося знущатися наді мною?

— Я ні в чому не винна! Ти сам вигадав якісь нісенітниці та мучив мене необґрунтованими претензіями! — відповіла маленька красуня, гордо задерши свій носик. — Давай, на майбутнє, не поспішатимемо з висновками. Гаразд?