Читати книгу - "Улеслива омана, Мирослава Білич"

Розділ 8

Доки Гордій розбирав пакети з накупленими продуктами, Уляна встигла переодягнутись у домашній одяг. Дівчина прийшла до кухні із хорошим настроєм, що дуже порадувало молодого чоловіка. Стати причиною для радості Уляни – це чимале досягнення, та останнім часом все частіше здійснюване саме ним. Гордій розклав на кухонній  стільниці потрібні продукти, підготував дошку для нарізання і самі ножі. На плиті вже чекала нова пательня, бо доля старої відома. Коли підійшла Уляна, він одразу включив її у процес приготування.

-Щоб ти не плакала цього вечора, я нарізатиму цибулю, а ти нарізатимеш гриби.

- Невеликими і акуратними кубиками, щоб все виглядало гарно і апетитно після процесу підсмажування?

-Саме так.

Ну що ж, усну частину вона добре запам’ятала, залишилось поглянути на практичну. Доки Гордій чистив цибулини, Уляна вже взялася нарізати гриби. Виходило у неї досить добре, але... було дещо, що змусило чоловіка залишити свою справу і допомогти дівчині. Це одвічно неслухняне волосся, спадало їй на обличчя. На автоматі Гордій став позаду Уляни і обережно забрав завитки з її лиця. Дотик до шовкових прядок приніс купу приємних відчуттів. Йому, навіть, не довелося згадувати як це робиться, не дивлячись на довгі роки, руки пам’ятали і уміло заплітали косу. Прядка за прядкою, щоб утворилось красиве переплетіння. Вже у кінці, Гордій взяв із кухні мотузочку, якою була перев’язана зелень і акуратно зав’язав нею косу. Мимоволі усміхнувся, бо зміг зав’язати красивий бантик, як колись любила його сестричка, маленька Алінка. Скільки ж щастя було у дитячих оченятах, коли вона виглядала косу у дзеркалах, тоді вона почувалась красивою, хай лише ззаду. Знала б вона, що красивою була б для свого брата, навіть з гіршими патологіями тіла, головне щире серденько. Гіркі спогади затягнули Гордія у далеке минуле, він аж втратив реальність теперішнього. Та Уляна повернула його назад надто різко. Сам не зрозумів як, але вуста дівчини дотягнулись до його, обволікаючи полум’ям пристрасті. Гордій не відповідав на палкий поцілунок, але і не відштовхував. Він просто закляк на місці із широко відкритими очима. Бачив, як тремтять довгі вії на закритих очах дівчини, відчував її швидке дихання і теплі долоні на власній потилиці. Вона зупинилася сама, деякий час стояла на відстані міліметра не наважуючись відкрити очі. А коли відкрила їх, відійшла на півкроку і перелякано чекала на реакцію Гордія. Не дивлячись на мішкувату піжаму, на дитячу косу на голові, Гордій уперше подивився на Уляну, як на жінку. Красиву жінку, чуттєву і не по дитячому пристрасну. Поглянув на її розчервонілі губи і зрозумів, що хоче знову їх торкнутись. Від розуміння хто вона ця дівчина перед ним, скільки їй років і яку роль він несе у її житті, всередині спалахнула неконтрольована лють. На неї, що посміла ним гратися, і на себе, що так легко піддався. Це ж сталося не сьогоднішнього вечора, Уляна ще того ранку у готелі спробувала хитрістю дізнатись про його ставлення до неї. Навмисне звинуватила розуміючи, що нічого не могло бути. Хіба ж він міг собі уявити, що добрими і невинними вчинками, закохає в себе дівча. Божевілля якесь. Божевілля, яке треба негайно припиняти.

-Більше ніколи не смій так робити!

Просичав крізь зуби, з такою злістю, що крик здався б м’якішим. Уляну наче вітром здуло з кухні, а Гордій так і залишився стояти мов укопаний. Прийти до тями допоміг гучний грюків вхідних дверей. Уляна втекла. Вийшов на балкон, щоб побачити, як біжить нічною вулицею у тій же піжамі з накинутою поверх курткою. Тією самою старою курткою, яку він просив її викинути у смітник. Чому побіг за нею слідом не розумів. Втекла і добре, сама винувата, що надумала собі зайвого. Та всередині щось бунтувало, бо навулиці холодно і вітряно. Бо вона буде мерзнути голодна і самотня. Бо знову повернеться до нелюдських умов.

Через сотню метрів Гордій упізнав силует Уляни, а ще упізнав її плач. Дівчина його не помітила, тай він тримав дистанцію. Вона впевнено кудись направлялась, аж доки не зайшла у маленький парк. Звернула з дороги у траву, сухе листя зашелестіло під її ногами, а згодом дівчина заховалась за кущами під дерев’яним мостом, який з’єднував два береги вузької річки.  Дуже красиве місце, освічене нічними ліхтарями, оточене природою і мертвою тишею. Дивно, всього за кількасот метрів від його дому, а Гордій тут ніколи не був, або ж просто не звертав уваги.

Поволі рушив вперед, бо більше не міг чути плач. Від шелесту листя під його ногами Уляна замовкла. Чоловік нагнувся і зайшов у досить цікаве укриття. Вже ясно хто тут досить гарно все облаштував. Вічнозелені кущі ховали за собою підкопане місце щоб зручно посидіти наодинці. Уляна сиділа на килимку для заняття спортом, і звідки його дістала? Питання, на яке може бути лише одна відповідь. Звідти, звідки і пиріжки. Гордій мовчки сів поряд. Перед ним відкрився красивий вид на річку. Тіні дерев, що колихались від вітру, створювали красиві візерунки на воді. Можна б сказати, що тут романтично якби не жорстока реальність. Під цим мостом Уляна проводила не лише тихі вечори, а ще й невідомо скільки холодних ночей. Він думав, що розуміє бідолашну, але це місце показало геть протилежне. Ще й він жорстоко відштовхнув. Якщо добре вдуматись, то Гордій не забороняв їй закохуватись. Не додумався тоді, то тепер хай напружує мозок і думає.

-Вибач! Я...

-Не кажи нічого. – Уляна різко перебила Гордія. Вочевидь їй було, що сказати. – Я сама винувата, бо неправильно зрозуміла тебе. Просто мені ніколи не заплітали коси. Тим більше – чоловіки. Це було дуже неочікувано, чуттєво... Ти повинен розуміти, що я не дитина і зі-мною так неможна.

У напівтемряві чоловік не міг добре розгледіти обличчя дівчини, та й не треба було. По розчарованому голосі зрозуміло, що очі наповнені сльозами. Через нього. Через те, що взявся за надто складну справу у якій геть не розуміється. До сердечних справ йому завжди було байдуже. Вистачало задовільнити фізичну необхідність, яку можна купити за хороші гроші. Швидко, надійно, без наслідків і обов’язків. А з Уляною все  вийшло надто складно. Спочатку він вважав її маленькою сиротою, якій вкрай необхідна допомога, а тепер... хто вона для нього вже геть не зрозуміло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍