Читати книгу - "Атарінья"

Макалауре називав рудих близнюків

вашими улюбленцями, наймилішими вашому серцю, він страждав від того, що загинули

вони в усобиці, і навіть вітер не принесе вам звістку про те, бо пролив навпроти затоки

Дренгіст навічно закрито туманом…

18

- Я відчувала загибель кожного з них, - глухо сказала Нерданель, - мені не потрібно

було для того східного вітру…

- А потім, - мовив Ельронд, зітхнувши, - потім Маедросу отой Руссе подав скрипку, вже, видимо, налаштовану для гри. Рудоволосий взяв смичка і вклав в оту рукавицю, я помітив, що на залізній кисті згинаються пальці, як на справжній руці. Приклав

скрипку до плеча, і заграв… заграв танок Сонцестояння, священний для Ельдар, що

дає наснагу до битви. Хтось почав відбивати такт мечем по щиту, і музика злетіла до

неба, розправила крила і щезла в дзвоні сталі. Він проводив братів як воїнів, він, котрий не бажав плакати, і зневажав жалість.

Я тим часом мав ще один клопіт. Ельросу було зле, дуже зле, напевне йому стало зле ще в

дорозі, але вбитий горем Макалауре не помітив цього… Брат потиху поринав у забуття, в

чорну тугу - це смертельне заціпеніння, в яке впадали Квенді під час якихось важких

душевних страждань, могла перебороти лише невблаганна сила волі. Тих, хто потрапив у

полон, чорна туга рятувала від подальших мук – полонені Ельфи тихо згасали, байдужі до

тортур і образ. Синдар користувались цим виходом майже завжди, Нолдор – майже ніколи.

Як я дізнався потім, більшість Нолдор вважали такий шлях ганебним, і намагалися зберігати

притомність розуму, вишукуючи шляхи до втечі, а добровільний відхід на суд до Намо

вважався серед них ознакою легкодухості. «Не поспішай, бо зустрінешся з Суддею…

Нерозумний Нолдо, ти забув, що тебе проклято?» Я і досі не можу гаразд уявити собі, що ж

то було за прокляття, якщо Ельдар воліли витерпіти до кінця всі муки, які для них вигадував

Моргот, але не йти до Мандосу з власної волі. Було ще кілька застережень – наприклад, потрапивши до брану разом з Людьми, Нолдор не користувалися цим виходом через те, що

його були позбавлені соратники… Фінрод та його воїни прийняли таку жахливу муку через

те, що поруч був Берен… О, ця вояцька честь… До речі, можливо мої слова здадуться вам

нечемною похвальбою, але ми з Ельросом не були звичайними близнюками, схожими, мов

дві половинки яблука. Ми були, швидше, дзеркальним відображенням, і багато хто говорив, що у мене вояцька душа Нолдо, а Ельрос успадкував лагідну душу Синда…

- Я не мала чести знати твого брата, - мимоволі всміхнулась Нерданель, - але напевне

так воно і було. Ти з роду Фінвіонів, Ельронде Еаренділіон, я бачила твоїх батьків, у

Еаренділя майже нічого не зосталося від роду Фінве, але ти… Знаєш, коли ти зайшов

у двір, я злякалась… Ти здався мені схожим на… На тих, хто в Мандосі…

- О, вельми вдячний вам за це порівняння, - озвався гість, - я зовсім не намагався…

Зрештою, в моїх жилах так мало крові, котра… Жона Тургона Гондолінського, Еленве, та, що загинула під час Крижаного Походу, була, якщо довіряти переказам, з

Ваніар. Її донька стала жоною Адана, тобто… Ну, а по матері я взагалі Синда з

домішкою крови Аданів…

- І Маяр, - мовила Нерданель лагідно, - в твоєму випадку, Ельронде, кров Фінвіонів

переборола всіх. Але оповідай далі, дитя моє… Не думай, що втомлюєш мене, я так

давно ні з ким не говорила.

- «Те, що з моїм братом щось негаразд, помітив Маедрос. Він обдивився Ельроса – це

було тоді, коли його вістовий приніс нам нехитру вечерю, зітхнув, і покликав співця.

- Я боюсь за твого заручника, - мовив Маедрос на квенья, - мені здається, що він у

владі чорної туги…

Макалауре обережно підняв Ельроса на руки, і той раптом обійняв його за шию. Що

примарилося брату – я не знав, чорна туга унеможливлює оsanwe. Мене проймав жах

– вперше в житті я не відчував свого близнюка, але я намагався триматися.

Темноволосий Феанорінг заспівав, ласкаво пестячи моєму братові коси. Співав він на

квенья, пісеньку простеньку і ніжну, напевне колискову… Про світло двох дерев…

- Світла бажали, за світлом ми йшли – раптом заспівала Нерданель, і Ельронд

здригнувся як від удару, - Світло на Заході дивнім знайшли. Срібне проміння, золотий сон – Лауреліна, Тельперіон…

19

- О, ця сама, - вимовив гість, - ця сама пісня врятувала Ельроса. Макалауре співав йому

цілий вечір, забувши про власний біль. І цю, і багато інших. Рудоволосий Феанорінг

сидів поруч, схиливши голову на руки. Кольчуги вони з братом давно зняли,