Читати книгу - "Шлях крізь хаос, Катя Губська"

Розділ 9: Видіння минулого

Коли Лето зникла, залишивши по собі легкий аромат лаванди й хвої, а Арес розчинився у мороці, тиша огорнула Храм Пам’яті. Повітря затремтіло, і здавалося, що самі стіни храму затамували подих. Діана залишилась сама — приголомшена, наповнена неспокоєм. Після розмови та битви з Аресом, її серце билося надто гучно, ніби намагаючись пробудити в ній забуту істину.

Світ навколо почав розпливатися, мов туман, і вона відчула, як ноги зрадницьки втратили опору. Земля зникла з-під неї — але страху не було. Вона занурилась у інший вимір — у глибину власної пам’яті.

Її очі відкрилися — вона стояла посеред величного залу, осяяного м’яким золотим світлом. Фрески на стінах оживали й розповідали історії, які її душа десь глибоко пам’ятала. Вона підняла погляд — і побачила сцену, яка змусила її серце стиснутися.

На фресці — Лето, її мати, стояла біля озера, тримаючи на руках новонароджену дівчинку. Її обличчя було стомленим, але сповненим рішучості. Поруч — Зевс, втілення сили та влади, дивився на дитину з мішаниною гордості та тривоги.

— Вона надто сильна, — говорила Лето. — Якщо Арес дізнається, що вона існує, він використає її проти нас.

— Я вже бачу, як горить світ у війні, яку він розпочне, — відповів Зевс, насупившись. — Ми не можемо дозволити, щоб наша донька стала знаряддям у його руках.

— Сховаємо її серед смертних. Я знаю місце — дике, але спокійне. Люди там шанують природу. Вона зростатиме в гармонії, далеко від богів, — сказала Лето.

Зевс зітхнув і провів рукою по обличчю дитини, яку мати міцно тримала в обіймах.

— Але одного дня вона все згадає, — прошепотів він. — І тоді їй доведеться зробити вибір.

Лето кивнула на знак згоди та вирушила до людей. Вона з немовлям у руках пробралася крізь гущавину та обережно поклала дитину в дерев’яну колиску біля хатини, прихованої в тіні старого дуба. Поруч стояла жінка — смертна, з м’яким обличчям, у її очах — тепло та лагідність.

— Бережи її. Не розпитуй. Вона — дар, і прокляття водночас, — промовила Лето.

— Ви маєте моє слово, — відповіла смертна. — Її ніхто не знайде. Вона буде моєю донькою.

Діана спостерігала цю сцену з тремтінням. Це був її початок. Це було її справжнє народження.

В її серці почало народжуватись розуміння: все, що вона пережила, всі битви, голоси у снах, здібності — усе мало сенс. Її поклик — не випадковий. Вона — богиня полювання, захисниця вільних земель, воїтелька проти Хаосу.

Навколо неї знову почав формуватись храм, час повертався до теперішнього. Вона стояла вже не просто як воїтелька — вона стояла, прийнявши свою суть. Її сила більше не викликала страху — вона стала частиною неї.

Коли Діана повернулася до друзів, її погляд був інший — глибокий, спокійний, незламний. Телемон та Касандра відчули зміну, хоч і не знали, що саме сталося.

— Ти знайшла те, що шукала? — тихо запитала Касандра.

— Так, — відповіла Діана. — І тепер ми готові йти до кінця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍