Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після того, як Лея поїхала до іншого міста святкувати день народження сестри, Кай залишився сам. Дні тягнулися повільно, наче час вирішив покарати його тишею. Її подруга, єдина знайома душа в цій чужій країні, була поруч. Вони спілкувалися — спочатку як друзі, але з кожною розмовою між ними зростала напруга, яку обидва намагалися не помічати. Кай часто говорив їй про Лею — про її холодність останнім часом, про байдужість, що різала серце.
Подруга не казала нічого зайвого, просто слухала, іноді торкалася його руки, ніби випадково. В ті ночі, коли Лея була відсутня, між ними щось сталося — не зовсім зрада тіл, швидше — втеча душ. Вони обоє зробили вигляд, що нічого особливого не відбулося. Просто помилилися. Просто сховали це глибоко. Просто не сказали Леї.
Коли вона повернулася, то продовжувала поводитися відчужено. Але згодом, як прокинулася її ніжність, щось у ній змінилося. Вона почала помічати, скільки болю залишила по собі, скільки недосказаного стоїть між ними. Їй стало страшно. Вона згадала всі дні, коли він мовчки чекав, коли терпів її настрій, не маючи нічого, окрім надії.
— Пробач, — сказала вона якось тихо, заглядаючи йому в очі. — Я зіпсувала майже все.
Кай довго мовчав. А потім сказав:
— Ми обоє зробили боляче. І ти… і я.
Лея не зрозуміла одразу. Але потім — між обіймами, розмовами, напівнатяками — пролунало зізнання. Не грубе. Не жорстоке. Він не виправдовувався. Просто сказав, що сталося. Вона мовчала. Її серце немов завмерло.
Слова лунали в голові: «Ми обоє зробили боляче я зрадив тобі». І вона зрозуміла, що справжня зрада — не завжди про вчинок. Часто — про забуту любов. І хоч біль був пекучим, у її серці ще залишалося місце для нього. Для надії. Для них.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ціна збереження , Невидимі крила», після закриття браузера.
