Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

Він несподівано хрипко прокашлявся.

— Може, мені...

— С-с-с-с.

Вона стала на одне коліно, присівши над ним із широко розставленими ногами, поплювала в одну складену ківшиком долоню та взялася нею за його прутень. Пробурмотіла щось, перенесла вагу та опустилася на нього, стиха буркочучи.

— Мр-р-р-р.

— Ах.

Він потягнувся та наблизив її до себе, стиснув однією рукою її стегно ззаду й відчув, як із її рухами стискаються та ворушаться її м’язи, а другу серйозно заплутав у її брудному волоссі й опустив її голову до свого обличчя. Довкола його щиколоток міцно обкрутилися штани. Спробувавши скинути їх із себе, він лише заплутався в них іще сильніше, та хай він буде проклятий, якщо попросить її зупинитися тільки заради цього.

— Мр-р-р-р, — прошепотіла вона йому, відкривши рота. Її губи, теплі та м’які, ковзали по його щоці, її дихання, гаряче й кисле, проникало йому до рота, а її шкіра терлась об його шкіру, липла до неї та знову відривалася.

— Ах, — буркнув він у відповідь, і вона загойдала стегнами, тулячись до нього, вперед-назад, вперед-назад, вперед-назад.

— Мр-р-р-р.

Одна її рука обхопила його щелепу так, що її великий палець опинився в його роті, а друга ковзала вгору-вниз між її ногами, і він відчував, як її мокрі пальці стискаються довкола його яєць, досить боляче й досить приємно.

— Ах.

— Мр-р-р-р.

— Ах.

— Мр-р-р-р.

— Ах...

— Що таке?

— Гм...

— Ти жартуєш!

— Ну...

— Я тільки починала!

— Я ж казав, що вже давно не...

— Певно, не один рік!

Вона сповзла з його прутня, що вже почав в’янути, підтерлась однією рукою та сердито витерла її об стіну, а тоді впала на бік спиною до нього, взяла його плащ і накрилася ним.

Отже, вийшло ніяково, однозначно.

Лоґен подумки вилаявся. Стільки чекання, і він не зумів утримати молоко в відрі. Він сумовито почухав собі лице й поскуб коростяве підборіддя. Що не кажи, а Лоґен Дев’ятипалий уміє кохатися.

Він скоса поглянув на Ферро, на її ледь видний силует у темряві. Волосся стирчить дибки, витягнулася довга шия, гостре плече, до боку притиснута довга рука. Навіть під плащем він бачив вигин її стегна і міг уявити її приховану постать. Він подивився на її шкіру, знаючи, яка вона на дотик: гладенька, лиснюча й холодна. Він чув її дихання. Тихе, повільне, тепле дихання...

Зачекайте.

Тепер унизу знову щось ворушилося. Було боляче, та він однозначно напружувався. Тривале утримання має одну перевагу: відро швидко наповнюється знову. Лоґен облизав губи. Шкода було б упустити шанс через звичайну нерішучість. Він плавно опустився поруч із нею, підсунувся ближче та прокашлявся.

— Що таке?

Голос у неї був різкий, але недостатньо різкий, щоб його відлякнути.

— Ну, знаєш, якщо дати мені хвилинку, то, може...

Він підняв плащ і погладив її рукою по боці, тихенько зашурхотівши шкірою по її шкірі, лагідно й повільно: хай у неї буде вдосталь часу, щоб його відштовхнути. Він би не здивувався, якби вона перевернулася й копнула його коліном у яйця. Та цього не сталося.

Вона підсунулася до нього, притиснувши голу дупу до його живота і піднявши одне коліно.

— Чому я маю давати тобі ще один шанс?

— Не знаю... — пробурмотів він і широко всміхнувся. Лагідно ковзнув рукою по її грудях, по животі, сягнув їй між ніг. — Тому, чому дала мені перший?

Ферро раптом пробудилася, не розуміючи, де вона: їй лише було зрозуміло, що вона в пастці. Вишкірилася, засіпалася й замахала ліктем, випручалась і незграбно кинулася геть, зціпивши зуби та стиснувши кулаки для бійки. Але ворогів не було. Лише голий ґрунт і непривітний камінь серед блідо-сірого ранку.

А ще — великий біляк.

Дев’ятипалий сяк-так підвівся, буркочучи та плюючись, і дико роззирнувся довкола. Не побачивши плоскоголових, готових його вбити, він поволі розвернувся до Ферро, яка кліпала осоловілими від сну очима.

— Ой...

Він скривився й торкнувся кінчиками пальців свого скривавленого рота. Вони на мить гнівно зиркнули одне на одного, голі-голісінькі й мовчазні в холодній оболонці зруйнованого млина, тим часом як плащ, під яким вони лежали, валявся зім’ятий на вологій землі між ними.

І тут до Ферро дійшло, що вона припустилася трьох серйозних помилок.

Вона дозволила собі заснути, а коли вона це робила, ніколи не ставалося нічого доброго. Потім вона вдарила Дев’ятипалого ліктем у лице. А ще було дещо значно, значно страшніше, така дурість, що вона мало не скривилася від думки про неї: минулої ночі вона з ним потрахалася. Дивлячись на нього тепер, у немилосердному денному світлі, коли до його обличчя з одного боку прилипло волосся, а на блідому боці, на якому він лежав у землі, виднілася велика брудна смуга, вона не могла збагнути чому. Чомусь їй, задубілій і стомленій у темряві, захотілося когось торкнутись і зігрітися всього на мить, і вона дозволила собі подумати: кому від цього буде гірше?

Безумство.

Гірше стало їм обом, це було очевидно. Те, що раніше було простим, тепер точно ускладнилось. Там, де вони раніше йшли до взаєморозуміння, тепер буде лише плутанина. Вона вже заплуталась, а він почав набувати ображеного й сердитого вигляду, і чому тут дивуватися? Кому приємно вві сні одержати ліктем по морді? Вона відкрила рота, щоби сказати «вибач», і тоді до неї дійшло. Вона ж навіть слова такого не знає! Вона тільки спромоглася сказати його кантійською, та була така зла на себе, що прогарчала його Лоґенові, як образу.

Він, звісно, так його й сприйняв. Примружив очі й різко сказав їй щось рідною мовою, підняв свої штани та запхнув у них одну ногу, сердито бурмочучи собі під носа.

— Йобаний біляк, — процідила вона у відповідь, стиснувши кулаки в пориві люті.

Підхопила свою рвану сорочку й повернулася до нього спиною. Сорочку вона, певно, лишила в калюжі. Коли Ферро натягнула її на себе, подерта тканина міцно прилипла до її вкритої сиротами шкіри, наче шар холодної грязюки.

Клята сорочка. Клятий біляк.

Затягуючи пасок, вона роздратовано скреготнула зубами. Клятий пасок. Якби вона тільки могла його не розстібати... Все завжди було однаково. З людьми ніколи не бувало легко, та вона завжди могла не сумніватися, що ускладнить усе ще більше, ніж треба. Вона зупинилася на мить, повісивши голову, а тоді наполовину повернулася до Логена.

Вона була готова спробувати пояснити, що не хотіла розбивати йому рота —