Читати книгу - "Багряні жнива Української революції, Роман Миколайович Коваль"

10. Трагедія на станції Яблонна.

НЯНЧУР Гордій (4.1.1884, с. Малинки Старокостянтинівського пов. Волинської губ. — після 15.6.1929). Державний і громадсько-політичний діяч, інженер; член Херсонської губерніальної народної (земської) управи (травень — грудень 1918), Херсонський губерніальний комісар (грудень 1917 — травень 1918, грудень 1918 — березень 1919), товариш міністра внутрішніх справ уряду УНР в кабінетах Б. Мартоса та І. Мазепи (березень 1919 — серпень 1920), професорський стипендіат економічно-кооперативного факультету УГА (1927–1929).

Закінчив Харківську (Деркачівську) середню сільськогосподарську школу. Управляв маєтками нащадків Ф. Терещенка (в Житомирському повіті), М. Ковалевського (в Миргородському повіті) і Ф. Фальц-Фейна (в Радомишльському повіті), керував цукроварнями та цукровими плантаціями Шрамківської цукроварні на Пирятинщині. Закінчив факультет права і суспільних наук Українського університету (Прага, 1925–1926) та економічно-кооперативний факультет УГА (31.5.1927). Володів німецькою, французькою, англійською, чеською та іншими мовами. Автор книги «Постачання буряками цукрової промисловості в Данії» (Подєбради, 1925; 61 с.). Спогад «Двоє гайдамаків» написав на початку 1920-х років.

Няньчур Г. Двоє гайдамаків. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 619–622 зв.

Особиста справа професорського стипендіата Гордія Нянчура. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 604, арк. 1 — 21.

Особиста справа студента Гордія Нянчура. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1638, арк. 22, 23.

11. На Північному фронті.

АБРАМОВИЧ Василь Васильович (14.4.1898, м. Богуслав Канівського пов. Київської губ. — після 18.5.1927). Військовий, інженер; поручник російської армії, старшина-гарматник Армії УНР (із 1918).

Навчався в 3-й київській гімназії (з 1907). Закінчив 6-ту київську гімназію (1916). До війська пішов добровільно 1916 року. Наприкінці того ж року контужений. Закінчив Миколаївське артилерійське училище (Київ, червень 1917), після чого знову на передовій. 1918 року перейшов до української армії. Закінчив Київську інструкторську школу старшин (гарматний відділ). 1919 року поранений у бою під Житомиром. Інтернований у таборі м. Каліша. Закінчив УГА 18 травня 1927 р. Автор спогаду «Оден з випадків за часів українізації Північного фронту».

Абрамович В. Оден з випадків за часів українізації Північного фронту. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 720–723 зв.

Особиста справа Абрамовича Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 621, арк. 1–12.

12. Проголошення незалежності та перші бої за неї.

Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ: Темпора, 2003. — С. 86, 89.

Винниченко В. Відродження нації. — Київ — Відень, 1920 (репринтне видання 1990 року). — Частина II. — С. 217.

Ґалаґан М. З моїх споминів (III Військовий з’їзд — делегація на Кубань — більшовицька навала — прихід німців — дипломатична місія в Румунії). Львів: Червона Калина, 1930. — III частина. — С. 137–140, 143–145.

Зозуля Я. Облога Києва, відступ української армії на Волинь та організація санітарної служби // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Збірник 11. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. — С. 46.

Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. — Київ: Поліграфкнига, 2002. — С. 295, 296, 298, 299, 309, 310.

13. Київ. Гарячий січень 1918-го.

ЄВТУХІВ Олександр Юрійович (15.2.1898, м. Кам’янець-Подільський — 7.6.1966, м. Каракас, Венесуела). Військовий і громадський діяч, інженер-економіст, перекладач; штабний старшина-гарматник російської армії, значковий Зведеного гайдамацького куреня (Тамбов, 1 — 21 грудня 1917), осавул (значковий; від 2.1.1918), начальник штабу (14.1.1918) 1-го робітничого полку Вільного козацтва м. Києва, отаман залоги м. Вінниці (16.2.1918), помічник Подільського губернського комісара (весна 1918), військовий комендант Подільської губернії (весна 1918), осавул командира 6-го Полтавського корпусу, старший осавул штабу 6-го корпусу, старшина 22-го кінного полку 6-го корпусу Армії Української Держави (1918), старшина для доручень Окремого ударного корпусу (грудень 1918–1919), отаман 1-го партизанського загону Окремого ударного корпусу Армії УНР (10.2.1919 — березень 1919), технічний секретар Подєбрадської філії комітету перекладу Святого Письма на літературну українську мову (голова М. Левицький), генеральний секретар Українського університетського товариства Ліги Націй (голова — професор С. Бородаєвський).

Закінчив Кам’янець-Подільську класичну гімназію. 1916 року поступив на правничий факультет Київського університету Святого Володимира, але довго не студіював, бо був покликаний на військову службу. Військову освіту здобув у Павлівській військовій школі (Петербург). Служив у Ревельській кріпосній артилерії, потім у «Тамбовському гарматному склепі». В українській армії — від грудня 1917 року. Організатор Вільного козацтва. Учасник придушення більшовицького повстання у Києві у січні 1918 р. та оборони Києва від військ Муравйова. В українській армії більшу частину служби провів на фронтах як активний старшина-кулеметник. Організатор Вінницького куреня імені полковника Івана Богуна (командир старшина Коваленко). Навчався на юридичному факультеті Полтавської філії Харківського університету (1918).

Під час антигетьманського повстання залишив армію і зголосився до голови Надзвичайної слідчої комісії для боротьби з контрреволюцією Михайла Ковенка. Був зарахований в Окремий ударний корпус під проводом отамана О. Палієнка, в складі якого брав участь в боях за визволення Житомира, Коростеня та проти т. зв. Домбровицької республіки (поч. 1919). У Кам’янці-Подільському сформував 1-й партизанський загін Окремого ударного корпусу в складі 3 піших сотень, 2 кінних сотень та кінно-гарматної батареї (1919). Про своїх вояків писав так: «…Козацтво у мене було отчаяне, що я іноді страхався його, але в бійці було гарне, кращих живорізів й не знайшов би…» Контужений біля ст. Гнівань.

1919 року працював при Українській дипломатичній місії на Кавказі (Тифліс), пізніше при українському посольстві в Туреччині (відділ преси та пропаганди). Згодом опинився на інтернації в Польщі, звідки й утік у Німеччину, де навчався в Шарлотенбурзькій політехніці, а 13 січня 1923 року поступив до Handelshochschule Berlin (Торговельна академія в Берліні), яку залишив 1924 року, щоб продовжити навчання в УГА. Закінчив курси політологічних наук для Ліги Націй при Женевському університеті (1927). Навчався і в Данії.

Співробітник подєбрадського «Нашого життя» та багатьох українських часописів за кордоном. Публікувався в чужоземних часописах, освітлюючи український рух. Знав іноземні мови: німецьку, французьку, «навіть скандинавські» (в т. ч. данську), вчив англійську. Професор УГА О. Ейхельман, який був рецензентом його дипломної роботи «Рада Ліги Націй», уважав, що Євтухів може стати «визначно освіченим діячем у