Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

до своєї консолі.

«Позицію для мене визначено».

Не намагався приховувати своїх дій, перекодовуючи ідентифікатори контурних ланцюгів корабля.

«Союзники в Архівах».

Контурні ланцюги з’явилися на його проєкціях — кольорові стрічки, зв’язок яких з льотною системою був розірваний. Уже після кількох хвилин вивчення став видимим шлях в обхід цього розриву. Ментатські спостереження підготували це.

«Множинності через ядро!»

Айдаго сів, відкинувшись на спинку крісла, і чекав.

У момент зльоту в черепі виникло відчуття гуркотливої порожнечі. І раптово припинилося, коли вони достатньо віддалилися від поверхні, щоб задіяти нуль-поле і ввійти в Простороскладку.

Айдаго дивився на проєкцію. Ось вони: літня пара у своєму саду! Він бачив мерехтливу мережу попереду них. Чоловік вказав на неї, його обличчя розпливлося у задоволеній усмішці. Вони рухалися в прозорому покривалі з контурними ланцюгами корабля позаду. Мережа розросталася — уже не лінії, а стрічки, товщі за проєктовані контурні ланцюги.

Губи чоловіка формували слова, але звуку не було. «Ми на тебе чекали».

Долоні Айдаго перемістилися до консолі, пальці віялом розійшлися у ком-полі, перехоплюючи потрібні елементи контролю над контурами. Немає часу для тонкощів. Грубий розрив. Упродовж секунди він дістався ядра. З цього моменту просто було скидати цілі сегменти. Навігація пішла першою. Він побачив, як тоншає мережа, а на обличчі чоловіка з’являється здивування. Наступним було нуль-поле. Айдаго відчув, як корабель крениться в Простороскладку. Мережа перехилилася, почала розтягуватися, а двоє спостерігачів скоротилися й порідшали. Айдаго стер ланцюги зоряної пам’яті, а з ними і свої власні дані.

Мережа і спостерігачі зникли.

«Звідки я знав, що вони будуть тут?»

Не мав відповіді, крім певності, що коренилася в його попередніх частих видіннях.

Він знайшов Шіану в приміщенні варти, над панеллю тимчасового керування польотом. Вона не здійняла погляду. Схилилася над панеллю, нажахано дивлячись на неї. Проєкція над Шіаною показала, що вони вийшли з Простороскладки. Усі побачені сузір’я були Айдаго незнайомими, та він цього й очікував.

Шіана обернулася й глянула на Гарімі, що стояла над нею.

— Ми втратили все своє сховище даних!

Айдаго постукав себе по скроні вказівним пальцем.

— Ні, не втратили.

— Але нам знадобляться роки, щоб відновити основне! — запротестувала Шіана. — Що сталося?

— Ми — нерозпізнаваний корабель у нерозпізнаваному Все­світі, — сказав Айдаго. — Хіба ж не цього ми хотіли?

***

Немає таємниці рівноваги. Мусиш просто відчути хвилі.

Дарві Одраде

Мурбеллі здавалося, що минуло століття від моменту, коли вона усвідомила Дунканове рішення.

«Зникнути в космосі! Покинути мене!»

Незмінне часочуття, здобуте під час Агонії, підказало їй, що насправді від цього усвідомлення минуло всього кілька секунд, але вона відчувала, що знала про його намір із самого початку.

«Його слід зупинити!»

Потяглася до ком-пульта, аж тут Централь задрижала. Тремтіння тривало нескінченно довго, та врешті поволі затихло.

Беллонда вже схопилася на ноги.

— Що…

— Це не-корабель здійнявся з Летовища, — промовила Мурбелла.

Беллонда кинулася до свого ком-пульта, але Мурбелла її зупинила.

— Уже відлетів.

«Вона не повинна бачити мого болю».

— Та хто… — Беллонда замовкла, не договоривши. Сама оцінила послідовність подій і розгледіла те саме, що бачила Мурбелла.

Мурбелла зітхнула. Знала всі лайки людської історії, однак не хотіла вдаватися до жодної з них.

— Я з’їм ланч у приватній їдальні з радницями та хочу, щоб ти була присутня, — сказала Мурбелла. — Скажи Дуані: нехай знову стушкує устриці.

Беллонда почала було протестувати, але все, що в неї вийшло, це:

— Знову?

— Пам’ятаєш, що вчора ввечері я їла сама внизу? — Мурбелла повернулася на своє місце.

«Мати Настоятелька має обов’язки!»

Слід було міняти карти, плисти за течією і одомашнювати Всечесних Матрон.

«Деякі хвилі збивають тебе з ніг, Мурбелло. Та ти підводишся і рухаєшся з ними. Сім разів униз, вісім — угору. Можеш утримувати рівновагу на дивних поверхнях».

«Я знаю, Дар. Добровільна співучасть у вашїй мрії».

Беллонда вдивлялася в неї, аж доки Мурбелла не сказала:

— Під час вчорашнього обіду я посадила радниць на деякій відстані від себе. Це було дивно — лише два столи на всю їдальню.

«Чому я продовжую цю шалену балаканину? Як можу виправдати свою вкрай незвичну поведінку?»

— Ми міркували, чому жодної з нас не допустили до нашої їдальні, — сказала Беллонда.

— Щоб урятувати ваші життя! Але тобі варто було побачити їхню цікавість. Я читала з їхніх губ. Ангеліка сказала: «Вона їсть якусь тушенину. Я чула, як вона розмовляла про це зі своїм шеф-кухарем. Хіба ж не чудовий цей світ, який ми здобули? Мусимо скуштувати цю тушенину, яку вона замовила».

— Куштують, — промовила Беллонда. — Я бачу. — Додала: — Ти знаєш, що Шіана забрала картину ван Гога з… твоєї спальні?

«Чому це так боляче?»

— Я помітила, що її нема.

— Сказала, що позичила її для своєї кімнати на кораблі.

Губи Мурбелли стиснулися.

«Бодай би їх! Дункан і Шіана! Теґ, Скителі… усі вони зникли, і немає змоги податися за ними слідом. Та ми все ще маємо аксолотлеві контейнери і клітини Айдаго від наших дітей. Це не те саме… але близько. Він думає, що втік!»

— Усе гаразд, Мурбелло? — Турбота в голосі Белл.

«Ти перестерігала мене перед дикими речами, Дар, а я не слухала».

— Після трапези заберу своїх радниць на інспекцію Централі. Скажи моїй аколітці, що я хотіла б сидру, перш ніж піти на спочинок.

Беллонда вийшла, побуркуючи. Це було більше в її стилі.

«Куди ти ведеш мене зараз, Дар?»

«Ти хочеш супроводу? Провідника в подорожі твого життя? Заради цього я померла?»

«Але ж вони забрали й ван Гога!»

«Тобі так сильно його бракуватиме?»

«Чому вони забрали його, Дар?»

Відповіддю на це був глузливий сміх, і Мурбелла втішилася, що ніхто більше його не чує.

«Ти не бачиш, що вона задумала?»

«План Міссіонарії!»

«О, щось більше. Це наступна фаза: від Муад’Діба до Тирана, до Всечесних Матрон, до нас, до Шіани, і що далі? Ти цього не бачиш? Розуміння вже на краю твоїх думок. Прийми його, як ти ковтнула б гіркий напій».

Мурбелла здригнулася.

«Бачиш? Гіркі ліки з майбутнього Шіани. Колись ми думали, що всі ліки мусять бути гіркими, а інакше вони неефективні. Солодке не має цілющої сили».

«Це мусить статися, Дар?»

«Дехто захлинеться цими ліками. Та вцілілі зможуть породити цікаві схеми».

***

Парні протилежності окреслюють твої жадання, а твої жадання ув’язнюють тебе.

Припис