Читати книгу - "Єретики Дюни"

Може, навіть покриють ганьбою». Беллонда, вочевидь, не легко погодиться з новим станом командування. Байдуже. Виживання Сестринства було тим єдиним, що стосувалося кожної з них.

Одраде випірнула з Інших Пам’ятей і здійняла очі, щоб крізь усю кімнату глянути на затінену нішу, де при слабкому освітленні світлокуль кімнати можна було розгледіти жіноче погруддя. Воно залишалося невиразним обрисом у тінях, але Одраде добре знала це обличчя. Ченоа, захисний символ Капітули.

«Тільки з Господньої ласки».

Кожна Сестра, що пройшла крізь Агонію прянощів (а Ченоа не пройшла), казала чи думала те саме. Однак що воно насправді означало? Завдяки ретельній селекції та дбайливому вишколу вдалося створити достатню кількість тих, що здобули успіх. Де була в цьому рука Господа? Господь, напевне, не був червом, якого вони привезли з Ракіса. Невже Господня присутність відчувалася тільки в успіхах Сестринства?

«Я стала жертвою претензій власної Міссіонарії Протектіви!»

Знала, що в цій кімнаті безліч разів вимовляли схожі слова і обмірковували схожі думки. Дарма! А все ж не могла змусити себе прибрати захисне погруддя з ніші, де воно так довго стояло.

«Я не забобонна, — подумки сказала самій собі. — Я не імпульсивна особистість. Це питання традицій. Такі речі мають добре відому нам вартість. Звичайно, моє погруддя ніколи не зазнає такої честі».

Подумала про Ваффа і його лицеплясів, що разом із Майлсом Теґом загинули під час жахливого знищення Ракіса. Не годиться розводитися над кривавим винищенням у Старій Імперії. Краще подумати про мускули відплати, створені незграбним насиллям, до якого вдалися Всечесні Матрони.

«Теґ знав!»

Сесія Ради, що недавно закінчилася, згасла через загальну втому, так і не ухваливши остаточних рішень. Одраде вважала своєю удачею те, що їй вдалося відвернути увагу присутніх розглядом кількох невідкладних справ, дорогих їм усім.

Покарання: якийсь час вони цим займалися. Історичні прецеденти, видобуті з аналізів архівісток, втілено в задовільні форми. Групи людей, що злигалися зі Всечесними Матронами, зазнають певних ударів.

Ікс, безперечно, перенапружився. Іксіани гадки не мали, що конкуренція Розсіяння розтрощить їх.

Гільдію буде відсунуто вбік. Їм доведеться дорого платити за свій меланж і машини. Гільдія та Ікс, об’єднавшись, упадуть разом.

Більшість Рибомовок можна проігнорувати. Сателіти Ікса, вони вже відходили в минуле, покинуте людьми.

І Бене Тлейлакс. Ах, так, тлейлаксу. Вафф не встояв перед Всечесними Матронами. Він у цьому так і не зізнався, але правда була очевидною. «Лише раз і з моїм лицеплясом».

Одраде похмуро всміхнулася, згадуючи гіркий батьків поцілунок.

«Влаштую тут ще одну нішу, — подумала вона. — Замовлю ще одне погруддя: Майлса Теґа, Великого Єретика!»

Однак Люціллині підозри щодо Теґа непокоїли. Невже наприкінці він став ясновидцем, спроможним побачити не-кораблі? Гаразд, Розпорядниці схрещення можуть дослідити ці підозри.

— Ми отаборилися! — звинувачувала Беллонда.

Усі вони розуміли значення цього слова: відступили на укріплені позиції, передчуваючи довгу ніч, ніч блудниць.

Одраде усвідомила, що не надто переймалася Беллондою й тим, як вона час від часу регоче, показуючи широкі тупі зуби.

Вони довго дискутували про клітинні проби Шіани. Там було знайдено «доказ Сіони». Походження дівчини захищало її від ясновидіння, вона могла покинути не-корабель.

Дункан залишався таємницею.

Думки Одраде звернулися до гхоли на не-кораблі, посадженому на планету. Вона підвелася з крісла, підійшла до темного вікна й глянула в бік далекого летовища.

Чи мають вони ризикнути, випустивши Дункана з-під захисту корабля? Клітинні дослідження показали, що він був сумішшю багатьох гхол Айдаго — зокрема й потомків Сіони. Та що це за відступ від оригіналу?

Ні. Він мусить залишатися під замком.

А що з Мурбеллою — вагітною Мурбеллою? Збезчещена Всечесна Матрона.

— Тлейлаксу вклали в мене намір убити імпринтерку, — казав Дункан.

— Ти спробуєш убити цю блудницю? — Це було питання Люцілли.

— Вона не імпринтерка, — відповів Дункан.

Рада довго сперечалася про можливу природу зв’язку між Дунканом і Мурбеллою. Люцілла доводила, що жодного зв’язку нема, вони обоє зосталися противниками в стані обережного протистояння.

«Краще не ризикувати, залишаючи їх разом».

Але сексуальну справність блудниць слід було детально вивчити. Може, варто ризикнути й дозволити Дункану та Мурбеллі зустрітися на не-кораблі. Звичайно, з ретельним дотриманням усіх запобіжних заходів.

Нарешті вона подумала про черва у трюмі не-корабля — черва, що наближався до моменту своєї метаморфози. Цього черва чекав маленький, обведений земляною греблею басейн із меланжем. Коли настане слушний час, Шіана заманить його до басейну з меланжу та води. Піщана форель, що виникне в результаті цього, зможе розпочати свою довгу трансформацію.

«Ти мав рацію, батьку. Це так просто, коли добре придивитися».

Не треба шукати пустельну планету для червів: піщана форель сама створить природне середовище для Шай-Хулуда. Неприємно було думати про перетворення планети Капітули на великий пустельний обшир, але це слід було зробити.

«Остання воля та заповіт Майлса Теґа», вписані ним у субмолекулярне сховище пам’яті не-корабля, не можуть бути порушені. З цим погодилася навіть Беллонда.

Капітула поставила вимогу повністю переглянути історичні записи. За їхньою допомогою слід виробити новий погляд на те, що Теґ побачив у Загублених — блудницях із Розсіяння.

«Рідко знаєте імена справді багатих і можних. Бачите лише їхніх речників. Політична арена призводить до появи деяких винятків, але не відкриває повної структури влади».

Ментат-філософ глибоко вгризся у прийняте ними за даність, а те, що він виплюнув, не узгоджувалося із залежністю Архівістів від «наших непорушних підсумків».

«Ми знали це, Майлсе, просто ніколи не протистояли цьому віч-на-віч. Усі ми впродовж кількох наступних поколінь копатимемось у своїх Інших Пам’ятях».

Не можна довіряти усталеним даним, застиглим сховищам пам’яті.

«Якщо знищите більшість копій, час займеться рештою».

Як лютували Архівісти від цієї промовистої заяви башара!

«Літописання — це значною мірою обманний маневр. Більшість літописів відвертає увагу від того, що витало довкола історичних подій, таємно на них впливаючи».

Цей аргумент остаточно переміг Беллонду. Вона застосувала його проти себе самої, визнавши: «Нечисленні історичні описи, що уникають такої реструкції, зникають унаслідок очевидних процесів».

Теґ перелічив частину таких процесів: «Знищення якомога більшої кількості копій, висміювання надто відвертих викладів і, отже, поховання їх, ігнорування подібних викладів освітніми центрами, запевнення того, щоб вони не цитувалися деінде, а в деяких випадках усунення авторів».

«Не згадуючи вже пошуків цапа-відбувайла. Це стало причиною смерті не одного вісника з небажаними звістками», — подумала Одраде. Згадала древнього владику, який завжди тримав під рукою ратище, щоб убивати вісників зі злими новинами.

«Маємо добру інформаційну базу, завдяки якій можемо краще зрозуміти наше минуле, — доводила Одраде. — Ми завжди знали, що ставкою в конфліктах було визначення того, хто контролюватиме багатство чи його еквівалент».

Може, це не є справді «шляхетною метою», та поки цього досить.

«Я уникаю головної проблеми», — подумала вона.

Слід було щось зробити з Дунканом Айдаго, і всі це знали.

Зітхнувши, Одраде викликала ’топтер і приготувалася до короткої подорожі на не-корабель.

«Дунканова в’язниця принаймні комфортабельна», — подумала Одраде, входячи туди. Це було приміщення капітана корабля, останнім тут мешкав Майлс Теґ. Досі зоставалися сліди його присутності — проєктор-голостат, що показував його домівку на Лернеї: статечний старий будинок, довгий травник, річка. На