Читати книгу - "Ялта. Ціна миру"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 130 131 132 ... 151
Перейти на сторінку:
хотів зустрітися з наступником Рузвельта й одразу ж скласти про нього власну думку. Пізніше він сказав лорду Морану: «Це людина величезної рішучості. Він не звертає увагу на делікатність поля, а твердо ставить на нього свою ногу». Черчилль і Трумен активно листувалися після його вступу на посаду, і Трумен спочатку поділяв ставлення Черчилля до радянських дій у Східній Європі, але зрештою став підозрілим щодо розрахунків прем’єра. Джозеф Девіс, якого Трумен відправив до Лондона наприкінці травня, попередив його, що прем’єр-міністр грав у стару гру балансу сил у Європі і шукав допомоги Америки для забезпечення переваги Британії, навіть якщо це вимагатиме нової війни.

Прем’єр-міністр приїхав до Потсдама, більше занепокоєний радянською загрозою, ніж будь-коли, і повністю усвідомлюючи обмежені можливості Британії впливати на ситуацію. Його передконференційні зусилля, спрямовані на забезпечення американської підтримки, виявилися значною мірою неефективними. Телеграми Черчилля, у яких він уперше використав пізніше популяризовану метафору «залізної завіси», яка накрила половину Європи, мало вплинули на Трумена. Попереджений власними військовими, Трумен не сприйняв пропозиції Черчилля пов’язати виведення американських військ із радянської зони окупації (деякі дивізії перейшли демаркаційну лінію під час наступу на схід) зі співпрацею Москви у польському питанні. Він також проігнорував протести Черчилля проти переведення американських військ із Європи на Тихий океан. Черчилль почав упадати в розпач. За його наказом британські військові стратеги підготували надзвичайний план дій на випадок війни з Радянським Союзом, починаючи з 1 липня.

На Потсдамській конференції Черчилль виступав проти кожної позиції СРСР, починаючи з німецьких репарацій та західних кордонів Польщі (захищаючи зайняту ним у Ялті позицію), і закінчуючи спробами Сталіна створити радянську військову базу на Дарданеллах. Він також відкинув нові та докучливі вимоги радянців скинути режим Франко в Іспанії та перебрати італійські колонії в Африці. Апетити Сталіна зростали, як і географічний обсяг радянських устремлінь. «Я не розглядав можливості, що Радянський Союз забажає отримати великий шмат африканського узбережжя, — сказав Черчилль Сталіну. — Якщо це так, то це треба розглядати у зв’язку з багатьма іншими проблемами». Він також був засмучений радянською політикою у Східній Європі та поглибленням розколу між радянською та західними зонами Німеччини. «Ідея Німеччини як єдиного утворення випарувалася. Натомість ми маємо Російську Німеччину, відділену від Британської Німеччини, проведеною за єдиному Богу відомим принципом лінією, у якої немає жодних економічних чи історичних підстав», — приватно поскаржився він лорду Морану.

Трумен підтримав Черчилля, але без особливого запалу — Черчилль підозрював, що той повільно усвідомлює незнайомі йому справи. Трумену також дедалі більше подобався Сталін, якого він вважав розумною та чесною людиною — і таким чином він став ще однією жертвою майстерності Сталіна в маніпуляціях. Радянців вразила скромність нового президента, але не його інтелект. «Він говорив про себе скромно, — згадував Молотов. — “В Америці є мільйони таких, як я, але я — президент”. Він грав на фортепіано. Нічого особливого, звичайно, але непогано. Йому було далеко до інтелекту Рузвельта. Велика різниця». Трумен не намагався грати роль чесного посередника, як це зробив Рузвельт у Ялті, — його дипломатичних навичок на це б не вистачило, що неминуче ускладнило б завдання досягнути відчутних результатів. На відміну від Рузвельта, він не виступав проти поділу Європи на сфери впливу з ідейних міркувань, що покращувало перспективи досягнення взаєморозуміння зі Сталіним[593].

Нетривкий союз Трумена-Черчилля на конференції несподівано закінчився з новиною про несподівану поразку Черчилля на парламентських виборах у Британії. Голосування відбулося 5 липня, що дозволило Черчиллю виїхати на конференцію, але дані низки дільниць затримувалися, тож результати перших загальних виборів у Британії за десять років (під час війни вибори не проводилися) оголосили аж 26 липня. Пленарні засідання конференції призупинили, щоб Черчилль та Іден могли виїхати до Лондона на оголошення результатів, але ніхто в Потсдамі, і насамперед самі Черчилль та Іден, не очікували, що вони не повернуться. До літа занепокоєння Черчилля щодо результатів виборів, які він так відверто виказав у Ялті, вивітрилися. Він протистояв Лейбористській партії Клемента Еттлі. Передвиборча програма Черчилля робила наголос на його досягненнях під час війни, тоді як його супротивники дивились у майбутнє, обіцяючи повну зайнятість і державну охорону здоров’я. Виборці обрали майбутнє: після приходу до влади лейбористи заклали підвалини держави загального добробуту[594].

Новина про поразку Черчилля шокувала і Трумена, і Сталіна. Перед виїздом до Лондона, Черчилль сказав Бірнсу, що він «почувався дуже впевненим у перемозі». Для радянського лідера це був урок виборної демократії, яким він пізніше поділився із представниками «демократичних» східноєвропейських режимів у своїй зоні впливу. «Не завжди вдається бути далекоглядним, — сказав він лідерам болгарського уряду в січні 1946 р. — Черчилль набагато далекоглядніший, ніж ваші опозиціонери, але під час Берлінської конференції він запевнив нас, що неодмінно отримає більшість у Парламенті. Еттлі, своєю чергою, очікував лише, що набере більше голосів, ніж раніше, але навіть не думав, що його партія здобуде більшість у парламенті. Це важко, але ви не можете всього передбачити»[595].

Клемент Еттлі та Ернест Бевін, лідери нового лейбористського уряду, приїхали в Потсдам і продовжили політику Черчилля, але ініціатива тепер перейшла до американців. Бірнс із благословення Трумена грав першу скрипку й запропонував Сталіну угоду, яка, по суті, ділила Німеччину та Європу на дві сфери. В обмін на радянську згоду на обмеження репарацій власною зоною окупації, Бірнс запропонував Сталіну й Молотову визнати новий західний кордон Польщі по Нисі-Лужицькій та радянські маріонеткові уряди в Польщі, Болгарії, Румунії й Угорщині. Після певних вагань і торгів Сталін прийняв угоду, яку також підтримала нова влада в Лондоні. Молотов пізніше пояснив логіку своєму другові: «Головне питання в Потсдамі полягало в репараціях, але польське питання також мало велике значення. Американці запропонували нам вихід із ситуації, яка зменшила тертя між нами й нашими західними союзниками»[596].

Успішно випробувана в пустелі поблизу Лос-Аламоса 16 липня атомна бомба не справила видимого впливу на радянську поведінку на конференції. На початку конференції Сталін підтвердив свою ялтинську обіцянку вступити в цю війну, не вимагаючи жодних нових поступок. Трумен натякнув на потужну нову зброю Сталіну, але Сталін не відреагував, і це питання ніколи не обговорювалося відкрито на конференції, яка закінчилася 2 серпня. За чотири дні першу ядерну бомбу скинули на Хіросіму, а за три дні після цього відбувся другий ядерний удар по Нагасакі. У день, коли на Нагасакі впала бомба, радянські війська почали свій наступ у Маньчжурії. Сталін дотримав свого слова. Він поспішив вимагати свою частину трофею, поки не було запізно[597].

Потсдамська конференція не принесла формального закінчення війни, на що всі сподівалися. Нові європейські кордони не визнавались офіційно міжнародним співтовариством протягом ще тридцяти років, до підписання в серпні 1975 р. Гельсінського заключного акта. На Далекому Сході Японія ще й досі не підписала мирного договору ні з Радянським Союзом, ні з його наступником, Російською Федерацією, і частина Курильських островів залишається каменем спотикання на шляху до повної нормалізації дипломатичних відносин між двома країнами. Потсдамська конференція так і не вийшла з тіні Ялти, і багато її рішень, у тому числі щодо польських кордонів і де-факто поділу Німеччини та Європи, ретроспективно приписувалися попередній зустрічі. Потсдам був намаганням продовжити Ялту спочатку без Рузвельта, а потім без

1 ... 130 131 132 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ялта. Ціна миру», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ялта. Ціна миру"