Читати книгу - "Таємничий острів"

«кораль», що часто вимовляли при ньому, і читачі, напевно, пам’ятають, що він багато разів їздив туди на візку разом з Пенкрофом. Ще не починало світати. Спритна мавпа зуміє прослизнути в лісі непомітно, а якщо пірати й побачать її, то, звичайно, вважатимуть природженою жителькою цих заростей.

І Наб, уже не вагаючись, прив’язав записку на шию Юпа, підвів мавпу до дверей Гранітного, палацу і, спустивши до самої землі довгу мотузку, кілька разів повторив:

— Юпе! Юпе! Кораль! Кораль!

Мавпа зрозуміла. Схопившись за мотузку, вона зісковзнула на берег і зникла в темряві, не викликавши в піратів ні найменших підозр.

— Ти добре зробив, Набе, — сказав Сайрес Сміт. — Але, мабуть, краще б ти зовсім нас не попереджав.

Говорячи так, Сайрес Сміт думав про Герберта: юнак видужував, а від вимушеної подорожі стан його сильно погіршився.

Наб підійшов до кінця своєї розповіді. Пірати більше не з’являлися, на березі. Чи велике населення острова, вони не знали і могли припускати, що Гранітний палац знаходиться під захистом значного загону. Мабуть, вони пам’ятали, що при нападі брига на острів їх зустріли сильним вогнем і з нижніх, і з верхніх скель, і, звичайно, вони не хотіли піддавати себе небезпеці. Але всі шляхи до плато Круговиду були для них відкриті, там їх не могли обстрілювати з Гранітного палацу. І вже тут злочинці дали волю своїм хижим інстинктам, взяли все громити, грабувати, палити, чинити зло заради самого зла і відступили лише за півгодини до прибуття колоністів, вважаючи, мабуть, що ті все ще замкнуті в коралі.

Тоді Наб поспішив вибратися зі свого притулку. Він піднявся на плато, ризикуючи одержати кулю; він спробував згасити пожежу, що пожирала будівлі на скотарні, і марно боровся з вогнем доти, доки на галявині лісу не з’явився візок.

Ось які важливі відбулися події! Тепер поселенцям острова Лінкольна постійно загрожував розбійницький напад, але ж досі вони жили так щасливо! Відтепер вони могли чекати ще страшніших нещасть.

Гедеон Спілет разом з Пенкрофом залишився в Гранітному палаці біля Герберта, а Сайрес Сміт у супроводі Наба вирушив на плато, щоб самому подивитися, які спустошення зробили там грабіжники.

На щастя, розбійники не дісталися підступів до Гранітного палацу, — інакше майстерні, влаштовані в Нетрях, не уникли б руйнування. Втім, цьому лиху можна було б легше зарадити, аніж тому розгрому, після якого на плато Круговиду залишилися одні руїни!

Сайрес Сміт і Наб рушили до ріки Віддяки і перейшли на лівий берег, не зустрівши ніяких слідів переправи бандитів. Та й на іншому березі, у лісовій хащі, вони не помітили нічого підозрілого.

З повною вірогідністю складалися такі припущення: або пірати довідалися про повернення колоністів до Гранітного палацу, побачивши їх на дорозі, що веде з кораля; або ж вони нічого не знають про це повернення, тому що спустилися вниз рікою Віддяки і заглибилися в ліс Жакамара. У першому випадку вони, мабуть, знову рушили до беззахисного кораля, де зберігалося стільки цінних для них припасів. В другому випадку вони, безсумнівно, повернулися до свого табору і, дочекавшись нагоди, відновлять напад.

Добре було б першими напасти на піратів, але всяка спроба очистити від них острів усе ще залежала від стану здоров’я Герберта. Сайрес Сміт потребував усіх своїх помічників, тому ніхто не мав права залишити Гранітний палац.

Інженер і Наб вийшли на плато Круговиду. Яка жахлива картина! Поля витоптані; уже достиглі, готові для жнив хліба полягли, осипалися. Не менше постраждали й інші насадження. Весь город переритий. На щастя, у Гранітному палаці зберігався запас насіння, що дозволяв зарадити лиху.

Що стосується млина, будівель пташника і стайні для онагрів — їх знищив вогонь. По плато Круговиду блукали деякі вцілілі тварини. Птахи, що полетіли під час пожежі на далекий край озера, уже поверталися на звичне місце і нишпорилися на березі. Тут усе потрібно було створювати заново.

Бліде обличчя Сайреса Сміта видавало його обурення, він із зусиллям стримував гнів; але не вимовив ні слова. Кинувши останній погляд на спустошені поля, на паруюче пожарище, він повернувся до Гранітного палацу.

Для колоністів острова Лінкольна настали сумні дні, найсумніші з усіх, які довелося їм отут пережити. Герберт танув у них на очах. Здавалося, потрясіння організму, що викликали отримані ним рани, ускладнилося якоюсь новою важкою недугою, і Гедеон Спілет передбачав фатальне погіршення стану хворого, з яким він неспроможний боротися.

Герберт майже весь час лежав у напівзабутті, у нього вже почалося марення. А колоністи мали тільки досить нескладні ліки — освіжаючий відвар трав. Лихоманка ще не дуже мучила його, але незабаром її приступи стали повторюватися регулярно.

Гедеон Спілет переконався в цьому 6 грудня. У бідного хлопчика пальці, ніс і вуха стали зовсім вощані, почалася пропасниця, він тремтів так сильно, що в нього цокотіли зуби. Пульс був слабкий і нерівний, шкіра суха, хворого мучила спрага. Раптом піднявся сильний жар, очі заблищали, розчервонілося обличчя, пульс почастішав; потім виступив рясний піт, а після цього жар спав і лихоманка начебто зменшилася. Приступ тривав близько п’яти годин.

Гедеон Спілет не відходив від Герберта; тепер він уже достеменно зрозумів, що в хворого перемежована лихоманка; потрібно було будь-що перервати її, поки вона не призвела до важких наслідків.

— Але щоб її перервати, сказав Гедеон Спілет Сайресу Сміту, — нам потрібні протигарячкові засоби.

— Протигарячкові!.. — повторив інженер. — Де ж їх узяти? У нас немає ні хінної кірки, ні сірчанокислого хініну!

— Справді, немає їх, — сказав Гедеон Спілет. — Але на березі озера ростуть верби, а вербова кора іноді може замінити хінін.

— Спробуймо, не втрачаймо ні хвилини! — відповів Сайрес Сміт.

Вербова кора справедливо вважається деякою мірою замінником хінної кірки, так само як і кора індійського каштана, листя гостролиста, «драконів корінь» і деякі інші рослини. Зрозуміло, випадало випробувати цей засіб, хоча він і поступається хініну, і застосувати його в природному вигляді, тому що не було можливості витягти з кори алкалоїд, що зветься саліцин.

Сайрес Сміт сам ходив на озеро і зрізав зі стовбура «чорної верби» кілька шматків кори; він приніс вербову кору до Гранітного палацу, стовк її, і в той же вечір Герберту дали прийняти цей порошок.

Ніч пройшла благополучно. Герберт небагато марив, але приступів не було ні вночі, ні наступного дня.

У Пенкрофа з’явилася надія, Гедеон Спілет нічого не говорив. Можливо, що просто подовжилися проміжки між приступами і вони стануть повторюватися не щодня, а через день. Завтра все повинно з’ясуватися. І з якою тривогою в Гранітному палаці чекали цього завтрашнього дня!