Читати книгу - "Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]"

Липень. Початок знайомства із біженкою з Варшави до Борислава Анною Плоцкер, молодою маляркою. Це було останнє кохання Шульца.

Представники нової влади замовляють Шульцові принагідні пропагандистські малярські та графічні роботи, від яких він не міг ухилитися, щоб не спровокувати жахливого за наслідками закиду в нелояльності до влади. Скажімо, він намалював жнива в колгоспі, після чого був викликаний до редакції газети, яка мала той малюнок помістити, і мусив негайно домалювати женцям взуття, бо вчинив «політичну помилку», зобразивши колгоспників босоніж.

Вересень. Виконав великий олійний образ «Визволення народу Західної України». На картині була зображена кіннота, яку вітає місцеве населення, а в колориті домінували жовті й голубі барви. Шульц був заарештований НКВС за звинуваченням в «українському націоналізмі», позаяк кольори, яких він ужив, є національними барвами України, тоді суворо забороненими. Намальований також на замовлення совєцьких органів влади великий портрет Сталіна був уміщений на вежі ратуші, де його загидили галки. Шульц казав, що ніколи ще знищення його власного твору не справило йому такого задоволення.

У Спілці художників у Львові відкрито колективну виставку, на якій представлено кілька малюнків Шульца, названих у каталозі «ілюстраціями».

Шульц надсилає до Москви, до Видавництва іноземної літератури «Иноиздат», свою німецьку новелу Die Heimkehr. Не була опублікована, пропала.

Листування зі знайомим пластиком-вітражистом Тадеушем Войцеховським, викладачем нової школи мистецтва у Львові. Шульц просить його допомогти отримати роботу в цій школі викладачем малювання та історії мистецтва. Проте сам же й відмовляється від намірів обійняти цю посаду.

Вересень-жовтень. Хвороба нирок, перебування у шпиталі через операцію усунення каміння з нирок, реабілітація у Трускавці.

Листопад. Редакція нового часопису польською мовою «Nowe Widnokręgi», який виходить у Львові, запрошує Шульца до авторської співпраці. Попри вагання, зумовлені усвідомленням, що його творчість не відповідає вимогам обов'язкового тоді соцреалізму, він надсилає одне оповідання. Це була начебто новела про потворного шевцевого сина, або — за іншими повідомленнями — про «майстра калейдоскопу».

1941

Травень. Редакція часопису «Nowe Widnokręgi» повертає Шульцові надіслане ним оповідання як таке, що не надається до друку. Представник редакції, якого запитали про причину, пояснив: «Нам Прусти не потрібні».

Шульц продовжує навчати малювання й ручної праці у школі-десятирічці, яка міститься у будинку колишньої гімназії ім. Яґелла.

22 червня — напад Німеччини на СРСР.

1 липня німецькі військові підрозділи захоплюють Дрогобич. Школи закриті, Шульц позбавлений засобів для існування. Починаються переслідування, зокрема євреїв.

З кінця липня діють Арбайтсамти, покликані примусово залучити до роботи всіх євреїв у віці від 16 до 65 років. Кожен єврей від шостого року життя повинен носити на лівому рамені пов'язку із зіркою Давида. Заборонено ходити тротуарами; євреям можна ходити тільки по проїжджій частині, вони зобов'язані кланятися кожному німцеві в мундирі; їм заборонено їздити потягом, автомобілем чи кінним екіпажем, а також відкривати крамниці; видано попередню заборону мешкати на головних вулицях. За рабську працю (в каменоломнях, лісах, на прибиранні міста, на спорудженні мостів) платня становить чверть буханця хліба на день; хворим заборонено лікуватися в «арійських» шпиталях. Починаються масові вбивства євреїв, страти груп по кількасот осіб поблизу Дрогобича і вивезення транспортів до табору смерті в Белжці. Триває організований грабунок єврейського майна.

Взимку німці розстріляли всіх єврейських сиріт і їхніх опікунок-виховательок.

Серед офіцерів ґестапо, розквартированих у Дрогобичі, був столяр із Відня Фелікс Ландау, колишній учасник замаху на Дольфуса, «референт у єврейських справах», один із особливо ревних убивць дрогобицьких євреїв. Він зацікавився малярськими вміннями Шульца та замовляв йому різні підневільні роботи в цій галузі, за які платив хлібом або супом. Його вважали опікуном Шульца, але насправді йому залежало на тому, щоб його «підопічний» виконував ті завдання, які йому доручили. За наказом Ландау Шульц оздобив кімнату його дитини стінописами за мотивами казкових сцен. Шульц також малював «фрески» у т. зв. Райтшуле і великі багатоколірні композиції на стінах казино ґестапо. Він свідомо затягував цю роботу, щоб забезпечити своє виживання.

27 листопада — велика бійня євреїв Борислава та околиць, влаштована українськими фашистськими парамілітарними організаціями за підтримки ґестапо. Серед сотень убитих були Анна Плоцкер та її наречений Марек Цвіліх, які мали намір найближчими днями спробувати втекти й дістатися до Варшави. Звістка про смерть Анни стала для Шульца важким ударом.

У той самий час Шульц разом із усіма дрогобицькими євреями мусить покинути власну домівку й переселитися до ґето, де займає з родиною кімнату в одноповерховому бараку по вул. Столярській, 18.

1942

Шульц вирішив надійно сховати свої рукописи та малюнки, передавши їх на зберігання довіреним особам поза ґето. Він змайстрував тимчасові картонні пакети й помістив у них літературні рукописи, малюнки, графічні роботи, багате листування, яке накопичував упродовж багатьох років. Шульц хворіє, лікується амбулаторно в єврейському шпиталі, він голодний, виснажений фізично й нервово, сповнений найгірших передчуттів щодо власної долі. Він вирішує рятуватися втечею та розсилає листи з благаннями про порятунок. Варшавські приятелі, насамперед письменники, виготовляють йому фальшиві документи (т. зв. «арійські папери») і передають їх через представників польського підпілля.

Тим часом, завдяки підтримці Юденрату, впродовж кількох місяців працює разом із кількома знайомими в колишньому єврейському Будинку для старих над каталогізацією колекції з понад ста тисяч цінних книг, по-грабіжницькому конфіскованих спершу совєвецькими органами влади, а відтак — німецькими. Ця робота боронить від непосильної для нього важкої фізичної праці, дає відносну тимчасову гарантію безпеки.

19 листопада Шульц вирішив утекти з Дрогобича, споряджений фальшивими документами й грошима. Близько 11 години в ґето спалахує стрілянина; починається т. зв. дика акція місцевого ґестапо. На вулицях стріляють у випадкових перехожих, ґестапівці вбігають слідом за втікачами в брами будинків, убивають тих, хто ховався на сходових клітках і в квартирах. Того дня, який вцілілі назвали «чорним четвергом», на вулицях ґето були застрелені понад 100 осіб, а за деякими повідомленнями — понад двісті. Шульцові, який ішов до Юденрату за хлібом, двічі вистрелив у голову шарфюрер СС Карл Ґюнтер, убивши його наповал.

Уночі приятель Шульца Ізидор Фрідман поховав його рештки на єврейському цвинтарі. Місце поховання залишилося невідомим, а випадково вцілілий цвинтар був повністю ліквідований після війни.

Перелік ілюстрацій

с. 13 Ринок у Дрогобичі з будинком Шульців (наріжний будинок праворуч від собору), кольорова фотолистівка, Wydawnictwo Artystów w Wiedniu, A. Шраєр, 1914.

с. 15 Єжи Фіцовський та учень Шульца Альфред Шраєр на дрогобицькому Ринку біля перетину з вулицею Стрийською (Шульцовою «вулицею Крокодилів»), 1988.

с. 18 Велика синагога у Дрогобичі, збудована в 1842–1865 роках; тепер у стадії стрімко прогресуючого руйнування. Фотолистівка, бл.