Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

живої земної енерґії, що лився сюди крізь тунель, мав виразний максимум посередині, тож треба було просто триматися за цей найсильніший струмінь. Ухопившись за нього, Ейрін м’яко відштовхнулася й полинула до земного світу. Вона не квапилась, не мчала надто швидко, бо відчувала, що її дедалі більше долає втома. Навіть не втома — а повне знесилення. Тиндаяр віддалявся, натомість наближалася земля, небезпека вже лишилася позаду, і Ейрін ставало чимраз важче опиратися знемозі. Понад усе на світі їй кортіло зараз же заплющити очі й віддатися в звабливі обійми сну…

Коли Ейрін вилетіла з тунелю, присутність Шимаса аб Нейвана виявилась аж ніяк не зайвою. Певна річ, вона б і сама змогла здійснити посадку, але не стала пручатися, коли професор, який ширяв у повітрі, мов гордий орел, підхопив її, відніс кроків за тридцять від вирви і лише тоді м’яко приземлився.

— Нам краще триматися подалі звідти, — пояснив він. — Я певен, що леді Ріана захоче захоче закрити тунель одним ударом блискавки.

Ейрін повільно, щоб не запаморочилось у голові, роззирнулася довкола. Вони стояли посеред широкого засніженого поля, над яким яскраво сяяли зорі, і лише вдалині виднілася будівля погодної станції, освітлена багатьма маґічними ліхтарями. Тижні зо два тому Ейрін була тут разом з Івін на виїзному занятті із загальної маґії, присвяченому основам керування погодою; тож вона знала, що зазвичай на станції чергує п’ятеро чаклунок. Схоже, поки жодна з них не помітила появи нежданих гостей із потойбіччя. Та це нічого — скоро вони помітять. Точніше, почують…

Тим часом з-під землі вибрався Колвин, а слідом за ним і Ріана. Вона помахала їм рукою, відступила на кілька кроків і вдарила в отвір такою потужною блискавкою, що її, мабуть, цілком вистачило для миттєвого руйнування тунелю по всій його довжині. Завдяки попередженню професора, Ейрін була готова до цього і вчасно захистила свої вуха від оглушливого гуркоту.

Це була остання маґічна дія, на яку їй вистачило сил. Не в змозі далі опиратися смертельній утомі, вона вчепилася в Шимаса аб Нейвана, розгублено пробурмотіла: „Та це ж нікуди не годиться…“ — й поринула в солодке забуття.

Прокинувшись, Ейрін якийсь час непорушно лежала на боку, притулившись щокою до м’якої подушки, і затуманеним від сну поглядом дивилася на вікно своєї спальні, за яким на тлі вкритого сіро-білими хмарами неба падав густий лапатий сніг. Вона спроквола згадувала події вчорашнього дня і тихо, але від душі раділа, що весь цей жах залишився в минулому. Її сповнювало глибоке, пронизливе почуття щастя від того, що вона живе на цім світі, що доля така щедра й ласкава до неї — не лише подарувала їй омріяну Іскру, а вже й двічі рятувала її від смерті, або й чогось гіршого за смерть. Уперше це сталося на Іхелдиройдському тракті, коли втручання Ронвен з її невідворотним пророцтвом ущент зруйнувало плани чорних; а вдруге — учора в Тиндаярі, коли за неймовірним збігом обставин їй вдалося виплутатися з цілковито безнадійної ситуації. Ейрін була безмежно вдячна Ріані й Шимасові аб Нейвану, які так вчасно прийшли на допомогу, була вдячна двом незнайомим чаклунам, Дарахові з Інґріг, чия присутність розв’язала Ріані з професором руки, була вдячна й безіменній арранській провидиці за її пророцтво, що привело Дараха та Інґріг на Ініс на н-Драйґ. Навіть була вдячна упокореному Колвину — бо без нього, без його здатності потрапляти до Тиндаяру, нічого б цього не сталося…

— Ну, годі вже прикидатися, соню, — пролунав за її спиною знайомий голос. — Я ж бачу що ти не спиш.

Ейрін перекинулася навзнак і побачила усміхнену Ґвен, що сиділа в кріслі поруч із ліжком. На її колінах лежав наполовину списаний аркуш паперу з підкладеною під нього книжкою, а в руці вона тримала чарівне перо.

— Доброго ранку, переможнице чудовиськ. Виспалась нарешті? Як почуваєшся?

— Дякую, все гаразд, — відповіла Ейрін і солодко позіхнула. — А ти що, тут цілу ніч сиділа?

— Могла б і сидіти, та були й інші охочі. Опівночі мене прогнала звідси Фіннела, а коли я прийшла сюди о дев’ятій, то застала вже Гелед і Морін. Вони змінили твою кузину десь о п’ятій і відіслали її спати до Гелединого помешкання.

— Це було зайве, геть зайве, — промовила Ейрін, зворушена такою турботою про неї. — Я ж не захворіла, не була поранена, а просто втомилася. До біса втомилася… — Вона глянула на годинник, який показував за чверть одинадцяту, й зітхнула. — Ох, Івін задасть мені прочухана! Я ж проспала її урок.

— Не думаю, що вона чекала тебе на заняття, — сказала Ґвен. — Та й сьогодні їй не до цього.

— Через Ґлиніш? Найстарші звинувачують у всьому Івін? Це ж несправедливо!

Ґвен заперечно похитала головою:

— Ніхто з них і словом їй не дорікнув. Але Івін сама себе звинувачує — мовляв, пригріла змію на грудях. Хоча всі розуміють, що Ґлиніш стала чорною вже за її відсутності, вона не змогла б так довго протриматися на Тір Мінегані. Сестра Кейліон вважає, що це сталося вже після нещасного випадку зі мною. — При цих словах Ґвен лише трохи спохмурніла, достоту так, як це буває з людьми на згадку про біду, що вже минула й більше ніколи не повернеться. — Та я мала на увазі інше. Зараз Івін і дрючком не відженеш від професора аб Нейвана.

— Через плащ?

— Атож. Він просто дивовижний, погодься. Коли я снідала, Івін якраз повела професора до впокорених чорних — хотіла подивитись, як плащ долає темну енерґію. Звичайно, вона була б рада заодно дослідити й Ріанин меч, але його забрали найстарші. Замкнули в Залі Реліктів і нікого, крім самих себе, до нього не підпускають.

— Гм… Не думаю, що Ріана цьому зраділа.

— Ще б пак! Вона аж казиться й вергає грім-блискавицю — це майже буквально. Без меча її сила нітрохи не зменшилася, так і залишається на максимальному рівні. Сестра Раґвільд вважає, що це вже назавжди. На її думку, чари меча незворотно пробудили всі приховані ресурси Іскри.

— О! —