Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Добре, але, направду, з мене така модель…

— А я й не люблю фотографувати моделей, — Сніжана відмахнулася, ховаючи телефон у кишеню. — Тому не проблема, — до Насті підійшли ззаду, обійняли. Так само підкралися й до Сніжани.

— Що плануєте? Танці на столах? — запитав Марк, відповідати, відповідно, треба було Самойловій, що вона і зробила.

— Я зараз не дуже в танцях, особливо на столах, — притиснула руку чоловіка до не менш значного, ніж в Олександри, живота, щоби не сумнівався. Так він, судячи з усього, сумніватися й не збирався. Так… Просто скучив за вечір, а тепер намагався надолужити.

— Акуратно там, — кивнувши наостанок, Гліб розвернувся, потягнув Настю за собою до машини.

І знову була дорога, у голові — галас, відгомони сміху, дитячий вереск. Божевільний день, але такий соковитий і насичений, що змушує згадувати про себе з усмішкою.

Вони довго їхали, не розмовляючи. Настя думала й усміхалася, а Гліб стежив за дорогою. Уже в’їхавши в межі міста, чоловік увімкнув музику, періодично кидаючи на Настю дивні погляди.

Такі… нервові, чи що.

— Ти чого? — не витримавши на п’ятий або шостий раз, Настя подивилася у відповідь, усміхнулася.

Гліб не відповів, знизив плечима, але далі періодично поглядав.

Це могло б дратувати, але дівчина настільки втомилася й була так задоволена, що вирішила сприймати по-філософськи — однаково рано чи пізно не витримає, заговорить.

Так і сталося.

Вони в’їхали на територію свого житлового комплексу, Гліб зупинив машину на звичному місці, Настя чомусь зам’ялася, не вийшла з машини тут же, зрозуміла, що він теж не поспішає.

Трохи повернувшись, Гліб дивився на неї.

— Що? — дівчина усміхнулася, відповідаючи на такий пильний погляд щирим нерозумінням.

— Відчини бардачок, будь ласка.

***

До цього дня Гліб готувався більше, ніж Настя. І нервував, мабуть, теж більше, ніж дівчина.

Для нього дійсно було важливо, щоби Настя відчула себе органічно в компанії, яку Імагін вважав своєю. Ось тільки не заради схвалення компанією обраниці, а навпаки.

Експеримент вдався — це доводило й те, як вона поводилася під час обіду, а потім і посиденьок, і те, що усміхалася всю дорогу, навіть не підозрюючи, що це ще не кінець…

У Гліба був підготовлений геніальний план. Їх знову чекав дах — все той самий, де пройшло їхнє перше побачення. Знову пляшка рожевого, букет, Уфо, яке не дало б змерзнути, пледи. Цей вечір мав би залишитися в пам’яті Анастасії Веселової на все життя.

Але в якийсь момент чоловік передумав — не повернув на потрібному перехресті, у сторону офісу, а поїхав додому. Чому? Сам би цілком не сказав, але весь пафос і запланований романтизм раптом показалися зайвими. Мабуть, уся річ у тім, що дійсно дуже нервував.

І Настя не могла цього не помітити. Навіть кілька разів запитувала, усміхаючись, а Глібу нічого було відповісти. Сама все дізнається. Залишилося зовсім трохи.

Можна було, звичайно, зробити це й у квартирі. Не дах, але краєвид із вікон у них теж непоганий, а робити пропозицію, стоячи на одному коліні перед вікном у всю стіну, з якого видно вогні половини міста — теж дуже навіть романтично, але ця думка чомусь теж була відкинута.

Тому, трохи повернувшись у кріслі, Гліб просто подивився на неї, помічаючи, як вона вкотре усміхається, відповідаючи на такий його пильний погляд.

— Відчини бардачок, будь ласка.

***

Знизивши плечима, Настя виконала прохання. Там було порожньо. Майже… На дні, яке підсвічувалося, стояла тільки маленька коробочка.

Веселова кинула запитальний погляд, мовляв, дістати? Гліб кивнув.

Продовжуючи усміхатися, дівчина витягла річ, витягнула руку, Імагін забрав, покрутив у пальцях…

— Глібе, ти мене лякаєш, — не витримавши, Настя повернулася до чоловіка так само, як він до неї, співчутливо зазирнула в очі. Він поводився дивно. Йому не властива така задумливість, а тут зависає кожних три хвилини.

— Насте… — зависати раптом перестали. Подивилися в її обличчя, дивлячись серйозно й навіть трохи суворо, а потім чи то запропонували, то чи наказали… — Виходь за мене заміж.

Коробочка відкрилася, являючи світу каблучку.

Це повинно було б бути очікувано, а Настя розгубилася. І виключно тому кивнула. Навіть не сказала, а незрозуміло промурмотівши 'ммгг', уривчасто киваючи.

Так із дівчини Імагіна, Настя стала його нареченою. Без букетів, бризів шампанського, сліз і криків від щастя. Під будинком, у машині, де досі тихо грає музика.

Але це 'ммгг' явно задовольнило того, хто запитував, тому що тепер в усмішці розплився вже він. Притягнув до себе дівчину за підборіддя, поцілував, потім швидко натягнув каблучку на тремтячий палець, і полилися обіцянки…

Мабуть, вони мали б литися раніше, а через нерви про них забули, але хіба ж це привід, щоби позбавляти обіцянки можливості побачити світ? Ні!