Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

У кімнаті стояли два великі столи, оточені перевернутими лавками. Верхня їх частина стриміла просто з води, але дошки були заплямовані чорним мулом. Вісім брудних вікон розташовувалися на лінії, куди дійшла вода. Порівняно з яскравим сонячним сяйвом ззовні, у приміщенні було майже темно. Шибки дивом уціліли, проте були заляпані багном, яке майже не пропускало світла. В одній половині будівлі виднілися дерев’яні балки, що підтримували дах, а другу половину займало горище, яке виступало за межі фасаду (туди вели сходи з двома поворотними маршами). Двері нагорі були відчинені; ізсередини долинало чітке ритмічне посвистування, що добре чулося попри барабанний дріб дощових крапель об дах павільйону. Наступної миті на майданчику показався якийсь чоловік. Це сталося так несподівано, що агенти не встигли сховатися. Незнайомець був роздягнений до пояса і просувався спиною вперед. Він рушив униз, тягнучи щось схоже на мішок, що переповзав зі сходинки на сходинку з сухим стукотом. Усі націлили на нього зброю, чекаючи сигналу Дюпре. Аж раптом Медора заволала. Цей крик нагадував виття звіра, що потрапив у пастку. Її тіло конвульсивно здригалося так, неначе вона билася в агонії або силкувалася вирватися на волю. Чоловік припинив свистіти й упустив дивний предмет, давши змогу їм розгледіти, що то був труп юної дівчини з чорним сплутаним волоссям. Тіло за інерцією ковзнуло далі; голова глухо билася об сходи. Здавалося, небіжчиця переслідувала свого тюремника. Останній спробував знову піднятися на горішній поверх, але труп перегородив йому шлях. Джейсон Булл вистрелив, і, судячи з усього, хтось із рибалок приєднався до нього, але обоє промахнулися. Чоловік рухався надзвичайно швидко. Він дістав з-під ременя зброю і почав стріляти. Кулі влучили у тварин, убитих кілька десятків років тому. Збита шерсть посипалася навсібіч, описуючи дуги в повітрі; тирса падала на голову Медори, мов сотні сніжинок. Свистун квапливо спускався, але на останньому прольоті його перехопив Шарбу: детектив кинувся на нього й звалив перила, внаслідок чого обоє впали у воду, глибина якої сягала одного метра. Поки вони билися, інші кричали й цілилися у незнайомця, наказуючи йому здатися.

Пролунало кілька пострілів, стишених мулом, і свистун завмер. Шарбу скинув його з себе й відскочив від місця, де кров поволі забарвлювала багрянцем темну воду.

Медора припинила верещати. Розвернувшись до неї, вони побачили, що знахар накрив її своєю курткою. Це начебто заспокоїло її. Вона нерухомо стояла, обпершись об стіну і ледве тримаючись на слабких ногах із переламаними кістками. Жінка нагадувала великого обскубаного птаха, напівприхованого каптуром. Її тривога змінилася умиротворенням. Вона розхитувалася туди-сюди, видаючи знайоме шипіння, що нагадувало булькання води в трубах. Пов’язка забруднилася, а навколо відкритої рани розповзалася бура пляма.

— Господи! — скрикнув знахар.

Він метнувся до неї і добіг саме тоді, коли її ноги підломилися. Опинившись по коліна у воді, чоловік обхопив рукою худенькі плечі Медори й насилу підтримував її голову, не даючи їй сповзти у багно. Другою рукою він намагався зупинити кров, що розтікалася калюжкою червоного чорнила по мокрій тканині тієї сміховинної сорочки, вишитої квіточками. Засмучений несправедливістю того, що відбувалося, знахар хитав головою, роздивляючись обличчя, яким заволодівала смерть. І тоді, за мить до останнього подиху, в очах дівчини, чиє життя було давно вкрадене, спалахнув прекрасний блідий вогник. Медора не кричала, не стогнала, а лише ворушила губами, ніби пориваючись щось сказати. Цілитель нахилився нижче, бажаючи щось розчути крізь шум дощу, що барабанив по покрівлі. Тіло вислизнуло з його рук, і живіт занурився у каламутну воду. Дюпре й Булл стали навколішки біля нього, тримаючи на плаву голову і невагомі кісточки жінки, що помирала. Знахар поклав одну руку їй на чоло, а другу — на груди, ні на секунду не припиняючи шепотіти заклинання. Він знову нахилився, припав вухом до її відразливого рота й прислухався. Чоловік продовжував молитися за неї навіть після того, як вогник у її очах, що ледь жеврів, згас навіки.

Дюпре допоміг віднести Медору до одного зі столів, не відриваючи погляду від сходів. Мертва дівчина лежала на перших сходинках; одна нога розвернулася вбік, унаслідок чого тіло застрягло між двома прольотами.

— Якби хтось був нагорі, він би вже показався, — прошепотів Булл.

— Якби був озброєний, — уточнив Шарбу.

Переглянувшись, агенти ствердно кивнули, попрямували до сходів, переступили через нерухоме тіло, й хутко піднялися один за одним. Діставшись прольоту на горішньому поверсі, вони стали обабіч дверей. Спершу просували зброю всередину, а потім почергово зазирали туди. Зрештою всі увійшли до приміщення. Невдовзі Булл повернувся.

— Усе чисто. Дюпре, я бачу труп молодого чоловіка. А ще там діти... — Він махнув рукою у бік знахаря і рибалок. — Буде краще, якщо вони не підніматимуться сюди.

Жертв було п’ять. Усі — дівчатка. Амая прикинула, що їм від дванадцяти до шістнадцяти років. Рівень води опустився багато годин тому, і, хоча під стелею виднілася мокра пляма, всі предмети були сухими. Однак одяг і волосся загиблих дозволяли встановити, що тут відбулося: вони нагадували картон або підсохлу тканину, що була повністю просякнута рідиною; приблизно так виглядає зіщулене затверділе простирадло, зірване з мотузки під час бурі й загублене серед пилу і каміння. Спека була задушливою: щойно потрапивши до кімнати, вони відчули себе всередині розжареної печі. Вологість, наявна на всій території болота і в нижній частині павільйону, повністю зникла, змінившись усепоглинальним вогняним жаром. Біля дверей і в центрі висота була достатньою, аби міг випростатися високий дорослий чоловік зростом із Булла або Шарбу; решта приміщення повторювала форму даху, змушуючи відвідувачів нахилятися або навіть сідати навпочіпки. На підлозі валялося з десяток матраців, набитих іспанським мохом, що стирчав між розірваними швами. З-поміж інших предметів вирізнялися доволі великий стіл зі зламаною ніжкою, який завалився набік, а також запалений каганець, що висів на цвяху поряд із дверима. Жодних вікон та інших джерел світла не було. Агенти спрямували ліхтарі на тіла.

Джейсон Булл притулився до однієї зі стін і застиг на місці.

— Ви добре почуваєтеся? — прошепотіла Амая, проходячи повз нього.

Булл опустив очі.

— Ні. Хіба можна почуватися добре, коли бачиш таке? П’ять дівчаток.

Дюпре позирнув на нього.

— Шість, якщо рахувати ту, що лежить на сходах. Їх кудись відвозили. Напевно, хотіли передати замовникам. — Він вказав на труп поблизу дверей. Тіло прибилося до стіни й заціпеніло у сидячому положенні. Судячи з вигляду чоловіка, він помер кілька годин тому. — Вони посварилися — ймовірно, через загибель дівчаток. Гадаю, його вбив один із тих