Читати книгу - "Olya_#1"

обидві рядові — вони не просто вийшли чи вибігли в люк, вони немовби відштовхнулись від своїх капсул-катапульт і щупарем шмигнули в іскристу перетинку. Це було так блискавично, що Оля не розгледіла навіть їхніх постатей — якісь розмиті тіни шмигнули назовні, одна, а за нею й друга… Капрал Гуахаро вже так не спішила, вона лише швидко піднялася з крісла капсули і, зробивши легкий крок уперед, шугнула в люк, немовби була в невагомості — не так блискавично, але теж вельми спритно.

Мартінес же пройшла через перетинку звичайним, навіть дещо розслабленим кроком.

Лейтенант люб’язно пропустив Олю вперед. Вона, зітхнувши, нахилила голову — оця іскриста перетинка завше здавалася їй чимось відразливою. Хоча та не мала ні ваги, ні запаху. І навіть геть не відчувалась на дотик. Іскристе полотно перетинки ковзнуло по кожній порі Олиного лиця (бррр!..), по кожній волосині та по всій поверхні скафандра. Скафандр між тим одразу відгукнувся, вивівши перед Олиним взором:

Атмосфера ПРИДАТНА

Тиск У НОРМІ

Загальний фон У НОРМІ

Патогени НЕ ВИЯВЛЕНО

Шолом-маску НЕ АКТИВОВАНО

Збір додаткових даних…

Рядові вже стояли на майданчику віддалік, капрал — коло самого люка, широко розставивши ноги та поважно склавши руки за спиною. Сержант розслаблено прогулювалась поблизу неї, полискуючи багряними відсвітами штучної мускулатури…

Сам майданчик був досить-таки тісним — за їх «скопою», немовби з самої стіни, стирчало синювате крило та бік іншого пристикованого човника, громіздкого «боїнга», а далі, скільки сягав зір, громадились порожні розчепірені кліщі підйомників. Напроти люку розпластався вузенький, стерильно-білий майданчик — з лівого його боку тулилась до протилежної стіни прозора вахтова будочка з купою дисплеїв усередині, а з правого — маленький банківський термінал Paradise Inside. Він щось на всю силу рекламував, мигаючи яскравими голограмами. Сама протилежна стіна, ясна річ, також була суцільною рекламною панеллю — привітні усміхнені лиця множились на ній, повідаючи про «нові актуальні пропозиції» та запевняючи, що «життя — це насолода»…

Разом із тим — майданчик не був безлюдним. Над ним роями снували охоронні дрони з сяючими фіолетовими вічками, а коло прозорої будочки стояло трійко людей у фіолетово-чорних скафандрах Paradise Inside Group. Ці їхні скафандри здалися Олі піратськими копіями флотських. Ніби чимось і схожі — вугільно-чорна мускулатура полискує ядуче-фіолетовим (ясна річ!), але якась вона не така, як у Олі та десантників, якась ніби висохла та зіжмакана. А фіолетові захисні панелі на грудях, плечах та гомілках такі громіздкі, що нагадують древні лати, звисають, мов одоробла — ото і всього.

У двох охоронців коло будки шоломи були неактивовані, і видно було, що то зовсім молоді хлопці — один із розтріпаним фіолетовим ірокезом та мерехтливою сережкою-мушлею у вусі, другий чорнявий та чорношкірий, блакитноокий… А от охоронець, що стояв попереду них, був у шоломі — самі лиш фіолетові вогники очей поблискували на тьмяному дисплейному забралі. Усі троє тримали в руках продовгуваті лазерні гвинтівки цивільного вжитку з бабками-емблемами на горбиках прицілів…

Фігура в шоломі відділилась від решти і рушила назустріч Олі та Кайлу.

— Лише криптограф, — суворо проказала вона через динамік шолома.

Голос був сухий та владний, але, поза всяким сумнівом, дівчачий.

— Що? — неуважно перепитала Оля.

— Хто з вас криптограф?

— Я… — протягла Оля, спиняючись.

— На борт пройде лише криптограф, — відрізала дівка.

— Чого це? — здивовано, але все ж вельми безтурботно поцікавився Кайл.

— Військові не мають повноважень перевіряти наші судна, — сухо проказала дівчина.

— Та ну? — так само безтурботно пирхнув Кайл.

— На борт пройде лише криптограф, — повторила охоронець.

— Серйозно? — пролунав тихий голос Мартінес.

Вона вже стояла зліва від Олі і всміхалася. Всміхалася тією самою підлітковою посмішкою, щирою, невимушеною… але щось у тій її посмішці невловимо змінилось. А багряні полиски її штучної мускулатури при цьому поволі тьмяніли, немов вицвітаючи…

— Подумай, — ще проказала сержант до охоронця якось дивно, вельми неприємно примружившись.

— Лише криптограф, — впевнено просичала охоронець і просто таки вп’ялась напальниками рукавичок у свою гвинтівку.

— Спокійно, Мартінес! — поблажливо вивів лейтенант. — Я проведу міс Рушді, а ви з дівчатами постережете човник.

Він раптом вельми розв’язно плеснув дівку-охоронця по плечу — та, бідолашна, аж кинулась зі своєю гвинтівкою!..

— А то від цих бандюг чого завгодно можна чекати, еге ж?

Він підморгнув дівці, і це вже, либонь, стало для неї останньою краплею. Вона ткнула окуляр своєї гвинтівки просто в грудну пластину лейтенанта. Хлопчаки позад неї сполошились і, ставши в вельми героїчні пози, також націлились… чогось у саму лише Олю.

Але тут логотип «Iowa. LLC» в кутику Олиного взору немовби налився кровю, і індикація поспішно замиготіла:

Тактичний сканер У МЕРЕЖІ

Усі системи ГОТОВІ

Активація бойового узгодження…

Над правим вухом ледь чутно загуло, і просто по центру зору виникла прицільна марка. Вона одразу зчервонилась і розпалась на три — найбільша навелась межи очі дівці в шоломі і проінформувала ядуче блакитним:

«ПРІОРИТЕТНА ЦІЛЬ»

А дві менші замиготіли поверх юнацьких голів — переливаючись то червонястим, то помаранчевим…

Colt-112

Формування допоміжних променів…

Направо й наліво від центральної прицільної марки побігли білі курсори, один з них інформував: